Класифікація Джелла і Кумбса (Gell and Coombs)

Від | 15.06.2025
0 Коментарів

Класифікація Джелла і Кумбса (Gell and Coombs) — це фундаментальна система, запропонована в 1963 році британськими імунологами Філіпом Джеллом і Робіном Кумбсом, для категоризації реакцій гіперчутливості (алергічних і аутоімунних реакцій), що базується на імунологічних механізмах, які їх спричиняють. Ця класифікація поділяє реакції гіперчутливості на чотири основні типи (I–IV), залежно від залучених компонентів імунної системи та часу розвитку реакції. Нижче я докладно опишу кожен тип із точки зору професора медицини, включаючи механізми, приклади захворювань, діагностику та терапевтичні підходи.

1. Тип I: Гіперчутливість негайного типу (IgE-опосередкована, алергічна)

Механізм

  • Імунологічна основа: реакція опосередкована імуноглобуліном E (IgE) і виникає протягом хвилин після контакту з алергеном у сенсибілізованих осіб.
  • Процес:
  1. Сенсибілізація: при першому контакті алерген стимулює Th2-лімфоцити, які активують В-клітини для продукування IgE. IgE зв’язується з рецепторами FcεRI на тучних клітинах і базофілах.
  2. Повторний контакт: алерген зшиває IgE на поверхні тучних клітин, викликаючи дегрануляцію з вивільненням медіаторів:
    • Гістамін: вазодилатація, підвищення проникності судин, бронхоспазм.
    • Лейкотрієни, простагландини: бронхоконстрикція, запалення.
    • Цитокіни (IL-4, IL-13): підтримка алергічної реакції.
  • Час розвитку: негайна реакція (хвилини), іноді із запізнілою фазою (4–8 годин).

Клінічні приклади

  • Анафілактичний шок (наприклад, на укуси бджіл, пеніцилін).
  • Алергічний риніт (сінна лихоманка).
  • Бронхіальна астма (алергічна форма).
  • Кропив’янка, ангіоневротичний набряк.
  • Харчова алергія (на горіхи, морепродукти).

Діагностика

  • Шкірні тести (прик-тести, внутрішньошкірні проби).
  • Визначення специфічного IgE в сироватці (RAST, ImmunoCAP).
  • Підвищення рівня триптази в сироватці при анафілаксії.
  • Провокаційні тести (рідко, під наглядом).

Лікування

  • Уникнення алергенів.
  • Адреналін (0,3–0,5 мг в/м) при анафілаксії.
  • Антигістамінні препарати (H1-блокатори: цетиризин, лоратадин; H2-блокатори: ранітидин).
  • Глюкокортикоїди (преднізолон) для зменшення запізнілої фази.
  • Бронхолітики (сальбутамол) при астмі.
  • Специфічна імунотерапія (десенсибілізація).

2. Тип II: Цитотоксична гіперчутливість (IgG/IgM-опосередкована)

Механізм

  • Імунологічна основа: реакція опосередкована IgG або IgM, спрямованими проти антигенів на поверхні клітин або тканин, що призводить до їх пошкодження.
  • Процес:
  1. Антитіла зв’язуються з антигенами на клітинній мембрані (наприклад, еритроцитах, тромбоцитах).
  2. Активація одного з трьох механізмів:
    • Комплемент-опосередкований лізис: активація комплементу (C3b, C5–9) призводить до утворення мембраноатакуючого комплексу.
    • Фагоцитоз: опсонізовані клітини поглинаються макрофагами через Fc-рецептори.
    • Антитілозалежна клітинна цитотоксичність (ADCC): NK-клітини розпізнають IgG на клітинах-мішенях і вивільняють перфорини/гранзими.
  • Час розвитку: години–дні.

Клінічні приклади

  • Аутоімунна гемолітична анемія (антитіла до еритроцитів).
  • Імунна тромбоцитопенічна пурпура (антитіла до тромбоцитів).
  • Гемолітична хвороба новонароджених (резус-конфлікт).
  • Гудпасчерів синдром (антитіла до базальної мембрани нирок і легень).
  • Міастенія гравіс (антитіла до ацетилхолінових рецепторів).
  • Трансплантаційна реакція відторгнення (частково).

Діагностика

  • Пряма проба Кумбса (виявлення антитіл на еритроцитах).
  • Непряма проба Кумбса (виявлення циркулюючих антитіл).
  • Визначення специфічних аутоантитіл (наприклад, анти-GBM при Гудпасчерів синдромі).
  • Біопсія тканин із виявленням відкладень комплементу/імуноглобулінів.

Лікування

  • Глюкокортикоїди (преднізолон 1–2 мг/кг/добу).
  • Імуносупресори (азатіоприн, циклоспорин).
  • Плазмаферез для видалення циркулюючих антитіл.
  • Внутрішньовенний імуноглобулін (IVIG) для блокування Fc-рецепторів.
  • Спленектомія (при рефрактерній тромбоцитопенії).
  • Переливання компонентів крові (при анемії).

3. Тип III: Імунокомплексна гіперчутливість

Механізм

  • Імунологічна основа: реакція викликана відкладенням імунних комплексів (антиген + IgG/IgM) у тканинах, що активує комплемент і викликає запалення.
  • Процес:
  1. Антигени (екзогенні чи ендогенні) зв’язуються з антитілами, формуючи розчинні імунні комплекси.
  2. Комплекси осідають у судинах або тканинах (нирки, суглоби, шкіра) через їх розмір або локальні фактори (турбулентний кровотік).
  3. Активація комплементу (C3a, C5a) залучає нейтрофіли, які вивільняють ферменти та реактивні кисневі радикали, пошкоджуючи тканини.
  • Час розвитку: години–дні після контакту з антигеном.

Клінічні приклади

  • Системний червоний вовчак (СЧВ): відкладення комплексів у нирках (гломерулонефрит), суглобах, шкірі.
  • Постстрептококовий гломерулонефрит (після інфекції Streptococcus pyogenes).
  • Сироваткова хвороба (після введення чужорідних білків, наприклад, антитоксинів).
  • Ревматоїдний артрит (імунні комплекси в суглобах).
  • Кріоглобулінемія (асоційована з гепатитом C).

Діагностика

  • Зниження рівня комплементу (C3, C4) у сироватці.
  • Виявлення циркулюючих імунних комплексів.
  • Біопсія тканин: відкладення IgG/IgM і комплементу (імунофлуоресценція).
  • Специфічні маркери: антинуклеарні антитіла (ANA) при СЧВ, ревматоїдний фактор при ревматоїдному артриті.
  • Протеїнурія, гематурія при гломерулонефриті.

Лікування

  • Усунення джерела антигену (лікування інфекції, скасування препарату).
  • Глюкокортикоїди (преднізолон, метилпреднізолон).
  • Імуносупресори (циклофосфамід, метотрексат).
  • Плазмаферез при тяжких випадках (наприклад, кріоглобулінемія).
  • Антимікробна терапія при інфекційних тригерах.

4. Тип IV: Гіперчутливість уповільненого типу (клітинно-опосередкована)

Механізм

  • Імунологічна основа: реакція опосередкована Т-лімфоцитами (без участі антитіл), що активуються антигенами.
  • Процес:
  1. Антиген-презентуючі клітини (дендритні клітини, макрофаги) презентують антиген CD4+ або CD8+ Т-лімфоцитам через MHC II або MHC I.
  2. Активація Т-лімфоцитів:
    • CD4+ Th1-клітини: виділяють IFN-γ, TNF-α, активуючи макрофаги (гранульоматозне запалення).
    • CD8+ цитотоксичні Т-клітини: безпосередньо знищують клітини-мішені.
  3. Залучення макрофагів, нейтрофілів, еозинофілів призводить до хронічного запалення.
  • Час розвитку: 24–72 години (уповільнена реакція).

Клінічні приклади

  • Контактний дерматит (на нікель, отруйний плющ).
  • Туберкулінова проба (реакція Манту при туберкульозі).
  • Хронічне відторгнення трансплантата.
  • хвороба Крона (Crohn’s disease), саркоїдоз (гранульоматозне запалення).
  • Аутоімунний тиреоїдит Хашимото (Т-клітинна інфільтрація щитоподібної залози).

Діагностика

  • Шкірні тести на уповільнену гіперчутливість (туберкулінова проба, патч-тести при дерматиті).
  • Біопсія тканин: лімфоцитарна інфільтрація, гранульоми.
  • Тестування Т-клітинної активності (наприклад, ELISPOT для IFN-γ).
  • Клінічна картина: еритема, ущільнення через 48–72 години.

Лікування

  • Уникнення контакту з антигеном.
  • Місцеві або системні глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон).
  • Імуносупресори (такролімус, циклоспорин).
  • Анти-TNF-α препарати (інфліксимаб) при гранульоматозних захворюваннях.
  • Антимікробна терапія при інфекційних причинах (туберкульоз).

Додаткові примітки

  1. Тип V (неофіційний):
  • Деякі автори виділяють «Тип V» (стимуляторна гіперчутливість), коли антитіла (IgG) стимулюють рецептори замість їх блокування чи знищення.
  • Приклади: хвороба Грейвса (антитіла до TSH-рецепторів), гіперинсулінемічний гіпоглікемічний синдром.
  • Механізм: антитіла діють як агоністи рецепторів, викликаючи надмірну активацію.

2. Комбіновані реакції:

  • У багатьох захворюваннях можуть поєднуватися кілька типів гіперчутливості:
    • СЧВ: тип III (імунні комплекси) + тип II (аутоантитіла до клітин).
    • Туберкульоз: тип IV (гранульоми) + тип III (імунні комплекси при міліарному туберкульозі).
    • Контактний дерматит: тип IV (Т-клітини) + тип I (при негайній реакції).

3. Клінічна значущість:

  • Класифікація допомагає визначити терапевтичну стратегію (наприклад, антигістамінні при типі I, імуносупресори при типах II–IV).
  • Важлива для розуміння патофізіології алергічних, аутоімунних і трансплантаційних реакцій.

4. Некласифіковані реакції:

  • Деякі реакції (наприклад, ідіопатична кропив’янка, не-IgE-опосередкована анафілаксія) не повністю вписуються в класифікацію, але можуть мати змішані механізми.

Висновок

Класифікація Джелла і Кумбса залишається основою для розуміння реакцій гіперчутливості, оскільки чітко розмежовує імунологічні механізми, що лежать в основі алергічних і аутоімунних станів. Тип I (IgE-опосередкований) відповідає за негайні алергічні реакції, тип II (цитотоксичний) — за пошкодження специфічних клітин, тип III (імунокомплексний) — за запалення через відкладення комплексів, а тип IV (Т-клітинний) — за уповільнені реакції. Розуміння цих механізмів дозволяє точно діагностувати та ефективно лікувати широкий спектр патологій, від анафілаксії до системних аутоімунних захворювань.

Переглядів: 8