Набряк легень

Від | 03.08.2025

Набряк легень — це серйозний патологічний стан, що характеризується накопиченням рідини в інтерстиціальному просторі та/або альвеолах легень, що призводить до порушення газообміну та гіпоксії.

Патофізіологія

Набряк легень виникає внаслідок дисбалансу сил, що регулюють рух рідини через стінки капілярів у легенях, які описуються законом Старлінга. Цей закон визначає баланс між гідростатичним тиском у капілярах, що виштовхує рідину в інтерстиціальний простір (фільтрація), та онкотичним тиском плазми, що утримує рідину в судинах (абсорбція). У нормі в легенях переважає абсорбція, що забезпечує мінімальну кількість рідини в тканинному просторі, дозволяючи ефективний газообмін між альвеолами та капілярами.

Основна причина набряку легень — підвищення гідростатичного тиску в легеневих капілярах (наприклад, через підвищений тиск у лівому передсерді або шлуночку) або зниження онкотичного тиску плазми (наприклад, при гіпоальбумінемії). Підвищений гідростатичний тиск може бути викликаний серцевою недостатністю, при якій лівий шлуночок не здатен ефективно перекачувати кров, що призводить до її застою в легеневому колі кровообігу. Це підвищує тиск у легеневих венах і капілярах, сприяючи фільтрації рідини в інтерстиціальний простір.

Інший механізм — ураження альвеолярно-капілярної мембрани, що спостерігається при синдромі гострого респіраторного дистресу (ГРДС). Пошкодження мембрани підвищує її проникність, дозволяючи не лише рідині, а й білкам та клітинам крові проникати в альвеоли, що призводить до так званого некcardiogenic pulmonary edema.

Етиологія

Набряк легень поділяється на кардіогенний і некардіогенний, залежно від причини:

  1. Кардіогенний набряк легень:
  • Лівошлуночкова недостатність: Найпоширеніша причина, спричинена інфарктом міокарда, гіпертонічним кризом, кардіоміопатією чи тяжкою аритмією.
  • Мітральний стеноз або регургітація: Порушення кровотоку через мітральний клапан підвищує тиск у лівому передсерді, що передається на легеневі вени.
  • Об’ємне перевантаження: Наприклад, при нирковій недостатності або надмірному введенні рідини.

2. Некардіогенний набряк легень:

    • ГРДС: Викликаний сепсисом, пневмонією, травмами чи вдиханням токсичних речовин.
    • Нейрогенний набряк легень: Може виникати при черепно-мозкових травмах або судомах через симпатичну активацію, що підвищує тиск у легеневих судинах.
    • Висотний набряк легень: Спостерігається при швидкому підйомі на велику висоту через гіпоксію та вазоконстрикцію легеневих артерій.

    Клінічні прояви

    Клінічна картина набряку легень є наслідком порушення газообміну та гіпоксії:

    • Задишка: Раптова, виражена, часто супроводжується відчуттям ядухи. Пацієнти можуть приймати вимушене положення (ортопное), сидячи з опущеними ногами, щоб зменшити венозний повернення до серця.
    • Ціаноз: Синюшність шкіри, губ, нігтьового ложа через зниження оксигенації крові.
    • Кашель: Часто продуктивний, з пінистим мокротинням, яке може бути рожевим через домішки еритроцитів (особливо при кардіогенному набряку).
    • Хрипи: Вологі хрипи в легенях, які чути при аускультації, особливо в нижніх відділах.
    • Тахікардія та тривога: Через гіпоксію та активацію симпатичної нервової системи.
    • Гіпотензія або гіпертензія: Залежно від причини (гіпертензія частіше при кардіогенному набряку, гіпотензія — при ГРДС).

    У важких випадках може розвинутися гостра дихальна недостатність, що вимагає негайної інтубації та штучної вентиляції легень.

    Діагностика

    Діагностика набряку легень базується на клінічних, лабораторних та інструментальних даних:

    1. Клінічна оцінка: Аналіз симптомів, аускультація легень, оцінка серцевого ритму та артеріального тиску.
    2. Рентгенографія грудної клітки: Показує ознаки інтерстиціального або альвеолярного набряку (лінії Керлі, затемнення в легенях, ефект “крил метелика” при кардіогенному набряку).
    3. Ехокардіографія: Дозволяє оцінити функцію лівого шлуночка, тиск у лівому передсерді та стан клапанів.
    4. Лабораторні тести: Рівень мозкового натрійуретичного пептиду (BNP) підвищений при кардіогенному набряку. Аналіз газів крові показує гіпоксемію та, можливо, гіперкапнію.
    5. Катетеризація легеневої артерії: У складних випадках для вимірювання тиску заклинювання легеневої артерії (PCWP), що відображає тиск у лівому передсерді.

    Лікування

    Лікування набряку легень залежить від причини, але загальні принципи включають:

    1. Киснева терапія: Високопотоковий кисень через маску або назальний катетер для корекції гіпоксії. У важких випадках — неінвазивна вентиляція (CPAP/BiPAP) або інтубація.
    2. Діуретики: Фуросемід внутрішньовенно для зменшення об’єму рідини та гідростатичного тиску в легеневому колі.
    3. Нітрати: Нітрогліцерин або ізосорбід динітрат для зниження переднавантаження шляхом вазодилатації вен.
    4. Інотропні препарати: Добутамін або допамін при кардіогенному шоці для підтримки скоротливості серця.
    5. Лікування основної причини:
    • При кардіогенному набряку: контроль артеріального тиску, корекція аритмій, реваскуляризація при інфаркті міокарда.
    • При ГРДС: лікування сепсису, підтримка вентиляції, уникнення надмірного введення рідин.

    2. Моніторинг: Контроль рівня електролітів, функції нирок та гемодинаміки.

      Ускладнення

      Набряк легень може призвести до таких ускладнень:

      • Гостра дихальна недостатність.
      • Серцева недостатність або кардіогенний шок.
      • Інфекційні ускладнення при тривалій вентиляції.
      • Хронічна гіпоксія, що впливає на функцію інших органів.

      Прогноз

      Прогноз залежить від причини та швидкості надання допомоги. Кардіогенний набряк легень, якщо своєчасно лікувати, має кращий прогноз, ніж некардіогенний, особливо при ГРДС, де смертність може досягати 30-40%. У літніх пацієнтів або при супутніх захворюваннях прогноз погіршується.

      Висновок

      Набряк легень — це критичний стан, що вимагає негайної діагностики та інтенсивного лікування. Його патофізіологія базується на дисбалансі сил Старлінга, що призводить до накопичення рідини в легенях, порушення газообміну та гіпоксії. Розуміння етіології, клінічних проявів і терапевтичних підходів є ключовим для ефективного управління цим станом, а раннє втручання може значно покращити виживаність і якість життя пацієнтів.