Вилочкова залоза (thymus gland, або glandula thymica на латині). Цей орган, часто недооцінений у повсякденній клініці, є ключовим елементом імунної системи, особливо в дитячому віці, і демонструє унікальну анатомію, що поєднує ендокринні та лімфоїдні риси. Анатомія вилочкової залози — це приклад адаптації: від активного розвитку в дитинстві до інволюції в дорослому віці.

1. Загальне розташування та зовнішня будова

Вилочкова залоза розташована в передньому середостінні (mediastinum anterius), безпосередньо за грудиною (sternum), між рівнями II–IV ребер. Вона прилягає до великих судин: зверху — до щитоподібної залози (іноді з’єднана перешийком), ззаду — до перикарда, трахеї, аорти та верхньої порожнистої вени, збоку — до плеври та легень. У новонароджених і дітей thymus може простягатися вгору до шиї (ectopic thymus) або вниз до серця, займаючи значний об’єм середостіння, що іноді імітує пухлину на рентгені.

Зовнішньо thymus має форму неправильної піраміди або двох з’єднаних часток (lobi thymici dexter et sinister), розділених перетинкою. Розміри варіюють з віком: у новонародженого — близько 5 см у довжину, 4 см у ширину, 0,5 см у товщину, вагою 10–15 г; у підлітка — максимум (до 30–40 г); у дорослого — інволюціонує до 10–15 г, заміщуючись жировою тканиною (thymic involution). Орган оточений тонкою фіброзною капсулою (capsula fibrosa), яка є продовженням фасцій середостіння і містить септи (перетинки), що розділяють залозу на дольки. Капсула еластична, але вразлива до травм або інфекцій.

Поверхні thymus:

• Передня: Прилягає до грудини та грудних м’язів.
• Задня: Контактує з судинами та серцем.
• Бічні: Обмежені плеврою.

Фіксація органу забезпечується фасціями шиї та середостіння, без виражених зв’язок, що дозволяє деяку рухливість під час дихання.

2. Макроскопічна структура

На розрізі вилочкова залоза демонструє чітке розділення на коркову речовину (cortex) та мозкову речовину (medulla), оточені капсулою та трабекулами (септами з сполучної тканини). Кожна частка поділена на численні дольки (lobuli thymici), розміром 0,5–2 мм, що нагадують структуру лімфатичного вузла, але без синусів.

• Коркова речовина: Зовнішня, темніша зона, багата на тимоціти (незрілі Т-лімфоцити).
• Мозкова речовина: Внутрішня, світліша, з тільцями Гассаля (Hassall’s corpuscles) — концентричними структурами з кератинізованих епітеліальних клітин.

У дорослих інволюція призводить до атрофії лімфоїдної тканини, заміни на жир (adipose tissue) і фіброз, роблячи thymus менш помітним на аутопсії чи imaging.

3. Мікроскопічна (гістологічна) структура

Гістологічно, thymus — це епітеліо-лімфоїдний орган, де епітеліальні клітини (ретикулоепітеліальні) утворюють каркас для лімфоцитів. Капсула складається з колагену, еластину та фібробластів, з трабекулами, що проникають всередину і несуть судини.

• Коркова речовина (cortex): Щільно заповнена тимоцітами на різних стадіях дозрівання, інтердигітованими з епітеліальними клітинами, макрофагами та дендритними клітинами. Тут відбувається позитивна селекція Т-клітин (розпізнавання MHC). Клітини організовані в субкапсулярну зону (з проліферуючими тимобластами) та глибоку кору.
• Мозкова речовина (medulla): Менш щільна, з меншою кількістю тимоцітів, але з тільцями Гассаля — унікальними структурами (діаметром 30–100 мкм), що складаються з концентричних шарів епітеліальних клітин з центральним кератином і кальцифікацією. Вони беруть участь у негативній селекції Т-клітин (видалення аутореактивних). Також присутні міоїдні клітини (myoid cells), подібні до м’язових, та інтердигітовані дендритні клітини.

Thymus не має аферентних лімфатичних судин (як і селезінка), але має еферентні для виведення зрілих Т-лімфоцитів. Бар’єр кров-тимус (blood-thymus barrier) у корі запобігає прямому контакту антигенів з незрілими клітинами, забезпечуючи імунологічну толерантність.

4. Кровопостачання та лімфовідтік

Thymus добре васкуляризований, отримуючи кров від гілок внутрішніх грудних артерій (arteriae thoracicae internae), щитошейного стовбура (truncus thyrocervicalis) та безпосередньо від аорти.

• Артеріальне постачання: Артерії входять через капсулу, розгалужуються в трабекулах, утворюючи капіляри в корі (з фенестрованим ендотелієм для бар’єру) та медулі.
• Венозний відтік: Через тимічні вени, що впадають у brachiocephalic veins (vena brachiocephalica) або верхню порожнисту вену.
• Лімфовідтік: Еферентні лімфатичні судини дренують до трахеобронхіальних і середостінних лімфатичних вузлів. Афферентних судин немає, тому thymus — “закрита” система для антигенної презентації.

5. Іннервація

Іннервація thymus симпатична та парасимпатична. Симпатичні волокна відходять від шийного та грудного гангліїв (cervical and thoracic sympathetic chain), регулюючи судинний тонус і, можливо, імунні функції (neuroimmune modulation). Парасимпатичні — від блукаючого нерва (nervus vagus), впливаючи на епітеліальні клітини. Нерви проникають з судинами, утворюючи плексус навколо трабекул. Сучасні дослідження (наприклад, з імуногістохімії) показують роль у регуляції тимопоезу (утворення Т-клітин).

6. Ембріологічне походження, варіації та клінічні аспекти

Thymus розвивається з третьої та четвертої зябрових кишень (branchial pouches) ентодерми на 6-му тижні ембріогенезу, мігруючи вниз у середостіння. Епітеліальний компонент — ентодермальний, лімфоїдний — мезенхімальний. Аномалії: дигеоргівський синдром (аплазія thymus, гіпокальціємія), ектопічний thymus (у шиї чи середостінні), персистуючий thymus у дорослих (може імітувати тимому).

Анатомічно, thymus вразливий до аутоімунних захворювань (міастенія gravis, асоційована з гіперплазією), пухлин (тимома, лімфома) та інфекцій (HIV викликає атрофію). У хірургії — тимектомія при міастенії або кардіохірургічних втручаннях. Imaging (КТ, МРТ) показує інволюцію як жирову заміну, важливу для диференціальної діагностики.

У висновку, вилочкова залоза — це анатомічний “вихователь” імунної системи, де структура ідеально адаптована до функції селекції Т-клітин.