Отже, сьогодні я хотів би поговорити про захисну систему організму. Вона гармонійно вписується в наш загальний план і йде як плавне продовження після того, як ми обговорили систему кровообігу. Склали цілісну картину циркуляції рідини по нашому організму. І тепер ми можемо перейти до того, для яких цілей ця циркуляція, власне, і використовується. Однією з таких цілей є захист.

Спочатку зробимо невеликий вступний огляд. І теоретично перший момент, який потрібно усвідомити, це в чому ж мета захисної системи. Отже, перша в моєму списку задач захисної системи – запобігання вторгненню або ж інвазії. Усі ми з вами знаємо, що світ повний усіляких різних організмів, таких як бактерії, найпростіші, грибки, віруси. І всі вони постійно шукають сприятливе місце для життя. Правда ж?

І наша біологічна рідина або поверхні нашого тіла, якщо хочете уявляти це так, як, наприклад, поверхня шкіри, так? Усі вони є чудовим місцем проживання для цих організмів. Адже зі шкіри назовні постійно відбувається виділення секретів, які є поживним середовищем для всіляких поселенців, правда ж? Наприклад, піт. Що таке піт? Це, по суті, ваша позаклітинна рідина, так? Вона частково оброблена й очищена і трохи відрізняється від позаклітинної рідини всередині тіла, але загалом вони дуже близькі за складом.

У нас є клітини, які, по суті, постійно викачують позаклітинну рідину назовні, на поверхню, особливо коли потрібно розсіювати тепло. І таким чином на поверхні нашого тіла постійно утворюється тоненька прошарок рідини. Або сальні залози, розташовані біля кореня кожного волоска, виділяють шкірне сало, яке виходить назовні і покриває шкіру, щоб підтримувати її пружною і зволожувати волоски, щоб ці волоски не були ламкими, так?

Уявіть будь-яку поверхню в тілі, у роті, наприклад. Постійно виділяється слина, яка, знову ж таки, є, по суті, позаклітинною рідиною з підвищеною концентрацією білка, який надає їй певних властивостей. Або всередині дихальних шляхів. Або всередині шлунково-кишкового тракту. Або всередині жіночого репродуктивного тракту. У всіх цих місцях відбуваються виділення. І ці виділення містять речовини, які дуже подобаються іншим організмам. Тому ці організми дуже охоче там оселяться. Це ідеальне місце, так?

Наша поверхня в поєднанні з біологічною рідиною створює ідеальне середовище для цілого розмаїття різної живності. Саме тому нам варто пам’ятати, що практично всі ці поверхні в тій чи іншій мірі містять свою флору, правда ж? Інакше кажучи, вони є постійним середовищем проживання для певного роду організмів. Я сподіваюся, ви в курсі.

Візьмемо, наприклад, останній відділ шлунково-кишкового тракту – товсту кишку. Також у вашому роті є ряд своїх мешканців. У верхніх відділах шлунково-кишкового тракту також живуть свої організми. На вашій шкірі є своя флора. Своя флора є і в жіночому репродуктивному тракті. Майже всюди в нас є своя флора.

І, звісно ж, дуже важливо розуміти, що під флорою ми маємо на увазі чужорідні організми, які живуть у нашому тілі і користуються поживними речовинами, які ми виробляємо. Але при цьому вони не завдають шкоди нашому здоров’ю. Принаймні здебільшого. Але натомість ці організми не дають іншим шкідливим організмам оселитися на їхньому місці і зайняти їхню нішу. Розумієте, про що я?

Можу розповісти пару прикладів. Один був кілька років тому, давненько, так, і пов’язаний із лікарською практикою. Коли лікар готується до операції, він повинен провести так звану хірургічну обробку рук, так? І це обов’язкова і найважливіша процедура, яку кожен має пройти перед входом до операційної. Нігті, пальці на руках і самі руки аж до сюди миють ретельно щіткою, щоб не занести бактерії чи інші організми, по-перше, в операційне приміщення. При цьому все одно надягають гумові рукавички і хірургічний халат. Але якщо раптом рукавичка трісне чи порветься, ця міра дозволить запобігти потраплянню інфекції.

І було прийнято мити руки гексахлоран-феноловим милом, яке має дуже потужну антибактеріальну властивість. І досить скоро всі в лікарні стали думати, що якщо це гексахлоранове нове мило настільки сильне в боротьбі з бактеріями в умовах операційної, то чому б не взяти його на озброєння в звичайних палатах, поставивши його біля кожної мийки в туалетах і по коридорах, щоб перед входом до палати до пацієнта лікарі та інший медперсонал могли ним користуватися.

Ну і, звісно, всі стали пхати це мило всюди і всюди для медперсоналу, обладнавши ним усі мийки. Досить скоро всі почали постійно мити руки цим потужним антибактеріальним милом. Але далі – більше. Через деякий час почали думати, що якщо це мило так ефективно вбиває бактерії, то чому б не взяти його додому? І, зрозуміло, поступово люди, особливо медпрацівники, стали користуватися цим милом постійно.

Ви здогадуєтеся, в чому тут проблема? Проблема в тому, що таким чином вони майже знищили свою нормальну флору на руках. У результаті в них почали з’являтися незвичайні шкірні інфекції, яких раніше й близько не було. Знищивши свою флору, вони звільнили місце для всяких патогенів, хвороботворних організмів, які швидко і з задоволенням зайняли вільну нішу і почали живитися шкірними виділеннями. І сьогодні я практично ніде не бачу це мило. По-моєму, таке сильне мило вже не виробляють, тому що всі отримали урок, що потрібно підтримувати нормальну флору, яка забезпечує нам захист.

Ще один схожий приклад стосується певних хвороб. Наприклад, діабет. Уявіть людину, хвору на діабет, яка не особливо лікується, тобто більш-менш неконтрольований діабетик, або якого недостатньо продіагностували, або який ще не в курсі, що він хворий, так? І в нього в позаклітинній рідині підвищується рівень глюкози. Адже цим і характеризується діабет, правда ж? Це гіперглікемія, тобто висока концентрація глюкози в позаклітинній рідині. А це означає, що в його секретах, у його виділеннях також буде висока концентрація глюкози. Чорт забирай, та це ж манна небесна для всіляких організмів! Ви тільки уявіть!

Тому звідки не візьмись у цих людей виникають незвичайні, дивні інфекції. Наприклад, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції середнього вуха, інфекції на інших поверхнях тіла. І причина в тому, що, створивши нове, більш насичене середовище на різних поверхнях тіла діабетика, він починає приваблювати нові види організмів. Тож розуміння флори і того, як вона працює, – це дуже цікава, але, безумовно, корисна для вас річ.

Нам постійно потрібно захищатися від нашестя чужорідних патогенних організмів. Тому в нас є захисна система. І вона діє не тільки на поверхнях, а й усюди в нашому тілі. Основна ідея, так? Поїхали далі.

Якщо розташувати по порядку задачі захисної системи, я б однозначно поставив зірочку біля цієї. Цей аспект, без перебільшення, є одним із найважливіших, хоча ми зазвичай не надаємо йому особливого значення. І полягає він у тому, що захисна система постійно прибирає з організму чужорідні матеріали.

По-перше, давайте розберемося, що ми маємо на увазі під чужорідним. Якщо йдеться про чужорідні матеріали, що ви уявляєте? Але в даному випадку чужорідний означає не на своєму місці, так? Тобто будь-який матеріал, який перебуває там, де його бути не повинно. Зрозуміло, що організми потрапляють під цю категорію, чужорідні організми, так? Вони однозначно є чужорідними, і тому, якщо запитати пересічну людину, людину з вулиці, про чужорідні матеріали, то, як правило, вона уявляє саме чужорідні організми.

Але правда в тому, що існує ціла низка інших речей, які потрібно видаляти, і які ми з вами обговорювали під час вивчення різних тем. Наприклад, денатуровані білки, позаклітинні білки у вигляді виділень, білки всередині деградуючих клітин. Розпадаються або поламані білки, які опинилися в позаклітинній рідині. Можете уявити? Ось усі ці білки плавають у вашій позаклітинній рідині, так? І оскільки вони дуже складно влаштовані, то швидко і часто розпадаються. Ось ця молекула розпадається на дві частини або складається дивним чином, і тим самим створює непотрібний шматок сміття. Це і означає денатурований. І цей денатурований білок потрібно видалити. Нам потрібно якось від нього позбутися.

Клітини, наприклад, продукти розпаду клітин. Коли клітини розпадаються, залишаються шматки мембрани, шматки ядра, зруйнована ДНК, вільні рибосоми, які більше не працюють. І коли клітина розпадається, що відбувається постійно, нам потрібно все це прибрати. І захисна система якраз цим і займається.

Очевидно, що захисна система, компоненти, які я перелічу через хвилину, є продуктом діяльності клітин, правда ж? Також усі дії в нашому організмі в кінцевому підсумку зводяться до роботи клітин. Таким чином, у нас із вами є клітини, які спеціалізуються на захисті.

Але тоді виникає питання: звідки ж вони знають, що саме є чужорідним? Як вони розрізняють своє від чужого? Я хочу це записати. Як ми відрізняємо своє, те, що на своєму місці, від чужого, те, що не на своєму місці? І знову, коли я кажу чужое, це не обов’язково означає чужорідний організм. Це означає будь-яку чужорідну частинку, як, наприклад, шматок розпалої клітини. І як же наша захисна система розуміє, що це потрібно видалити?

Забіжу трохи наперед, але якщо уявити макрофаг, який підпливає до місця і поїдає чужорідні частинки, то коли він підбирається до шматка мертвих клітин, звідки він розуміє, що цьому тут не місце, порівняно з тією ж мембраною сусідньої живої клітини? Ось у чому питання. Ми відрізняємо своє від чужого за допомогою так званих антигенів. Антиген – це всього лише молекула, яка забезпечує ідентифікацію і розпізнавання. Добре.

Ще раз, антигени – це молекули, які допомагають захисній системі визначити, що своє, а що чуже. Як правило, а це означає, що не завжди, це великі молекули з унікальною ідентичністю. Тобто, насамперед, це великі молекули. А як ми визначаємо розмір у молекулярному світі? Коли ми думаємо про молекули, як ми визначаємо їхній розмір? Ми використовуємо молекулярну масу, так? Тобто, коли я кажу велика молекула, що я маю на увазі? Зазвичай молекула вважається великою, якщо її маса більша за десять тисяч. Іноді в підручниках пишуть вісім тисяч, неважливо, мені байдуже. Головна суть у тому, які молекули будуть такого розміру.

Глюкоза, наприклад, має масу сто вісімдесят, правда ж? І, звісно, глюкоза не має унікальної ідентичності. Глюкоза ідентична і в мене, і у вас, і в бактерій. Тож глюкоза не підійде для ідентифікації чужорідних компонентів. Бо якщо на поверхні клітини будуть молекули глюкози, вона буде марною для цієї задачі. Або жирні кислоти, або будь-які інші поживні речовини, як, наприклад, іони. Адже, по суті, все це – крихітні речовини, однакові для всіх і всюди, тому для ідентифікації вони ніяк не годяться. А ось що нам потрібно, так це велика молекула з масою десять тисяч або більше. Інакше кажучи, це або білки, або глікопротеїни.

І знову, я для різноманітності підкинув слово глікопротеїн, хоча знаю, що багато хто з вас не дуже розбирається в біохімії та біохімічних термінах. І багато хто думає: “Я не знаю, що таке цей великий протеїн”. Не хвилюйтеся, адже слово говорить саме за себе. Це білок, який має у своєму складі вуглеводи. Це просто велика білкова молекула, в структурі якої десь є вуглевод. І величезна кількість великих молекул, які виступають у ролі антигенів, якраз є глікопротеїнами, так? Не повторюся, усі вони повинні мати унікальну ідентичність. Я маю на увазі, що ця молекула повинна бути унікальною, наприклад, для вас або для вашого виду.

Давайте запишемо: унікальна ідентичність має на увазі відмінну характеристику людини або виду, ну або будь-якої іншої унікальної групи організмів. Візьмемо, наприклад, мембранні білки в еритроцитах. Еритроцити, само собою, мають мембрану, і в цій мембрані плавають білки. Я зобразив їх у вигляді тонких ліній, але вони повинні бути набагато меншими відносно мембрани. І по всій поверхні мембрани плавають різні білки. Є набір білків, які створюють характеристики, унікальні тільки для вас. Припустимо, у вас перша група крові. Це означає, що в мембрані ваших еритроцитів є певний вид розпізнавального білка, так? Тоді як у іншої людини буде друга група, і в нього в мембрані на поверхні еритроцитів буде вже інший білок.

Тобто на поверхні еритроцитів знаходяться розпізнавальні білки. І, звісно, це важливо знати, тому що від цього може залежати життя людини, коли необхідно переливання крові від донора і тому подібне. Тобто, якщо подивитися на поверхню еритроцитів людини, у нього є певний набір таких розпізнавальних білків. Але якщо взяти, наприклад, еритроцит миші, там буде зовсім інший набір білків. Тому очевидно, що я не зможу перелити мишачу кров людині, адже ваша захисна система одразу ж розпізнає її як чужорідну. І вона запустить таку атаку, що вам мало не здасться.

І погодьтеся, дивно звучить, коли я кажу мишача кров. Як було б круто, якби я міг перелити вам кінську кров, наприклад. Ми могли б відрами набирати кінську кров, правда ж? Але з очевидних причин це не працює через ці самі розпізнавальні білки. Тож антиген, або молекула, яка дозволяє відрізняти своє від чужого, – це білок. І зазвичай вони є мембранними білками, але не завжди.

Уявіть, я візьму курячу плазму і вливу вам у кровотік. Якби я так зробив, була б така реакція, що будь здоров. А все тому, що в цій курячій плазмі знаходяться інші білки, і ваша система миттєво розпізнає їх як чужорідні. І тоді почнеться реакція відторгнення. Ми з вами ще не говорили про захисну реакцію, але коротко її результатом є запалення. Уловлюєте ідею?

Якщо взяти білки іншої людини, вони будуть відрізнятися від ваших, так? Адже ви відрізняєтеся від мене і один від одного, правда ж? З іншого боку, як один вид, ми з вами багато в чому схожі. Якщо у мене і у вас сумісна група крові, то ми можемо переливати один одному кров, правда ж? Але я не зможу пересадити свою печінку вам, тому що в клітинах печінки є свої мембранні білки, унікальні чисто для мене. І ваша захисна система одразу ж розпізнає ці білки як чужі і запустить атаку, правда ж? Вона почне знищувати печінку, яку вам пересадили.

Тому, коли роблять трансплантацію печінки, очевидно, що це звичайна практика – людям пересаджують печінку, або легені, або серце, правда ж? Так от, при трансплантації органа, що потрібно зробити? Які заходи потрібно вжити? Відключити захисну систему пацієнта. І по-науковому це називається ввести імуносупресивні препарати. Потрібно ввести препарат, який повністю пригнічує імунітет пацієнта, супресивний, або відключити його захисну систему в цьому місці. І це робиться для того, щоб вона не розпізнала печінку як чужорідну.

Але хіба це хороша ідея – відключити у людини її захисну систему? У чому головна проблема відключення вашої захисту при трансплантації печінки чи іншого органа? Ви одразу ж стаєте вразливими до потрапляння чужорідних організмів, правда ж? Адже ваша захисна система не тільки не розпізнає печінку, вона також не зможе розпізнати який-небудь залітний стрептококовий організм. Адже ми не відключаємо захист вибірково, ми відключаємо її повністю, і тому ваш організм стає вразливим до інфекцій та інших чужорідних клітин.

Коли призначають ці імуносупресори, я, до речі, часто бачу по телевізору рекламу таких препаратів. Які побічні ефекти зазвичай називають? Зрозуміло, вразливість до інфекцій. А що ще? Чим ще вас попереджають, коли прописують велику дозу імуносупресорів? Онкологія, так, ризик виникнення раку. Адже в нормальних умовах ракова клітина вважається чужорідною, принаймні частково. Напевно, у всіх нас постійно з’являються ракові клітини, але наша захисна система вчасно їх розпізнає і поглинає, і ми навіть не в курсі, що вони у нас були. Але якщо захисна система відмовляє, починається ріст пухлини. Тому, якщо придушити вашу імунну систему, вашу захист, у вас підвищується ризик ракової пухлини, правда ж? Про це завжди попереджають, перш ніж вводити імуносупресивні препарати.

Ну, гаразд. Тож розпізнавання відбувається завдяки антигенам. І антигени – це всього-на-всього білки, які створюють унікальну ідентичність кожної людини. Другий момент, який мене цікавить: як ваша захисна система знає, що цей білок чужорідний? Інакше кажучи, невже це у вас із народження? Виходить, що у вас є вбудований механізм розпізнавання певних антигенів. Я веду до того, що частина ваших розпізнавальних здібностей, здібностей захисної системи до розпізнавання білків як своїх і чужих, є вродженими. У вас вони з народження. Тобто це закодовано у ваших генах. Частина системи розпізнавання є внутрішньою, вродженою.

В інших випадках ваша захист вчиться відрізняти своїх від чужих. Протягом усього вашого життя імунна система вчиться розрізняти, що чуже, а що не чуже. Такий тип захисту називається набутим імунітетом. Саме він лежить в основі вакцинації, наприклад, так? Уловлюєте?

Нещодавно по новинах говорили про спалах кіру. Ніхто не дивився? Правда, вам це не дуже цікаво, і ви не дивитеся новини, тому ви не в курсі. Там ішлося про кір. Кір – це дуже серйозна проблема, до речі, був репортаж, що одного дня ціла юрба людей захворіла на кір після відвідування Діснейленду. І корінь – це вірусна інфекція, що викликає запалення шкіри. На шкірі починають з’являтися червонуваті плями, тому що в організмі запускається запальна реакція на білки, на чужорідні білки цього вірусу. І, по-моєму, вони виявили хворих у семи штатах. І змогли відстежити, що майже всі вони відвідали Діснейленд у Флориді.

З’явилися підозри, що хтось заніс болячку з іншої країни, де досі хворіють на кір. Адже у нас у країні рідко хто хворіє на кір. Хтось із вас хворів хоч раз? Просто цікаво. Хтось перехворів на кір? Я хворів. Але ніхто з вас не хворів, я так зрозумів. Ясно.

У США це доволі рідкісне явище, тому що всіх дітей прищеплюють. Починаючи з тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомого року проводять обов’язкову вакцинацію дітей, тому народжені до п’ятдесят сьомого року, швидше за все, хворіли і виробили імунітет. (В Україні щеплення на кір робиться з 1968р. (жива моновакцина). З 2002р. використовується вакцина КПК (кір-паротит-краснуха) прим. редактора )Тобто, якщо імунітет вивчив, як виглядає білок вірусу кору, розумієте? Якщо я один раз захворію, з цього моменту моя імунна система навчиться розпізнавати цей білок надалі і зможе захистити мене проти вірусу наступного разу.

Ну і, звісно, у вашому випадку, в залі, ізолювали вірусні білки і ввели у ваш організм. Ваша імунна система з цього моменту навчилася розпізнавати білок кору. Тому, якщо ви підхопите цей вірус у майбутньому, то швидко зможете його побороти. Вважається, що в США дев’яносто відсотків людей мають імунітет проти кору. Або вони прищеплені, або вони перехворіли, так?

Щось ще я хотів сказати з цього приводу. Вакцина – це або ізольовані білки, ізольовані антигени організму, проти якого ставлять щеплення, або ж сам організм в ослабленій формі. Ще кажуть атенуйований, мається на увазі справжній вірус кору, або поліомієліту, або ще чого, але ослаблений. Достатньо сильний, щоб ваша імунна система спрацювала проти нього, але недостатньо сильний, щоб викликати хворобу. Тобто його якось модифікували, щоб він не зміг викликати хворобу. Таким чином, вакцини містять або ізольовані білки, молекули, або атенуйовані форми організму, в даному випадку вірусу.

Тобто виходить, що є речі, до яких ми з самого початку не сприйнятливі, тобто у нас проти них є природна захист. Вона закодована в наших генах, так? В інших випадках нам потрібно в тій чи іншій формі контактувати з організмом, щоб навчитися розпізнавати його в майбутньому.

Тепер наступний оглядовий момент, який я хотів би обговорити, – це поговорити про типи нашої захисту. Це дуже важливий аспект. Є два типи захисту. Перший ми вже не раз згадували – це фагоцитоз. Так, у нас в тілі є фагоцити. Я хочу коротко торкнутися цієї теми, щоб дати вам загальне уявлення. Одним із видів фагоцитів є макрофаги, правда ж? Ми про них також не раз говорили протягом року.

Коли думаєте про макрофаги, уявляєте велику клітину, це великі нерівні клітини, що нагадують амебу. Ви, до речі, бачили амебу? Якщо ви не бачили амебу, то ваш шкільний вчитель біології погано виконував свою роботу. Треба так йому і передати, коли у вас буде зустріч у школі.

У Північній Міннесоті їх легко знайти. Достатньо вийти в ліс, знайти будь-який стоячий ставок, набрати зі дна трохи мулу, а потім покласти його під мікроскоп. Ви виявите там полчища амеб. Звісно, це одноклітинні організми, правда ж? Вони постійно рухаються, наче випинаючись вперед і в боки. Такий тип руху називають амебоїдним. Вони вічно повзають у пошуках їжі.

Ось, до речі, основна причина, чому не можна пити воду зі ставка, зі стоячого ставка в лісі. Адже тоді до вашої травної системи потраплять амеби. Це викликає дуже сильне подразнення травної системи і може призвести до так званого амебіазу, амебної дизентерії (Entamoeba histolytica). Знаєте, що таке дизентерія? Це діарея, помножена на десять. У результаті амебної дизентерії у вас виникає діарея, яка настільки вас зневоднює, що може призвести до летального результату. Людей із цією хворобою терміново госпіталізують і тримають під крапельницею, щоб вони остаточно не втратили всю рідину через випорожнення. Тож не пийте воду з великих калюж, де водяться амеби, а то буде, як у казці, тільки гірше.

Так от, сподіваюся, ви можете уявити цю клітину, яка просочується всюди в пошуках їжі. У вашому тілі повно таких клітин. Ми називаємо їх макрофагами. І, звісно, вони є одним із видів наших клітин. Вони постійно повзають у тканинах між клітинами, винюхують, чим би поживитися. І, само собою, вони живляться тим, що є чужорідним, так?

Далі, другий тип фагоцита – це нейтрофіл. Ми про нього теж одного разу вже говорили. Одним із видів білих кров’яних тілець, що циркулюють у нашій крові, є нейтрофіл. І він є дуже активним маленьким фагоцитом. Ми доставляємо нейтрофіли за допомогою крові. І він доставляється туди, де забагато чужорідного матеріалу.

Ці клітини використовують механізм фагоцитозу. При фагоцитозі я просто намагаюся візуалізувати процес: беремо цю клітину, беремо будь-яку частинку – бактерію, шматок денатурованого білка, шматок розпалої клітини – і заковтуємо її, правда ж? Після поглинання клітина виглядає приблизно так. Ось внутрішні, і ми бачимо цю чужорідну частинку, і тепер вона укладена в пухирці, везикулі. І потім ця везикула зіллється з везикулами, які є лізосомами. Частинка, ось лізосоми.

І пам’ятаєте, що таке лізосоми? Це герметична мембранна везикула, пухирець усередині клітини, який містить травні ферменти. І ці два пухирці наблизяться і зіллються разом, випускаючи ферменти з лізосоми до частинки і перетравлюючи її. У результаті вона перетравиться до вуглеводів, жирів і амінокислот – базових будівельних блоків усього живого. Тобто ми зруйнуємо цю бактерію чи шматок мертвої клітини до базової сировини, яку ми потім використовуємо, правда ж? Тобто вуглеводи, амінокислоти і все інше, що залишилося після перетравлення, живить нашу клітину. Так ми позбуваємося сміття.

Далі, наступний аспект захисної системи – це імунітет. Про нього й поговоримо. Ми вже обговорили фагоцитоз, який у буквальному сенсі розщеплює, перетравлює або ж лізує чужорідний матеріал. І хоча у нас є друга категорія захисного механізму, ми цю першу чергу активно використовуємо.

Так от, друга категорія захисного механізму доволі велика, називається імунітетом. Перше, що ми повинні пам’ятати щодо імунітету, – це лімфоцити. І, як я вже не раз казав, лімфоцити – це клітини, що відповідають за імунітет. Лімфоцити виконують дії, які ми класифікуємо як імунітет. Без лімфоцитів у нас не буде належного захисту, розумієте?

Цікаво, що час від часу задумайтеся на секунду, до речі, в перший день ви були всього лише заплідненою яйцеклітиною, правда ж? Ви складалися з однієї клітини. Потім вона розділилася на дві, потім на чотири, потім на вісім, на шістнадцять, на тридцять дві, на шістдесят чотири. Ви ставали все більшими і більшими. Десь на якомусь етапі розвитку, на дуже ранніх етапах розвитку, коли ви складалися з шістнадцяти або тридцяти двох клітин, коли ваші клітини шалено діляться, можете собі уявити швидкість росту на цьому ранньому ембріональному етапі? Ви ставали вдвічі більшими. Якби ви зараз провернули такий фокус, це виглядало б доволі епічно. Але на ранньому етапі ембріонального розвитку ви подвоюєтеся в розмірах якийсь час годинами без зупинки.

Так от, ось ви, ембріон із шістнадцяти або тридцяти двох клітин. І в цей момент ми помічаємо, що клітини зовні більш плоскі. Вони схожі на клітини одношарового плоского епітелію. Клітини всередині зберігають круглу форму. І тепер у нас уже два відмінних види клітин. До цього всі клітини були однакові, так? Більше того, коли ви були чотириклітинним ембріоном, може, навіть восьмиклітинним, то, якби розділити всі ці клітини, я б отримав чотири ідентичні копії вас. Тобто чотириклітинний ембріон можна розділити, і в результаті вийде чотири однакових повноцінних ембріони. І, звісно, у них у всіх будуть абсолютно ті самі гени, тому вийде четверо близнюків.

До речі, чули про таку тварину, як броненосець? Бачили коли-небудь броненосця? У Техасі їх повно. Коли їдеш по штату, вони трапляються на кожному кроці. Часто на узбіччі дороги лежать мертві, збиті машиною. Якщо угораздить збити такого, одразу зрозумієте, тому що через панцир здається, ніби налетів на камінь. Так от, у них завжди народжуються однояйцеві четверні. Коли відбувається запліднення яйцеклітини, вона ділиться до чотирьох клітин. Потім чотири клітини роз’єднуються, і кожна розвивається в окремий ембріон. Ось такий у них спосіб розмноження, дуже цікаво.

Отже, в якийсь момент ваші клітини почали диференціювати. Частина з них зовні стала плоскими, частина всередині залишилася сферичними. І в міру росту клітини все більше диференціюють, правда ж? Клітини в одному місці стають клітинами печінки, інші стають нейронами, треті – м’язами. І в міру росту ми стаємо все більш ускладненими. По суті, цим і займається ембріологія.

І на певному етапі розвитку ви починаєте виробляти лімфоцити. Ваші клітини диференціюють у лімфоцити. Якщо в цей момент розвитку щось піде не так у вашому алгоритмі, є ймовірність, що ви взагалі не виробите лімфоцити. Або виробите дуже маленьку кількість. І в результаті у вас після пологів не буде імунітету або буде дуже слабкий імунітет, залежно від несправності.

У випадках, якщо людина народжується без імунітету і ми не зробимо щось героїчне, вона не проживе й кількох днів. Тому що у неї не буде захисту, так адже? Тобто, щойно вона виходить із матки, щойно народжується, щойно починає вдихати організми з повітря, ці організми почнуть бурхливо процвітати, тому що у дитини немає системи розпізнавання і захисної функції, які забезпечують імунітет.

І тоді нам доведеться ізолювати її від навколишніх організмів, так? Це буде історія людини під ковпаком. Ви чули про таких чи, може, читали в книгах? Якщо помістити людину в стерильне приміщення і стерилізувати їжу та всі речі, то вона буде жити. Вона не буде фізіологічно нормальною, але принаймні її можна врятувати.

Але, як правило, частіше трапляються випадки, коли виникає часткова імунологічна недостатність. Тоді з’являється ймовірність захворіти незвичайними інфекціями. Наприклад, хронічне запалення середнього вуха, або середній отит. Знаєте, від чого виникає середній отит? Від розвитку інфекції в середньому вусі. “Отит” відноситься до вуха і означає запалення. Частина “от” означає вухо. Тобто отит – це запалення вуха, в даному випадку від інфекції. Під середнім вухом мається на увазі не зовнішній слуховий прохід, не внутрішнє вухо, як равлик, а середнє вухо, там, де розташовані кісточки.

Зазвичай ті, хто постійно заражений цією інфекцією, мають недостатність якогось виду імунітету. Або якщо у людини розвивається хронічний синусит, тобто запалення пазух носа, це теж зазвичай пов’язано з імунологічною недостатністю.

Так от, ось основна ідея. Якщо простежити цю проблему до витоків, виявимо проблему в розвитку лімфоцитів. Лімфоцити – це клітини, що відповідають за імунітет, пам’ятаєте? І де ж вони знаходяться? Як нам їх знайти? Ми ж нещодавно це обговорювали. Вони виробляються в лімфатичних вузликах, тобто фолікулах, так? І, як я вже казав, лімфовузли – це гніздо розвиваючихся лімфоцитів.

А де знаходяться лімфовузлики? Якби я вирушив на пошуки скарбів у вигляді лімфовузликів, де б ви шукали? Але, як ми одного разу говорили, очевидним місцем будуть лімфовузли. Лімфовузол є великою станцією для гнізд із розвиваючимися лімфоцитами. І не забувайте, що я вам казав: клітини в центрі лімфовузлика постійно діляться, виштовхуючи більш зрілі клітини назовні. І найзріліші клітини будуть на самому краю і в кінцевому підсумку відокремляться від вузлика і попливуть за течією лімфатичної системи. Зрештою, опиняться в кровотоці, тому що саме туди впадає лімфа, правда ж?

Є ще багато різних місць, де можна знайти лімфовузлики. Наприклад, у мигдалинах. Ось вам нове поняття. Думаю, багато хто з вас чув про них, тому що у багатьох є знайомі, які постійно хворіють на тонзиліт, страждають від запалення мигдалин. Або, може, ви самі страждаєте від хронічного тонзиліту. Знаєте, як виглядає хворий на тонзиліт?

Варто розуміти, що мигдалини – це не зовсім орган, типу печінки. Мигдалини – це лімфоїдна тканина, що складається з безлічі лімфатичних вузликів у вашому горлі. Уявіть ротову порожнину, яка переходить у глотку, можете уявити? Зовнішня частина рота, ось язик. Потім, заглиблюючись всередину, ми доходимо до глотки, яка переходить у стравохід. У районі глотки, в нижній частині, є такий круглий ділянка з лімфоїдної тканини, де знаходиться ціле скупчення лімфатичних вузликів. І цей ділянка ми називаємо мигдалинами. Але, по суті, це всього лише кругла зона з лімфовузликами в горлі.

Їх також багато у вас на язиці, і називаються вони язиковими мигдалинами. Ви, напевно, ні разу не чули про язикові мигдалини. Уявіть ділянку біля самого основання язика, по боках. Потім зверху, по боках, розташовані піднебінні мигдалини. Про ці ви точно чули і бачили, їх по-простому називають гландами. Вони знаходяться по боках перед входом у глотку, їх легко побачити у себе в роті.

Ось вам завдання на вихідні: як прийдете додому, візьміть ліхтарик, візьміть сусіда по кімнаті, відкрийте йому рота ширше, зазирніть туди і побачите, як по центру зверху звисає язичок. Внизу висуне язик, якщо зазирнути глибше, ви побачите по боках такі випуклі м’які горбки, що утворюють арку, так? Ці випуклі ділянки тканин будуть піднебінними мигдалинами. Повторюся, це не окремий орган, а лише скупчення лімфовузликів у тканині, розумієте?

Особливо кумедно, коли вони активні і запалені, тоді вони випирають ще сильніше. При тонзиліті ви бачите роздуті мигдалини, які мало не повністю закривають прохід у глотку, і ще вони покриті білуватою жижею. На мигдалинах утворюється шар серпоподібної в’язкої рідини з білувато-кремовим відтінком. Як ви думаєте, що це може бути? Лімфоцити. Це білі кров’яні тільця. Їх називають білими кров’яними тільцями. А чому їх так називають? Тому що вони білі, уловлюєте?

Тож, якщо ціла купа таких клітин почне сочитися з цієї тканини, з піднебінних мигдалин, ми отримаємо ось таку білувату в’язку субстанцію. Якщо взяти мазок цієї жижі і покласти під мікроскоп, то виявимо полчища лімфоцитів, правда ж?

Іноді проводять так звану тонзилектомію, або операцію з видалення мигдалин. Видалення гланд. Таку операцію робили майже всім людям мого віку, вашим дідам і прадідам. Так от, якщо спитаєте свою бабусю чи дідуся, то, напевно, їм усім видаляли піднебінні мигдалини. У ті часи, щойно людина захворіла на ангіну в дитинстві, її одразу тягли в лікарню і виривали гланди без розмов.

Для цього беруть звичайні хірургічні щипці або інструмент, який називається зажим для мигдалин, знаєте, про що я? Так от, беруть ці загнуті щипці, міцно захоплюють цю тканину, прямо стискають її, потім зрізають біля основи і видаляють. І тонзиліт вас більше не потурбує.

Отже, язикові мигдалини – на основі язика, піднебінні мигдалини – по боках. І потім у глибині глотки, ось тут, за язичком, ближче до задньої стінки, знаходяться глоткові мигдалини, принаймні я їх так називаю. Зазвичай на практиці їх називають аденоїдами. Виходить, що коли видаляють піднебінні мигдалини, то разом із ними видаляють і глоткову мигдалину. Це називається тонзилектомія і аденоїдектомія. Разом із піднебінними мигдалинами також видаляють аденоїди, глоткову мигдалину. Вони знаходяться поруч, в одному круговому ділянці.

Його ще називають кільцем Вальдейера, я постійно забуваю, як правильно пишеться його прізвище. Так от, це лімфатичне глоткове кільце, що містить скупчення лімфатичних вузликів. Тож тепер ви знаєте про мигдалини навіть більше, ніж потрібно.

Лімфовузлики зустрічаються і в інших місцях, але поговоримо про це наступного разу. Тож продовжимо наше обговорення імунітету на наступній лекції. До зустрічі!