Еозинофіли

Від | 21.02.2025

Еозинофіли – це тип лейкоцитів, що належать до гранулоцитів, тобто клітин із зернистою цитоплазмою. Вони складають 1–5% від загальної кількості лейкоцитів у периферичній крові (приблизно 50–400 клітин на мкл у здорових людей). Еозинофіли відіграють ключову роль у захисті організму від паразитарних інфекцій (зокрема гельмінтів), а також беруть участь у алергічних і запальних реакціях. Їхня назва походить від того, що їхні гранули інтенсивно забарвлюються кислим барвником еозином у яскравий оранжево-червоний колір під час мікроскопічного аналізу.

Будова

  • Розмір: 10–12 мкм у діаметрі, трохи більші за нейтрофіли.
  • Ядро: зазвичай дволопатеве (рідше трилопатеве), нагадує окуляри або підкову, займає значну частину клітини.
  • Цитоплазма: заповнена великими специфічними гранулами, які містять:
  • Основний білок (MBP, Major Basic Protein): токсичний для паразитів і тканин.
  • Еозинофільна катіонна протеїна (ECP): руйнує оболонки паразитів і вірусів.
  • Еозинофільна пероксидаза (EPO): генерує реактивні форми кисню (ROS).
  • Нейротоксин еозинофілів (EDN): має рибонуклеазну активність, спрямовану проти вірусів.
  • Гранули також містять цитокіни, хемокіни та ферменти, які вивільняються під час активації.

Утворення та життєвий цикл

  • Місце утворення: кістковий мозок, із гемопоетичних стовбурових клітин через мієлоїдну лінію.
  • Процес диференціації: мієлобласт → промієлоцит → еозинофільний мієлоцит → зрілий еозинофіл. Регулюється цитокінами, зокрема IL-5 (головний стимулятор), IL-3 і GM-CSF.
  • Час у крові: циркулюють у кровоносному руслі 6–12 годин.
  • Міграція в тканини: швидко залишають кров і проникають у слизові оболонки (шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, шкіру), де можуть жити до 8–12 днів.
  • Локалізація: у нормі найбільше еозинофілів перебуває в тканинах, а не в крові (співвідношення тканинних до циркулюючих – приблизно 100:1).

Функції

1. Захист від паразитів:

  • Еозинофіли спеціалізуються на боротьбі з багатоклітинними паразитами (гельмінтами, наприклад, аскаридами, трихінелами).
  • Механізм: прикріплюються до поверхні паразита (за допомогою антитіл IgE та комплементу), вивільняють вміст гранул (MBP, ECP), які руйнують оболонку паразита.

2. Регуляція алергічних реакцій:

  • Активуються при алергіях (астма, сінна лихоманка, кропив’янка) через зв’язування IgE із тучними клітинами та базофілами.
  • Виділяють гістамін, лейкотрієни та простагландини, підсилюючи запалення.

3. Модуляція запалення:

  • Синтезують цитокіни (IL-4, IL-13), які сприяють Th2-імунній відповіді (гуморальний імунітет).
  • Беруть участь у загоєнні тканин, але можуть викликати їхнє пошкодження при надмірній активації.

4. Обмежена фагоцитарна активність:

  • Еозинофіли здатні до фагоцитозу дрібних частинок (наприклад, бактерій), але це не їхня основна функція.

Механізм дії

  • Дегрануляція: еозинофіли викидають вміст гранул у позаклітинний простір для атаки великих цілей (паразитів) або при запаленні.
  • Вироблення ROS: еозинофільна пероксидаза генерує гіпохлорит та інші окислювачі для знищення патогенів.
  • Взаємодія з іншими клітинами: активують тучні клітини та базофіли, підсилюючи алергічну відповідь.

Роль у патології

  • Еозинофілія (підвищення рівня >500/мкл):
  • Паразитарні інфекції: шистосомоз, трихінельоз.
  • Алергії: бронхіальна астма, атопічний дерматит.
  • Аутоімунні та запальні захворювання: еозинофільний гранульоматоз із поліангіїтом (синдром Чарга-Стросса).
  • Онкологія: еозинофільна лейкемія, лімфома Ходжкіна.
  • Лікарська реакція: наприклад, на антибіотики чи протисудомні препарати.
  • Гіпереозинофілія (>1500/мкл тривалий час): може призвести до пошкодження тканин (серця, легенів) через токсичність гранул.
  • Гіпоезинофілія (зниження): рідкісна, пов’язана з імунодефіцитами або кортикостероїдною терапією.

Діагностика

  • Загальний аналіз крові: визначає відсоток і абсолютну кількість еозинофілів (норма: 0,02–0,5 × 10⁹/л).
  • Мазок периферичної крові: візуалізація характерних гранул і дволопатевого ядра.
  • Дослідження тканин: біопсія при підозрі на еозинофільне ураження органів (наприклад, еозинофільний езофагіт).
  • Аналіз маркерів: підвищення рівня ECP або MBP у сироватці свідчить про активацію еозинофілів.

Особливості

  • Регуляція IL-5: цей цитокін є основним фактором виживання, активації та залучення еозинофілів до тканин.
  • Тканинна спеціалізація: у здорових людей еозинофіли переважно локалізуються в слизових оболонках, що контактують із зовнішнім середовищем (кишечник, легені).
  • Токсичність: надмірне вивільнення гранул може пошкоджувати власні тканини, наприклад, викликати бронхоспазм при астмі.

Лікування при патологіях

  • Глюкокортикоїди (преднізолон): пригнічують активність еозинофілів і зменшують еозинофілію.
  • Анти-IgE терапія (омалізумаб): при алергіях.
  • Інгібітори IL-5 (меполізумаб, бензралізумаб): при тяжкій еозинофільній астмі.
  • Протипаразитарні препарати (альбендазол): при гельмінтозах.

Цікаві факти

  • Еозинофіли становлять лише малу частину лейкоцитів, але їхня концентрація в тканинах може зростати в десятки разів при алергії чи паразитозах.
  • Їхня роль у вірусних інфекціях до кінця не з’ясована, але відомо, що EDN може руйнувати РНК вірусів.
  • Еозинофіли були описані в 1879 році Паулом Ерліхом, який помітив їхнє характерне забарвлення.

Еозинофіли – це вузькоспеціалізовані клітини, які діють як «мисливці» на паразитів і «регулятори» алергічних станів, але їхня надмірна активність може бути шкідливою.