Маневр Дікса-Холпайка, також відомий як тест Дікса-Холпайка, є золотим стандартом у діагностиці доброякісного пароксизмального позиційного вертиго (ДППВ, BPPV), зокрема ураження заднього напівколового каналу внутрішнього вуха. Цей маневр був запропонований у 1952 році отоларингологами Маргарет Дікс та Чарльзом Холпайком як метод провокації ністагму та вертиго для підтвердження каналітазу – патологічного стану, при якому отоліти (кристали карбонату кальцію) вільно переміщуються в ендолімфі напівколових каналів, спричиняючи ілюзію руху.
Історичний фон
Маневр Дікса-Холпайка виник на тлі ранніх досліджень вестибулярної патології в середині XX століття. Дікс та Холпайк спостерігали пацієнтів з позиційним вертиго та ністагмом, пов’язаним з певними положеннями голови, і запропонували стандартизований тест для відтворення цих симптомів. Їхня робота заклала основу для розуміння ДППВ як периферичного вестибулярного розладу, відмінного від центральних причин вертиго, таких як інсульти чи пухлини мозочка. З часом маневр був вдосконалений завдяки впровадженню відеоністагмографії (VNG) та інших інструментальних методів, що підвищило його чутливість до 80-90% для заднього каналу BPPV. Сьогодні цей тест є невід’ємною частиною клінічних протоколів Американської академії отоларингології та Американської асоціації фізичної терапії.
Показання та підготовка
Маневр Дікса-Холпайка показаний при підозрі на ДППВ, коли пацієнт скаржиться на короткочасні епізоди вертиго (тривалістю менше 1 хвилини), провоковані змінами положення голови, такими як поворот у ліжку чи нахил вперед. Він особливо корисний для диференціації периферичного вертиго від центрального, оскільки негативний результат може вказувати на інші етіології, наприклад, вестибулярний неврит чи мігренозне вертиго. Перед виконанням тесту необхідно зібрати анамнез: тривалість симптомів, супутні прояви (нудота, блювота), травми голови чи отологічні захворювання. Пацієнта інформують про можливе виникнення вертиго під час маневру та про необхідність уникати швидких рухів. Рекомендується проводити тест у контрольованому середовищі з підтримкою для запобігання падінь, особливо в осіб похилого віку.
Процедура виконання
Маневр виконується в амбулаторних умовах без спеціального обладнання, хоча використання френзельних окулярів або VNG може покращити візуалізацію ністагму. Покрокова процедура така:
- Початкове положення: Пацієнт сидить на кушетці з витягнутими ногами. Голова повернута на 45° у бік, що тестується (наприклад, праворуч для перевірки правого заднього каналу).
- Швидке переміщення: Лікар швидко укладає пацієнта в положення лежачи на спині, з головою, що звисає на 20-30° нижче горизонтальної площини (гіперекстензія шиї), зберігаючи поворот голови на 45°. Цей рух повинен бути швидким (1-2 секунди), щоб провокувати переміщення отолітів.
- Спостереження: Утримуйте положення протягом 30-60 секунд. Спостерігайте за очима пацієнта на наявність ністагму (мимовільні рухи очей) та запитуйте про суб’єктивні відчуття вертиго. Якщо симптоми відсутні, поверніть пацієнта у сидяче положення та повторіть для протилежного боку.
- Завершення: Після тесту пацієнт повинен повільно сісти, щоб уникнути ортостатичної гіпотензії. Якщо тест позитивний, часто переходять до репозиційних маневрів, таких як Еплі.
Ця процедура є безболісною, але може викликати тимчасовий дискомфорт.
Інтерпретація результатів
Позитивний тест підтверджує каналітаз заднього напівколового каналу та характеризується такими ознаками:
- Латентний період: Симптоми з’являються через 2-10 секунд після маневру, що відповідає часу переміщення отолітів.
- Ністагм: Упбітінг (верхній напрямок) та торсіонний (ротаційний) ністагм, спрямований до нижнього вуха (геотропічний). Наприклад, при правосторонньому BPPV верхній полюс ока б’ється до правого вуха. Ністагм триває менше 60 секунд і слабшає при повторенні (фатігабельність).
- Суб’єктивні симптоми: Інтенсивне вертиго, подібне до скарг пацієнта, часто з нудотою.
Негативний тест виключає задній канал BPPV, але не інші форми (наприклад, горизонтальний канал, що вимагає супін-рол тесту). Центральні причини можуть імітувати позитивний результат, але ністагм тоді є стійким, без латентності чи фатігабельності. Чутливість тесту становить 50-88%, специфічність – 90-100% для заднього BPPV.
Протипоказання та обмеження
Абсолютні протипоказання включають нестабільність шийного хребта (наприклад, ревматоїдний артрит), недавні травми шиї чи судинні захворювання (дисекція сонної артерії). Відносні – важка ортопедична патологія чи кардіоваскулярна нестабільність. Обмеження: тест не діагностує інші канали BPPV, може бути помилково негативним при спонтанній ремісії чи медикаментозному пригніченні (наприклад, вестибулосупресорами). У пацієнтів з ожирінням чи обмеженою рухливістю процедура може бути технічно складною.
Висновок
Маневр Дікса-Холпайка залишається невід’ємним інструментом у діагностиці ДППВ, дозволяючи швидко та неінвазивно підтвердити діагноз і перейти до ефективного лікування. Його інтеграція з сучасними технологіями, такими як VNG, посилює точність. Подальші дослідження фокусуються на модифікаціях тесту для нетипових форм BPPV та інтеграції з віртуальною реальністю.