Еозинофіли – це тип лейкоцитів, що належать до гранулоцитів, тобто клітин із зернистою цитоплазмою. Вони складають 1–5% від загальної кількості лейкоцитів у периферичній крові (приблизно 50–400 клітин на мкл у здорових людей). Еозинофіли відіграють ключову роль у захисті організму від паразитарних інфекцій (зокрема гельмінтів), а також беруть участь у алергічних і запальних реакціях. Їхня назва походить від того, що їхні гранули інтенсивно забарвлюються кислим барвником еозином у яскравий оранжево-червоний колір під час мікроскопічного аналізу.

Будова

• Розмір: 10–12 мкм у діаметрі, трохи більші за нейтрофіли.
• Ядро: зазвичай дволопатеве (рідше трилопатеве), нагадує окуляри або підкову, займає значну частину клітини.
• Цитоплазма: заповнена великими специфічними гранулами, які містять:
• Основний білок (MBP, Major Basic Protein): токсичний для паразитів і тканин.
• Еозинофільна катіонна протеїна (ECP): руйнує оболонки паразитів і вірусів.
• Еозинофільна пероксидаза (EPO): генерує реактивні форми кисню (ROS).
• Нейротоксин еозинофілів (EDN): має рибонуклеазну активність, спрямовану проти вірусів.
• Гранули також містять цитокіни, хемокіни та ферменти, які вивільняються під час активації.

Утворення та життєвий цикл

• Місце утворення: кістковий мозок, із гемопоетичних стовбурових клітин через мієлоїдну лінію.
• Процес диференціації: мієлобласт → промієлоцит → еозинофільний мієлоцит → зрілий еозинофіл. Регулюється цитокінами, зокрема IL-5 (головний стимулятор), IL-3 і GM-CSF.
• Час у крові: циркулюють у кровоносному руслі 6–12 годин.
• Міграція в тканини: швидко залишають кров і проникають у слизові оболонки (шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, шкіру), де можуть жити до 8–12 днів.
• Локалізація: у нормі найбільше еозинофілів перебуває в тканинах, а не в крові (співвідношення тканинних до циркулюючих – приблизно 100:1).

Функції

1. Захист від паразитів:

• Еозинофіли спеціалізуються на боротьбі з багатоклітинними паразитами (гельмінтами, наприклад, аскаридами, трихінелами).
• Механізм: прикріплюються до поверхні паразита (за допомогою антитіл IgE та комплементу), вивільняють вміст гранул (MBP, ECP), які руйнують оболонку паразита.

2. Регуляція алергічних реакцій:

• Активуються при алергіях (астма, сінна лихоманка, кропив’янка) через зв’язування IgE із тучними клітинами та базофілами.
• Виділяють гістамін, лейкотрієни та простагландини, підсилюючи запалення.

3. Модуляція запалення:

• Синтезують цитокіни (IL-4, IL-13), які сприяють Th2-імунній відповіді (гуморальний імунітет).
• Беруть участь у загоєнні тканин, але можуть викликати їхнє пошкодження при надмірній активації.

4. Обмежена фагоцитарна активність:

• Еозинофіли здатні до фагоцитозу дрібних частинок (наприклад, бактерій), але це не їхня основна функція.

Механізм дії

• Дегрануляція: еозинофіли викидають вміст гранул у позаклітинний простір для атаки великих цілей (паразитів) або при запаленні.
• Вироблення ROS: еозинофільна пероксидаза генерує гіпохлорит та інші окислювачі для знищення патогенів.
• Взаємодія з іншими клітинами: активують тучні клітини та базофіли, підсилюючи алергічну відповідь.

Роль у патології

• Еозинофілія (підвищення рівня >500/мкл):
• Паразитарні інфекції: шистосомоз, трихінельоз.
• Алергії: бронхіальна астма, атопічний дерматит.
• Аутоімунні та запальні захворювання: еозинофільний гранульоматоз із поліангіїтом (синдром Чарга-Стросса).
• Онкологія: еозинофільна лейкемія, лімфома Ходжкіна.
• Лікарська реакція: наприклад, на антибіотики чи протисудомні препарати.
• Гіпереозинофілія (>1500/мкл тривалий час): може призвести до пошкодження тканин (серця, легенів) через токсичність гранул.
• Гіпоезинофілія (зниження): рідкісна, пов’язана з імунодефіцитами або кортикостероїдною терапією.

Діагностика

• Загальний аналіз крові: визначає відсоток і абсолютну кількість еозинофілів (норма: 0,02–0,5 × 10⁹/л).
• Мазок периферичної крові: візуалізація характерних гранул і дволопатевого ядра.
• Дослідження тканин: біопсія при підозрі на еозинофільне ураження органів (наприклад, еозинофільний езофагіт).
• Аналіз маркерів: підвищення рівня ECP або MBP у сироватці свідчить про активацію еозинофілів.

Особливості

• Регуляція IL-5: цей цитокін є основним фактором виживання, активації та залучення еозинофілів до тканин.
• Тканинна спеціалізація: у здорових людей еозинофіли переважно локалізуються в слизових оболонках, що контактують із зовнішнім середовищем (кишечник, легені).
• Токсичність: надмірне вивільнення гранул може пошкоджувати власні тканини, наприклад, викликати бронхоспазм при астмі.

Лікування при патологіях

• Глюкокортикоїди (преднізолон): пригнічують активність еозинофілів і зменшують еозинофілію.
• Анти-IgE терапія (омалізумаб): при алергіях.
• Інгібітори IL-5 (меполізумаб, бензралізумаб): при тяжкій еозинофільній астмі.
• Протипаразитарні препарати (альбендазол): при гельмінтозах.

Цікаві факти

• Еозинофіли становлять лише малу частину лейкоцитів, але їхня концентрація в тканинах може зростати в десятки разів при алергії чи паразитозах.
• Їхня роль у вірусних інфекціях до кінця не з’ясована, але відомо, що EDN може руйнувати РНК вірусів.
• Еозинофіли були описані в 1879 році Паулом Ерліхом, який помітив їхнє характерне забарвлення.

Еозинофіли – це вузькоспеціалізовані клітини, які діють як «мисливці» на паразитів і «регулятори» алергічних станів, але їхня надмірна активність може бути шкідливою.