Колапс — це критичний стан, що характеризується раптовим і значним зниженням кровообігу, яке призводить до недостатнього кровопостачання життєво важливих органів, зокрема мозку, серця та легень. Колапс є невідкладним станом, що вимагає негайного втручання, оскільки він може швидко прогресувати до шоку або навіть летального результату.

Визначення

Колапс (гемодинамічний колапс, судинний колапс) — це гострий стан, при якому відбувається різке зниження системного артеріального тиску внаслідок недостатнього серцевого викиду, значної вазодилатації або втрати об’єму циркулюючої крові, що призводить до порушення перфузії тканин. На відміну від синкопе, яке є короткочасним і зазвичай доброякісним, колапс є більш тяжким станом, часто асоційованим із системними порушеннями, і не завжди супроводжується втратою свідомості.

Основні характеристики колапсу:

1. Раптовий початок — стан розвивається швидко, часто без виражених попередніх симптомів.
2. Системний характер — уражаються кілька систем організму через гіпоперфузію.
3. Високий ризик ускладнень — без своєчасного втручання може перейти в шок (гіповолемічний, кардіогенний, септичний тощо).

Патофізіологія

Колапс виникає внаслідок порушення балансу між серцевим викидом, судинним тонусом і об’ємом циркулюючої крові. Основні механізми:

1. Зниження серцевого викиду:

• Порушення роботи серця (наприклад, при інфаркті міокарда, аритміях, тампонаді серця).
• Обструкція кровотоку (тромбоемболія легеневої артерії, напружений пневмоторакс).

2. Вазодилатація:

• Рефлекторна втрата судинного тонусу (наприклад, при анафілаксії чи сепсисі).
• Дисфункція автономної нервової системи.

3. Гіповолемія:

• Масивна кровотеча, дегідратація, втрата рідини через опіки чи діарею.

4. Гіпоксія тканин:

• Недостатня доставка кисню до органів через зниження перфузії призводить до метаболічного ацидозу, накопичення лактату та дисфункції органів.

Критичним є порушення доставки кисню до тканин, що викликає гіпоксію, активацію симпатоадреналової системи та, за відсутності корекції, поліорганну недостатність.

Класифікація

Колапс класифікують залежно від основної причини:

1. Гіповолемічний колапс:

• Спричинений значною втратою об’єму циркулюючої крові (кровотеча, опіки, блювання, діарея).

2. Кардіогенний колапс:

• Пов’язаний із первинною дисфункцією серця (інфаркт міокарда, аритмії, клапанні вади, міокардит).

3. Дистрибутивний (вазогенний) колапс:

• Виникає через патологічну вазодилатацію (сепсис, анафілаксія, нейрогенний шок при травмах спинного мозку).

4. Обструктивний колапс:

• Обумовлений механічною перешкодою кровотоку (тромбоемболія легеневої артерії, тампонада серця, напружений пневмоторакс).

Клінічні прояви

Клінічна картина колапсу залежить від причини, але загальні ознаки включають:

• Гемодинамічні зміни:
• Артеріальна гіпотензія (систолічний тиск <90 мм рт. ст. або зниження на >40 мм рт. ст. від вихідного рівня).
• Тахікардія (компенсаторна реакція) або, рідше, брадикардія (при кардіогенному чи нейрогенному колапсі).
• Слабкий, ниткоподібний пульс.
• Симптоми гіпоперфузії:
• Блідість, холодна волога шкіра, ціаноз.
• Олігурія або анурія через зниження перфузії нирок.
• Сплутаність свідомості, запаморочення або втрата свідомості (якщо церебральна перфузія критично знижена).
• Системні прояви:
• Задишка (гіпоксія, легенева патологія).
• Біль у грудях (при кардіогенному колапсі).
• Лихоманка або гіпотермія (при септичному колапсі).
• Продромальні симптоми (можуть бути відсутніми):
• Слабкість, нудота, пітливість, відчуття тривоги.

Діагностика

Діагностика колапсу спрямована на швидке визначення причини та оцінку тяжкості стану. Алгоритм включає:

1. Анамнез:

• Обставини початку (травма, кровотеча, інфекція, алергічна реакція).
• Супутні захворювання (серцево-судинні, ендокринні, інфекційні).
• Прийом медикаментів (антигіпертензивні, діуретики).

2. Фізикальне обстеження:

• Вимірювання артеріального тиску, пульсу, частоти дихання, сатурації кисню.
• Оцінка шкірних покривів (блідість, вологість, температура).
• Аускультація серця та легень (шум при клапанних вадах, хрипи при набряку легень).
• Оцінка неврологічного статусу (рівень свідомості за шкалою Глазго).

3. Інструментальні методи:

• ЕКГ — для виявлення ішемії, аритмій, ознак перевантаження правих відділів серця.
• Ехокардіографія — для оцінки функції серця, клапанів, наявності тампонади.
• УЗД — для виявлення внутрішньої кровотечі, тромбоемболії.
• КТ/МРТ — при підозрі на обструктивні причини (тромбоемболія легеневої артерії, пневмоторакс).
• Пульсоксиметрія та гази крові — для оцінки оксигенації та кислотно-лужного балансу.

4. Лабораторні тести:

• Загальний аналіз крові (гемоглобін, гематокрит для оцінки крововтрати).
• Лактат (маркер тканинної гіпоксії).
• Електроліти, глюкоза, ниркові та печінкові маркери.
• С-реактивний білок, прокальцитонін (при підозрі на сепсис).

Диференційна діагностика

Колапс необхідно відрізняти від:

• Синкопе — короткочасна втрата свідомості з швидким відновленням, зазвичай без системної гіпоперфузії.
• Шоку — колапс є початковою стадією, але шок характеризується вираженою поліорганною дисфункцією.
• Епілептичного нападу — наявність судом, язикоприкушування, постіктальна сплутаність.
• Гострих неврологічних станів (інсульт, субарахноїдальний крововилив) — фокальні неврологічні симптоми.
• Метаболічних порушень (гіпоглікемія, електролітні розлади) — специфічні лабораторні зміни.

Лікування

Лікування колапсу є невідкладним і спрямоване на стабілізацію гемодинаміки та усунення причини. Основні принципи:

1. Невідкладні заходи (ABCD-підхід):

• A (Airway) — забезпечення прохідності дихальних шляхів.
• B (Breathing) — оксигенотерапія, за потреби — штучна вентиляція легень.
• C (Circulation) — відновлення об’єму циркулюючої крові (внутрішньовенні інфузії), вазопресори при необхідності.
• D (Disability) — оцінка неврологічного статусу.

2. Етіологічне лікування:

• Гіповолемічний колапс:
  • Інфузія кристалоїдів (фізіологічний розчин, Рінгер) або колоїдів.
  • Трансфузія крові при значній крововтраті.
  • Усунення джерела кровотечі (хірургічне втручання).
• Кардіогенний колапс:
  • Інотропна підтримка (добутамін, допамін).
  • Антиаритмічна терапія (аміодарон, лідокаїн).
  • Реваскуляризація при інфаркті міокарда (ангіопластика).
• Дистрибутивний колапс:
  • Антибіотики широкого спектра при сепсисі.
  • Адреналін при анафілаксії.
  • Вазопресори (норадреналін) для підтримки тиску.
• Обструктивний колапс:
  • Антикоагулянтна терапія при тромбоемболії легеневої артерії.
  • Перикардіоцентез при тампонаді серця.
  • Торакоцентез при напруженому пневмотораксі.

3. Симптоматична терапія:

• Корекція метаболічного ацидозу (бікарбонат натрію за показаннями).
• Контроль глюкози, електролітів.

4. Моніторинг:

• Постійний контроль артеріального тиску, пульсу, сатурації, діурезу.
• Катетеризація центральної вени чи артерії для точного моніторингу.

Прогноз і ускладнення

Прогноз залежить від причини, швидкості діагностики та початку лікування. Несвоєчасне втручання може призвести до:

• Поліорганної недостатності.
• Незворотної гіпоксії мозку чи інших органів.
• Раптової серцевої смерті.
  При адекватній терапії (особливо при гіповолемічному чи дистрибутивному колапсі) прогноз може бути сприятливим.

Висновок

Колапс є критичним станом, що вимагає негайної діагностики та інтенсивного лікування. Ключовим є швидке визначення причини (гіповолемія, кардіогенна дисфункція, вазодилатація чи обструкція) та застосування відповідного алгоритму невідкладної допомоги. Міждисциплінарний підхід, що включає кардіологію, реаніматологію та хірургію, є вирішальним для порятунку життя. Для медичних працівників, важливо пам’ятати про чітке документування всіх етапів діагностики та терапії, а також про навчання пацієнтів щодо профілактики рецидивів у випадках хронічних станів, що можуть призводити до колапсу.