Отже, поглянемо. Минулого разу ми зупинилися на обговоренні епітелію. Загалом, ми почали говорити про тканини. Як правило, виділяють чотири основні типи тканин, з яких побудований весь організм, і перший — це епітелій. Епітелій формує покриви та вистилки. Він вкриває будь-яку поверхню, всюди, де є вільна поверхня, буде шар епітелію, який утворює покрив. Ми з вами обговорювали класифікації або типи епітелію й згадали, що перший тип класифікації базується на кількості шарів. Він може бути простим, або одношаровим, і багатошаровим. Багатошаровий епітелій зустрічається в місцях з підвищеним абразивним зносом, у місцях, де на поверхню здійснюється тиск, що стирає зовнішній шар клітин. Одношаровий епітелій буде в місцях, де є необхідність переміщувати речовини через цей покрив або вистилку, як, наприклад, внутрішня вистилка кишечника в травному тракті.
Далі, другий критерій класифікації базується на формі клітин. Ми якраз почали говорити про це минулого разу. За цим критерієм розрізняють три типи епітелію. Перший — це плоский, або лускатий, епітелій. Плоский епітелій складається з плоских клітин, за формою схожих на млинці. Ці клітини з’єднані одна з одною з боків. І знову ж таки, коли ми говоримо про ці речі, не забувайте створювати уявний образ. Якщо подивитися на ці клітини зверху, то ми побачимо шар млинців, щільно прилеглих одне до одного. А якщо розрізати цей шар і поглянути на боковий зріз, то його профіль буде дуже тонким, ніби ми дійсно розрізали тонкий млинець. Це плоский епітелій.
Далі ми обговорили другий тип епітелію — кубічний. І ми сказали, що його клітини нагадують маленькі кубики. Ми також відзначили, що шар клітин кубічного епітелію буде розташований у певних місцях. Різниця між кубічним і плоским епітелієм полягає в кількості цитоплазми. А цитоплазма, як ви знаєте, це всі механізми всередині клітини. Тому клітини кубічного епітелію будуть у місцях, де потрібно виконувати великий обсяг роботи. І як результат, клітинам потрібно більше механізмів: вони створюють більше частин, виробляють більше секрецій, тобто роблять щось, що потребує більшої виробничої потужності.
Далі, наступний тип епітелію — це циліндричний, або стовпчастий, епітелій. У циліндричному епітелії клітини будуть високими й схожими на стовп, циліндр, або, точніше, на призму в загальному вигляді. Форма їх основи може бути трикутною, прямокутною, округлою або ще якоюсь, але загальна форма залишається однаковою — форма стовпа. Ядро цих клітин, як правило, розташоване ближче до нижньої частини. Уявіть багато таких клітин, що стоять вертикально й щільно прилягають одна до одної, утворюючи таким чином цілий шар.
Якщо розташувати шар із взуттєвих коробок, які стоять вертикально одна до одної, і подивитися на них зверху, ми побачимо прямокутники, ніби підлогу викладено прямокутною плиткою. А збоку наш шар клітин нагадував би ряд високих вузьких стовпів. У чому ж особливість циліндричної форми клітин? Якщо в певному місці ми знайдемо вистилку або покрив із циліндричних клітин, у чому буде їх відмінність від, скажімо, кубічних клітин епітелію? Та ж сама: більше цитоплазми.
І останнє — клітини не завжди чітко вписуються в категорії. Вони можуть бути проміжними, і це теж нормально. Але для розуміння варто знати всі категорії, щоб створювати уявлення про їхню форму й функції.
І останній момент, який я хотів би обговорити щодо епітелію, стосується кровообігу. Це досить цікаво. Знову уявіть, про що ми говоримо: епітелій завжди формує шар на поверхні, і цей шар може бути досить товстим, якщо в ньому багато шарів клітин. Це лише покрив із клітин десь на поверхні. І що цікаво, якщо його пошкодити, він не кровоточить. Візьміть голку і злегка подряпайте поверхню шкіри. Провівши голкою, ви побачите білувату лінію, можливо, навіть маленькі шматочки шкіри, що стирчать. Так ось, якщо ви злегка пошкребете цей епітелій, він не кровоточить. Якщо натиснути сильніше, тоді буде боляче і піде кров. Але епітеліальний шар вашої шкіри, точніше, самий зовнішній шар шкіри, багатошаровий плоский епітелій, не містить кровоносних судин. Тому, якщо його пошкодити, крові не буде. Прийнято вважати, що там також немає нервів, тому біль не виникає. Звісно, якщо пошкодити глибше, виникне біль і кровотеча, але тоді ви вже проникаєте у глибші шари тканин, і шкода стає серйознішою.
Уявіть, що у вас на руках мозолі. Після тривалої роботи чи тертя шкіри об рукоятку лопати чи інших інструментів можуть утворитися мозолі. Пам’ятаю, коли я навчався у п’ятому чи шостому класі, з нами навчався трохи дивний хлопець, і він часто приносив до школи голки й протикав ними свої мозолі. Він проштрикував їх наскрізь, а потім бігав і показував усім, які голки стирчать зі шкіри. Усі боялися його, особливо дівчата, коли бачили ці голки. Можливо, зараз на це ніхто б і не звернув уваги, але тоді це виглядало дуже дивно. Це було ще до епохи пірсингу. Тобто цей хлопець, по суті, був одним із перших, хто почав робити пірсинг. Ми не могли повірити, що йому не боляче. Якщо взяти приклад із цього сміливця, прийти додому і спробувати повторити трюк із голкою, ви проб’єте все до крові, зачепите больові рецептори, і ваша сміливість одразу зникне, бо ваші мозолі недостатньо товсті.
Що таке мозоль? Зазвичай у мене немає мозолів на руках, але якщо я довго займаюся механічною роботою, наприклад, працюю з викруткою чи ключем, на руках з’являються мозолі. Якщо ви граєте на струнному інструменті, у вас на кінчиках пальців теж будуть мозолі. Чому? Це відбувається так: ваша шкіра реагує на тиск, на тертя, яке ви на неї чините, і в результаті виробляє нові шари епітеліальних клітин. За своєю структурою це багатошаровий плоский епітелій, нашарований один на одного, і він не має кровообігу. Тому можна спокійно проткнути цей товстий шар голкою, і не буде жодної краплі крові.
Ось так на рисунку виглядає багатошаровий плоский епітелій вашої шкіри. Якщо намалювати шкірний покрив у розрізі, то на дні будуть клітини, за формою щось середнє між кубічними й циліндричними, а зверху буде кілька інших шарів. І поступово, ближче до поверхні, клітини стають коротшими й тоншими, поки на поверхні не залишається лише шар дуже тонких, сплющених клітин. Якщо зробити зріз цього верхнього шару, клітини виглядатимуть як тонка лінія. Це і є багатошаровий плоский епітелій. І, як я вже казав, у ньому немає кровоносних судин.
Ще один момент: чому він називається плоским епітелієм, якщо нижні клітини за формою ближчі до кубічних або циліндричних? Чому б не назвати його багатошаровим циліндричним епітелієм? Зазвичай епітелій класифікують як кубічний, плоский або циліндричний, виходячи з найвищого шару. У випадку зі шкірою нагорі розташовані клітини плоского епітелію. Зрозуміло, що ці клітини поступово відлущуються. І ви постійно створюєте нові клітини, які заміщують старі. А куди діваються ці клітини? Щодня з вас злущується не один шар таких клітин. Коли ви миєтеся у ванній (хоча зараз мало хто миється у ванній, але, думаю, багато хто хоча б раз це робив), лежите у воді деякий час, а потім вилазите, на поверхні можна помітити щось на зразок плівки.
Це здається мильною плівкою, і, найімовірніше, там дійсно є мильна плівка, але ще там є змиті епітеліальні клітини, які ви стерли мочалкою. Вони спадають із вас постійно, коли ви просто сидите, вони осідають на підлогу, на стіл, скрізь, де ви перебуваєте. Фактично, вони складають значну частину пилу. Пил переважно складається з опалих епітеліальних клітин. А ще поруч із нами живуть мікроскопічні істоти — пилові кліщі. Це маленькі павукоподібні створіння, які харчуються цими клітинами. Якщо взяти зразок пилу й знайти там пилових кліщів, то це означає, що там були люди, адже пилові кліщі живуть виключно за рахунок опалих клітин шкіри.
Тож ваш епітелій постійно оновлюється, нижній шар клітин активно ділиться, створюючи нові клітини, які замінюють старі. Якщо ви подряпаєте шкіру, але не дуже глибоко, через кілька днів поріз загоїться, і ви навіть не згадаєте, де він був. Це відбувається завдяки безперервному процесу ділення клітин. Але оскільки у верхньому шарі немає кровоносних судин, епітелій отримує поживні речовини й кисень через тканини, розташовані під ним, у яких є кровоносні судини. Саме через ці тканини й забезпечується живлення епітелію.
Спробуйте уявити це в трьох вимірах. Одразу під шкірою, під шаром епітелію вашої шкіри, розташовані судини. До речі, яка товщина епітелію? На лабораторних заняттях з фізіології ми вивчаємо епітелій, знаєте його товщину? Вона може бути різною. Наприклад, на внутрішній частині руки шкіра дуже тонка, на долоні чи ступні – досить товста. Якщо поглянути на внутрішню частину руки, де шкіра тонка, думаю, цей епітеліальний шар шкіри має товщину десь трохи менше міліметра, можливо, міліметр або максимум два. У деяких місцях на руці вона товстіша, але в середньому десь один міліметр. І прямо під нею розташовані мережі кровоносних судин. Ще раз, ціла сітка судин. Уявіть сітку баскетбольного кільця. От під цим епітелієм розташована густо переплетена мережа дуже маленьких кровоносних судин. З цих судин постійно дифундують, тобто просочуються, перетікають різні речовини.
Коли я говорю «дифузія» чи «дифундувати», що я маю на увазі? Коли ми говоримо «дифузія», ми маємо на увазі перетікання із зони високої концентрації в зону низької концентрації. Уявіть собі поживні речовини, наприклад, глюкозу, яка рухається до клітин. Вода всередині кровоносних судин містить значну кількість глюкози, і чим ближче до клітини, тим менше її стає. Чому? Бо клітина її постійно споживає. Клітини цього нижнього епітеліального шару безперервно спалюють глюкозу, і це створює градієнт концентрації. Тож ми маємо підвищену концентрацію глюкози в крові, знижену концентрацію поряд із клітинами і найнижчу прямо всередині клітин. Тому глюкоза дифундує з місця вищої концентрації до місця нижчої концентрації.
Так. Можете це уявити? Згадаємо нашу дошку для китайських шашок. Якщо я висиплю жменю чорних кульок на один край дошки і потім її струхну, вони почнуть перекочуватися з місця високої концентрації в місце низької концентрації, тобто звідти, де їх більше, туди, де їх менше. Адже не забувайте, усе в природі перебуває у постійному русі. Якщо у мене більше кульок тут, ніж там, то шанс перекочування кульки в цей бік значно вищий, ніж у зворотний. Тож глюкоза не є винятком і дифундує за тим самим принципом.
Якщо вам усе одно важко уявити цей процес, а зрозуміти його надзвичайно важливо, уявіть, що я взяв склянку з водою і капнув крапельку харчового барвника в один кут склянки. Думаю, всі можуть уявити цю картину. Дуже швидко цей барвник розійдеться по всій склянці. Точно так само речовини дифундують із кровоносної судини до клітин.
І, звичайно ж, клітини також виробляють і виділяють продукти життєдіяльності. Зокрема, при спалюванні глюкози клітини виділяють вуглекислий газ. І де в цьому випадку концентрація вуглекислого газу буде найвищою? Звичайно ж, усередині клітин, де він виробляється. А де концентрація вуглекислого газу буде найнижчою? У крові, адже ми щойно прогнали її через легені перед тим, як вона потрапила сюди. Кров пройшла через легені, і вуглекислий газ майже весь дифундував у повітря всередині легенів, а потім ви його видихнули. Тож градієнт концентрації вуглекислого газу й інших відходів спрямований від клітин. Так працює дифузія.
Спробуйте створити в уяві картину, сформуйте візуальний образ того, як працює дифузія речовин. Якщо знову подумати про синій барвник, уявіть, як він дифундує з місця, де його концентрація вища, до місця, де вона нижча. Тож речовини дифундують через воду навколо клітин і, зрештою, у самі клітини. Ось коротко кілька слів про кровообіг і дифузію. Говорячи про кровообіг у шарі епітелію, я на прикладі намагаюся показати вам, як працює циркуляція крові загалом.
І, до речі, не замислювалися, чому епітелій не буває занадто товстим? Я говорю про шкіру. Ми не можемо відростити епітелій завтовшки півтора сантиметра. Чому ні? Тому що речовинам довелося б довго дифундувати до клітин і від клітин. Запам’ятайте, дифузія добре працює для перенесення речовин на дуже короткі відстані. Якщо відстані занадто великі, дифузія займає надто багато часу. Речовини дифундують миттєво на кілька мікронів, але щоб дифундувати на сантиметр або більше, може знадобитися кілька годин або навіть днів. А нам важливо постачати поживні речовини до клітин так швидко, як вони їх використовують. Це означає, що дифузія на великі відстані просто не здатна забезпечити клітину необхідними речовинами або ж видалити відходи достатньо швидко.
Ось короткий огляд про епітелій. Наступна зупинка в нашій подорожі світом тканин — сполучна тканина. Спершу невеликий опис сполучної тканини. Існує кілька типів клітин, які можна виявити у сполучній тканині, але по суті тільки один тип асоціюється з цією тканиною, і цей базовий тип клітин називається фібробластами. Фібробласти мають витягнуту, тонку, веретеноподібну форму, таке ж тонке витягнуте ядро. У більшості випадків, коли ми дивимося на сполучну тканину через мікроскоп, переважно видно лише ядро. Решта частини клітини слабо вбирає фарбу і тому погано забарвлюється, а ядро дуже добре забарвлюється в темно-синій колір, його добре видно. Отже, щоб утворити сполучну тканину, фібробласти виділяють дві речовини. Вони виробляють і виділяють гель.
Стикалися з гелем у житті? Доводилося мати справу з гелями у повсякденному житті? З якими, наприклад? Коли я говорю «гель», що вам одразу спадає на думку? Гель для укладання волосся? Можливо, ще щось? Желе. Згадали про желе? Ми користуємося різними видами желе, наприклад, у кулінарії. Головне — купити желатин у продуктовому магазині. Давайте спочатку подумаємо про желе. Це базовий тип гелю, який, на мою думку, вам потрібно уявляти щоразу, коли я говорю про гель. Тож що це? Давайте детально розглянемо його, добре збільшимо до рівня молекул і подивимося, що воно собою являє. Згадайте, як робиться желе. Припустимо, вам потрібно зробити желе. Що ви робите? Ви берете киплячу воду, потім засипаєте туди фруктовий і желейний порошок із желатином, добре перемішуєте й отримуєте зелену, червону чи оранжеву гарячу воду, а потім розливаєте по формах і залишаєте остигати або ставите в холодильник. Через певний час воно застигає й перетворюється на одну суцільну гумоподібну масу, яку ми й називаємо желе. Нескладно приготувати.
Ви можете спокійно ткнути туди палець і відчути її м’якість, або трохи штовхнути та побачити, як вона коливається. Уявіть собі цю студенисту коливальну масу. А що, на вашу думку, відбувається під час застигання желе? Коли ви купуєте упаковку фруктового желе, всередині знаходяться дрібні частинки – це найменші фрагменти (я знаю, що це за фрагменти, але розкажу про них трохи згодом). По суті, це маленькі часточки. Ви кладете їх у гарячу воду, і вони починають шалено рухатися в цій гарячій воді. А під час охолодження води – чик-чик-чик-чик – вони починають склеюватися разом. Вони з’єднуються й утворюють тривимірну сітку, яка більш упорядкована, ніж можна собі уявити. У принципі, коли йдеться про процес застигання гелю, уявляйте собі тривимірний каркас. Уявіть, як ці частинки наближаються, склеюються разом: частина з них концентрується тут, інші – в іншому місці. Потім сюди підпливають інші частинки і теж приєднуються. А тут збирається ще кілька. Уявили? Це схоже на тривимірну арматурну сітку. А що знаходиться у просторі між цією сіткою? Вода. Так само, як у будівельному арматурному каркасі простір заповнений бетоном, у нашому випадку це вода.
Ось наша сітка, а в її комірках – вода. А тепер, що якщо зробити гель більш рідким, як, наприклад, гель для волосся? Можна зробити його більш текучим, щоб він міг литися. Якщо наш гель текучий, це означає, що прути його арматурної сітки неплотно скріплені разом, немов вони розходяться, а потім знову сходяться. Іншими словами, ми можемо легко порушити цілісність цієї структури. Якщо застосувати до гелю тиск, спробувати вичавити його під тиском, він потече. Уявіть густий фруктовий сироп. Ми можемо зробити гель із такою ж консистенцією або навіть більш рідким. Або ж, навпаки, зробити гель твердим, як камінь. Подумайте про кістку. Гель може перебувати в різних станах – від дуже рідких до дуже твердих, а також у всіх проміжних станах.
А тепер чи можете ви пов’язати роль фібробластів із виробництвом гелю? Фібробласти виділяють частинки, які забезпечують застигання, затвердіння, щоб сформувалася ця сітка, цей каркас. Ось ця клітина сидить тут у центрі, це фібробласт. Він через свою мембрану виділяє цілі комплекси цих частинок, які потрапляють у воду навколо фібробласту та починають поступово застигати. Так фібробласт опиняється повністю оточений гелем. І залежно від типу частинок, які він виробляє, цей гель може бути доволі рідким, як гель для волосся, або навіть більш рідким, чи дуже твердим, формуючи жорсткішу сполучну тканину. Це те, що утримує ваше тіло в цілісності. Чи замислювалися ви про це раніше? Ви ж вивчали біологію й живі організми, тож достатньо знаєте про клітини. Напевно, ваше уявлення про клітини було дещо спотвореним. Нам казали: «Ось м’яз, і ця м’язова тканина складається з великих довгих циліндричних клітин, укладених поряд одна з одною». Але ось моє запитання: що утримує ці клітини разом в одній великій м’язі? Наприклад, якщо взяти шматок м’яса, уявіть собі шматок стейка – це м’яз, це м’язові клітини. Але, дивлячись на стейк, чи так ви уявляли собі клітини? Чи можете ви перенести свої знання про клітини з податливими клітинними мембранами з ліпідів на шматок м’яса? Завдання не з простих. Але хіба не бачите, що в цьому випадку маємо? Ця купа клітин, укладених паралельно, як трубочки для напоїв, скріплена разом за допомогою гелю. Тож періодично між клітинами м’язів трапляються фібробласти, які виділяють частинки для формування цього гелю. Це як якщо б ми залили вишню водою з желатином, і після застигання желе закріпило вишню в одному положенні.
Фібробласти виробляють гель, а також волокна. Коли я кажу слово «волокна», з цього моменту й до кінця всесвіту, щоразу, коли ви чуєте слова «волокна» або «волокно», думайте про нитку. Волокно – це ніщо інше, як нитка. І, звичайно, склад цієї нитки може бути різним. У нашому випадку це білки. Ці білки скріплюються в нитку. Уявити це нескладно. Що таке білок? Це ланцюжок амінокислот. Якщо взяти один ланцюжок, потім інший і ще один, утворюється нитка.
Чи звертали ви коли-небудь увагу на нитки або пряжу? Що таке пряжа чи мотузка? Очевидно, це безліч тонких ниток, переплетених між собою, скручених і утворюючих нитку, мотузку, капронову нитку тощо. Якщо уважно придивитися до волокон, ниток, матеріалів, з яких вони зроблені, що ми побачимо? Наприклад, шерсть або бавовну. Шерсть — це волосся овець. У випадку більш дорогих матеріалів, таких як кашемір, це волосся кіз. Якщо поглянути на пряжу, вона виготовлена із шерсті овець чи волокон бавовни. Бавовна походить із рослини — бавовника, який виробляє волокнистий матеріал. Цей матеріал збирають, розгладжують волокна і скручують у нитку. Якщо придивитися до цих маленьких волокон, що ми побачимо? Це білкові нитки, сплетені разом. Ми опускаємося на молекулярний рівень і бачимо ланцюжок амінокислот, з яких складається білок. Скручуючи ці ланцюжки разом, ми отримуємо волокно.
Фібробласт (від слова «фібра» — створює волокна, а «бласт» — виробляє) виділяє білки в навколишній гель, і ці білки автоматично з’єднуються, як магніти в одному мішку. Білки сплітаються, утворюючи нитки, що плавають у гелі.
Рекомендую провести експеримент: взяти каструлю з желе, нарізати невеликі шматочки ниток чи гумок, заповнити желе цими волокнами, а потім дати йому застигнути. Коли желе застигне, спробуйте його розрізати або вийняти. Воно стане більш міцним, ніж просто желе. Якщо додати товсті капронові нитки, желе стане дуже міцним. Якщо ж використовувати тонкі нитки, воно буде більш гнучким, але все одно міцним. У різних частинах тіла фібробласти створюють різні гелі — від дуже рідких і текучих до міцних і жорстких. Крім того, вони виробляють різні білки, які утворюють волокна. У певних місцях гель має бути жорстким, щоб міцно утримувати тканини, а в інших — текучим і м’яким.
Наприклад, коли ви тягнете шкіру, вона не рветься і не відділяється легко. Якщо її розрізати, шкіра залишається прикріпленою до нижніх тканин за рахунок гелю, який утримує її разом. Фібробласти у шкірі й інших тканинах відповідають за створення гелю та волокон, забезпечуючи їх міцність, еластичність і здатність виконувати свої функції.
І що ж це за річ, яку мені потрібно зрізати? Якщо я захоплю шкіру пальцями, потягну її вгору і зірву цей шкірний покрив, то як ви думаєте, що саме я розриваю? Що, на вашу думку, прикріплює шкіру до підлеглих тканин? Гель і волокна, правильно, сполучна тканина.
Уявімо, що ви їсте шматок стейка. Пам’ятаєте, що таке стейк? Це м’яз. Ви вже два тижні не їли м’яса й готові з’їсти бика. Бували ситуації, коли ви так сильно зголодніли, що відчайдушно хотіли з’їсти великий соковитий шматок м’яса? Ви йдете до продуктового магазину, купуєте стейк, потім приносите його додому, обсмажуєте й нарізаєте. Уявіть, що ви нарізали цей шматок м’яса, він соковитий і дуже смачний, рай на землі. Ви жуєте шматочок, ще жуєте, він такий соковитий, але через кілька секунд він уже не такий соковитий. Ви продовжуєте жувати, розриваючи його та ковтаючи дрібні частини. Ще трохи пожувавши, ви розумієте, що залишився маленький, докучливий недожований шматок, який не має жодного смаку. Якщо ви в ресторані або в компанії, ви просто ковтаєте його цілим. А якщо вдома самі, що тоді робите? Випльовуєте на тарілку.
Якщо подивитися на цей пережований шматок, як він виглядає? Якого кольору? Білого, білуватого. І, звісно ж, це нічого іншого, як волокна сполучної тканини, це колагенові волокна. Основний тип волокон у сполучній тканині — це колаген. Це нитки, просто нитки, і вони дуже міцні, абсолютно нееластичні. Їх можна розтягнути, але якщо це зробити, вони не повернуться до початкової форми. Це не гумка, це жорстке волокно, настільки міцне, що воно перевершує за міцністю конструкційну сталь. Якби я взяв волокно сталевого дроту й волокно колагену однакового діаметра, колаген був би міцнішим. Тяжко повірити, але це лише білок, біологічна структура надзвичайної міцності, білок там, де ця міцність необхідна.
Якщо зробити розтин, чи можете знайти десь білу тканину? Наприклад, де саме? Я одразу згадав би два місця — це сухожилля, що з’єднує м’язи й кістки. Уявляєте, як виглядають сухожилля? Їх можна побачити на тильному боці долоні при напруженні пальців, вони з’єднують пальці з м’язами. Сухожилля — це дуже міцні волокна. Якщо розрізати сухожилля, то побачимо, що воно чисто біле або майже біле й дуже міцне.
Що ще має білий колір? Кістки. Чому, на вашу думку, вони білі? Бо це гелі й волокна сполучної тканини. Кістки — це всього лише інший тип фібробластів, які називають остеобластами (остео означає «кістка»). Вони виробляють гель. Уявіть, як формується кістка, коли ви були ембріоном, наприклад, стегнова кістка тільки починала формуватися, і ці фібробласти активно виділяли гель.
Кістка — це, по суті, гель і волокна, що виробляються фібробластами. Очевидно, що гель у кістці має бути більш жорстким. Коли я кажу «кістка», то маю на увазі саме гель і волокна. Ви уявляєте стегнову кістку, наприклад, із лабораторії, але я хочу, щоб ви уявили курячу кістку. Ось це зовсім інша картина. Якщо ви не помітили різниці, ось вам завдання на сьогодні: сходіть у KFC, купіть курячу ніжку, прийдіть додому, з’їжте м’ясо та подивіться на кістку. Як вона порівняно з тим, що ви бачили тут, у анатомічній лабораторії? Думаєте, вона інша за структурою? Ні, просто кістки в лабораторії старі й висушені: вся рідина випарувалася з них, і залишилися тільки невипарні компоненти — гель і волокна, але вже без води. А якщо подивитися на курячу кістку, то її можна зігнути, вона піддатлива, навіть трохи м’яка, і вона має властивості, яких немає у висушених старих кісток.
Коли я говорю про кістку, то не маю на увазі ці шаблонні сухі моделі, які ви звикли бачити. Я говорю про свіжу кістку, наприклад, курячу кістку в ніжці. Саме такі ваші кістки, саме так виглядає жива кістка: вона піддатлива, напівеластична. Повторюся, уявіть, що таке кістка насправді: це остеоцити або ж фібробласти, які виділяють міцний гель, жорсткий гель навколо себе, а також виділяють волокна в цей гель. Звісно, ці волокна не схожі на гуму, це не еластична тканина. Фібробласти виділяють колаген, причому у великих кількостях, роблячи гель дуже міцним і жорстким, але все ж трохи гнучким.
Що станеться, якщо я продовжу гнути кістку? Вона зламається. Ви бачили, як ламається кістка? Вам розповідали історії про те, як ламали курячу або індичу грудну кістку, її ще називають «щасливою кісткою», і зазвичай її ламають на свято, загадуючи бажання. Ви з’їдаєте індичку на Різдво або Новий рік і в очікуванні берете цю кістку разом із двоюрідним братом, щоб зламати її. Ви починаєте її згинати, і що? Вона зламалася? Як би не так! Вона гнеться, гнеться. Якщо у вас вистачить сил, ви зрештою її зламаєте, але зрозумієте, що це зробити не так уже й просто.
Ваші кістки точно такі ж: вони міцні й жорсткі, але можуть досить сильно згинатися перед тим, як зламатися. Якщо прикласти достатньо сили, їх можна зламати. Адже люди постійно ламають кістки, але, як правило, це тонкі кістки, наприклад, малогомілкова кістка, тобто нижня частина ноги. Наприклад, щось сильно вдаряє вашу ногу збоку, ламаючи цю тонку кістку. А що щодо стегнової кістки? Щоб її зламати, потрібно потрапити в дуже жорстоку ситуацію.
Не забувайте, ми говоримо про сполучну тканину. Наш час вичерпано, тому продовжимо наступного разу. До зустрічі!