Синкопе (непритомність)

Від | 05.08.2025

Синкопе (непритомність) — це раптова, короткочасна втрата свідомості та постурального тонусу, спричинена тимчасовим зниженням церебрального кровотоку, з подальшим швидким і повним відновленням.

Визначення

Синкопе визначається як транзиторна втрата свідомості (ТВС) внаслідок глобальної гіпоперфузії головного мозку. Воно характеризується:

  1. Раптовим початком — втрата свідомості настає швидко, часто без значних продромальних симптомів.
  2. Короткою тривалістю — зазвичай від кількох секунд до 1–2 хвилин.
  3. Повним спонтанним відновленням — свідомість повертається без необхідності реанімаційних заходів.

Синкопе слід відрізняти від інших станів, що супроводжуються втратою свідомості, таких як епілептичні напади, гіпоглікемія, інтоксикації чи травматичні ураження.

Патофізіологія

Синкопе виникає, коли церебральний кровотік падає нижче рівня, необхідного для підтримки свідомості (приблизно 20–30% від нормального кровотоку до мозку). Це може бути спричинено:

  1. Зниженням серцевого викиду — через аритмії, структурні захворювання серця (стеноз аорти, гіпертрофічна кардіоміопатія) або обструкцію кровотоку (тромбоемболія легеневої артерії).
  2. Падінням системного артеріального тиску — через вазодилатацію або втрату судинного тонусу, як при вазовагальному синкопе чи ортостатичній гіпотензії.
  3. Порушенням нейрогенної регуляції — дисфункція автономної нервової системи, що регулює судинний тонус і серцеву діяльність.

Ключовим є порушення доставки кисню до ретикулярної формації мозкового стовбура, яка відповідає за підтримку свідомості.

Класифікація

Синкопе поділяється на три основні категорії за етіологічним принципом:

  1. Нейроопосередковане (рефлекторне) синкопе:
  • Вазовагальне синкопе — найпоширеніший тип, викликаний рефлекторною реакцією на стрес, біль, страх, тривале стояння чи перегрівання. Характеризується активацією парасимпатичної системи (брадикардія) та/або зниженням симпатичного тонусу (вазодилатація).
  • Ситуаційне синкопе — пов’язане з певними тригерами, наприклад, кашлем, сечовипусканням (мікційна синкопе), дефекацією чи ковтанням.
  • Синдром каротидного синусу — викликаний гіперчутливістю каротидного синусу, частіше у літніх людей.

2. Ортостатичне синкопе:

    • Виникає при швидкому вставанні через недостатню компенсацію судинного тонусу, що призводить до гіпотензії. Причини включають гіповолемію, медикаменти (діуретики, антигіпертензивні засоби), автономну дисфункцію (наприклад, при хворобі Паркінсона чи діабетичній нейропатії).

    3. Кардіогенне синкопе:

      • Спричинене серцево-судинними порушеннями, такими як аритмії (бради- або тахіаритмії), обструктивні ураження (стеноз аорти, міксома передсердя) або ішемія міокарда. Це найнебезпечніший тип через високий ризик раптової серцевої смерті.

      Рідше синкопе може бути пов’язане з неврологічними (наприклад, транзиторна ішемічна атака) чи метаболічними причинами (гіпоглікемія, гіпоксія).

      Клінічні прояви

      Синкопе зазвичай передує продромальний період (особливо при нейроопосередкованому типі), який включає:

      • Запаморочення, слабкість, пітливість.
      • Нудота, блідість шкіри, відчуття жару чи холоду.
      • Затуманення зору, «мушки» перед очима.
      • Шум у вухах.

      Під час синкопе людина втрачає свідомість і падає, що може супроводжуватися короткочасними міоклонічними посмикуваннями (не плутати з епілептичними судомами). Після відновлення свідомості можливі слабкість, втома, але орієнтація зазвичай повертається швидко.

      Діагностика

      Діагностичний підхід до синкопе базується на систематичному зборі анамнезу, фізикальному обстеженні та додаткових методах. Алгоритм включає:

      1. Анамнез:
      • Обставини епізоду (тригери, положення тіла, фізичне навантаження).
      • Продромальні симптоми.
      • Супутні захворювання (серцево-судинні, неврологічні, ендокринні).
      • Прийом медикаментів.
      • Сімейний анамнез (раптова серцева смерть, генетичні аритмії).

      2. Фізикальне обстеження:

        • Вимірювання артеріального тиску в положенні лежачи та стоячи (для виявлення ортостатичної гіпотензії).
        • Аускультація серця (шум при стенозі аорти чи міксомі).
        • Неврологічний огляд.

        3. Інструментальні методи:

          • ЕКГ — обов’язковий метод для виявлення аритмій, ішемії чи ознак гіпертрофії.
          • Холтерівське моніторування — для виявлення транзиторних аритмій.
          • Ехокардіографія — для оцінки структурних аномалій серця.
          • Тілт-тест (похилий стіл) — для підтвердження нейроопосередкованого синкопе.
          • Електрофізіологічне дослідження — у разі підозри на аритмогенне синкопе.
          • МРТ/КТ головного мозку — за наявності неврологічних симптомів.

          4. Лабораторні тести:

            • Глюкоза крові, електроліти, гемоглобін для виключення метаболічних причин.

            Диференційна діагностика

            Синкопе необхідно відрізняти від:

            • Епілептичних нападів (тривалі судоми, язикоприкушування, постіктальна сплутаність).
            • Транзиторних ішемічних атак (наявність фокальних неврологічних симптомів).
            • Метаболічних порушень (гіпоглікемія, гіпоксія).
            • Психогенних станів (псевдосинкопе, часто без зміни пульсу чи тиску).

            Лікування

            Лікування залежить від етіології синкопе:

            1. Нейроопосередковане синкопе:
            • Немедикаментозне:
              • Уникнення тригерів (тривале стояння, дегідратація).
              • Збільшення споживання солі та рідини (за відсутності протипоказань).
              • Фізичні контрманеври (стискання кулаків, схрещування ніг).
              • Компресійна білизна для профілактики ортостатичної гіпотензії.
            • Медикаментозне (рідко):
              • Флудрокортизон чи мідодрин у тяжких випадках.
              • Бета-блокатори чи інгібітори зворотного захоплення серотоніну в окремих ситуаціях.

            2. Ортостатичне синкопе:

              • Корекція гіповолемії (адекватна гідратація).
              • Перегляд медикаментів, що знижують тиск.
              • Мідодрин чи флудрокортизон при автономній дисфункції.

              3. Кардіогенне синкопе:

                • Лікування аритмій (антиаритмічні препарати, імплантація кардіовертера-дефібрилятора чи пейсмейкера).
                • Корекція структурних аномалій (хірургічне втручання при стенозі аорти).

                4. Освіта пацієнта:

                  • Навчання розпізнаванню продромальних симптомів.
                  • Рекомендації щодо безпечного падіння для уникнення травм.

                  Прогноз і ускладнення

                  Прогноз залежить від причини. Нейроопосередковане синкопе зазвичай доброякісне, тоді як кардіогенне може бути асоційоване з високим ризиком раптової смерті. Ускладнення включають травми при падінні та зниження якості життя через страх повторних епізодів.

                  Висновок

                  Синкопе є багатогранним станом, що вимагає ретельного діагностичного підходу для визначення причини та вибору оптимальної терапії.