Атріальна (передсердна) та вентрикулярна (шлуночкова) є одними з найпоширеніших і найнебезпечніших порушень серцевого ритму, що вимагають глибокого розуміння для ефективної діагностики та лікування. Розглянемо ці аритмії, спираючись на сучасні дані з авторитетних джерел, таких як NIH, Mayo Clinic та ACC. Слід зауважити, що AF є хронічним станом з високою поширеністю, тоді як VF — це гостра, часто летальна аритмія.

Фібриляція передсердь (Atrial Fibrillation, AF). Синонім – мерехтлива аритмія.

Визначення

Фібриляція передсердь — це найпоширеніша форма стійкої аритмії, що характеризується хаотичною, некоординованою електричною активністю в передсердях серця, що призводить до нерегулярного, часто швидкого серцевого ритму. Частота скорочень передсердь сягає 350–600 за хвилину, тоді як шлуночки скорочуються нерегулярно з частотою 100–180 ударів/хв. AF класифікується як пароксизмальна (триває <7 днів, самостійно припиняється), персистуюча (>7 днів, вимагає втручання), довготривала персистуюча (>1 року) та постійна (неможливо відновити синусовий ритм).

Етиологія

AF розвивається на тлі множинних факторів ризику, включаючи вік (>65 років), гіпертензію, ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність, ожиріння, діабет, гіпертиреоз, обструктивне апное сну та алкогольне зловживання. Генетичні фактори також відіграють роль, особливо в сімейних формах. Вторинні причини: хронічні захворювання легень, ревматичні вади серця, післяопераційні стани (наприклад, після кардіохірургії). У спортсменів AF може бути пов’язана з інтенсивними навантаженнями.

Патогенез

Патогенез AF включає взаємодію тригерів (наприклад, ектопічні фокуси в легеневих венах), субстрату (структурне ремоделювання передсердь з фіброзом) та модуляторів (автономна нервова система). Основний механізм — множинні хвилі реентрі (повторного входу імпульсів) або фокусна активація. Запалення, оксидативний стрес та електричне ремоделювання (зміна іонних каналів) сприяють стійкості аритмії. У пацієнтів з серцевою недостатністю AF посилює ремоделювання через втрату передсердного “кік” (атріального внеску в серцевий викид).

Клінічні прояви

Симптоми варіюють: серцебиття, задишка, втома, запаморочення, біль у грудях або синкопе. Багато випадків асимптоматичні, виявляються випадково. Ускладнення включають тромбоемболії (інсульт через тромби в лівому передсердному вушці), серцеву недостатність та зниження якості життя. У жінок симптоми можуть бути вираженішими.

Діагностика

Діагностика базується на ЕКГ.

При фібриляції передсердь на ЕКГ:

Варіабельна амплітуда хвиль f — може бути дрібнохвильова (амплітуда <0,5 мм) або крупнохвильова (>0,5 мм).

Відсутність зубців P – замість них реєструються хаотичні, нерегулярні, дрібні хвилі фібриляції (f), частотою 350–600/хв, різної амплітуди і форми.

Нерегулярні інтервали R–R – повністю аритмічний шлуночковий ритм (виняток — при повній AV-блокаді або наявності водія ритму нижче).

Нормальні комплекси QRS (якщо немає супутньої блокади ніжок пучка Гіса чи інших порушень провідності).

Відсутність ізоелектричної лінії між хвилями f у більшості відведень (особливо II, III, aVF, V1).

Додаткові методи: Холтерівське моніторування, ехокардіографія (для оцінки розміру передсердь, функції шлуночків), лабораторні тести (тиреоїдні гормони, електроліти). Оцінка ризику: шкали CHA2DS2-VASc для тромбоемболій та HAS-BLED для кровотеч.

Лікування

Стратегія: контроль ритму або частоти, антикоагуляція та лікування причини. Антиаритміки (аміодарон, флекаїнід) для відновлення ритму; бета-блокатори, дигоксин для контролю частоти. Катетерна абляція (ізоляція легеневих вен) ефективна при пароксизмальній AF. Антикоагулянти (варфарин, DOAC як апіксабан) для профілактики інсульту. Немедикаментозне: модифікація способу життя (зниження ваги, обмеження алкоголю).

Прогноз

Прогноз залежить від супутніх захворювань: підвищений ризик смертності (в 1,5–2 рази), інсульту (в 5 разів). Раннє лікування покращує виживання; абляція знижує рецидиви.

Фібриляція шлуночків (Ventricular Fibrillation, VF)

Визначення

Фібриляція шлуночків — це хаотична, дезорганізована електрична активність у шлуночках серця, що призводить до відсутності ефективного скорочення та зупинки кровообігу. Це найнебезпечніша аритмія, що викликає раптову серцеву смерть (SCD) без негайного втручання. Частота >300 ударів/хв, QRS-комплекси відсутні або нерегулярні.

Етиологія

Найпоширеніша причина — ішемічна хвороба серця (інфаркт міокарда), кардіоміопатії, електролітні порушення (гіпокаліємія), токсини (кокаїн, антиаритміки), травми або ідіопатична форма. Вторинні: гіпертрофічна кардіоміопатія, каналопатії (синдром Бругада, подовжений QT), електричний шок.

Патогенез

Патогенез включає реентрі-механізми в пошкодженому міокарді, ектопічні фокуси та електричну нестабільність. Ішемія викликає дисперсію реполяризації, сприяючи хвильовим фронтам фібриляції. У кардіоміопатіях фіброз створює субстрат для аритмії. VF часто еволюціонує з вентрикулярної тахікардії (VT).

Клінічні прояви

Гострі: втрата свідомості, відсутність пульсу, зупинка дихання — клінічна смерть протягом секунд. Без лікування — летальний кінець. Попередні симптоми: запаморочення, біль у грудях (при ішемії).

Діагностика

При фібриляції шлуночків на ЕКГ:

Відсутність ізоелектричної лінії між хвилями.

Відсутність комплексів QRS, зубців P і T.

Повна хаотичність електричної активності — нерегулярні хвилі різної амплітуди, форми та тривалості.

Частота хвиль 150–500/хв.

Тип хвиль:

дрібнохвильова форма — амплітуда <0,5 мВ (зазвичай на пізніх стадіях або при тяжкій ішемії);

крупнохвильова форма — амплітуда >0,5 мВ (частіше на початку).

Лікування

Негайна дефібриляція (електричний шок) — ключовий крок; CPR (серцево-легенева реанімація) для підтримки циркуляції. Після: антиаритміки (аміодарон), імплантація дефібрилятора (ICD). Лікування причини: ангіопластика при інфаркті.

Прогноз

Без лікування — 100% летальність. З дефібриляцією виживання 20–50%, залежно від часу (кожна хвилина знижує шанси на 10%). Довготривалий: ризик рецидивів, потреба в ICD.

У висновку, AF і VF — це контрастні аритмії: AF хронічна з фокусом на профілактику ускладнень, VF гостра з акцентом на реанімацію. Інтегративний підхід, включаючи модифікацію факторів ризику, є ключовим.