Селезінка часто називається “цвинтарем еритроцитів” або “фільтром крові”, але з анатомічної точки зору, це орган з унікальною структурою, що поєднує елементи лімфоїдної тканини та судинної мережі.

1. Загальне розташування та зовнішня будова

Селезінка — це паренхіматичний орган, розташований у лівій верхній частині черевної порожнини, у гіпоґастральній ділянці (hypogastrium sinistrum), конкретно в лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum). Вона лежить позаду шлунка, прилягаючи до діафрагми зверху, до лівої нирки та надниркової залози ззаду, до підшлункової залози медіально та до лівої частини товстої кишки (colon splenic flexure) знизу. У дорослої людини селезінка має форму овалу або бобу, з розмірами приблизно 12 см у довжину, 7 см у ширину та 4 см у товщину, вагою 150–200 г (хоча це варіює залежно від віку, статі та стану здоров’я — у спортсменів вона може бути більшою через гіперплазію).

Зовнішня поверхня селезінки покрита фіброзною капсулою (capsula fibrosa), яка є продовженням очеревини (peritoneum), за винятком воріт (hilum splenicum) — заглиблення на медіальній поверхні, де входять і виходять судини та нерви. Капсула складається з колагенових та еластичних волокон, що надають органу еластичності, але роблять його вразливим до розривів при травмах (наприклад, у ДТП). Поверхня селезінки ділиться на:

• Діафрагмальну поверхню (facies diaphragmatica): Випукла, гладка, прилягає до діафрагми.
• Вісцеральну поверхню (facies visceralis): Увігнута, з відбитками від сусідніх органів (impressio gastrica для шлунка, impressio renalis для нирки тощо).

Селезінка фіксована зв’язками: ligamentum splenorenale (до нирки), ligamentum gastrolienale (до шлунка) та ligamentum phrenicolienale (до діафрагми). Ці зв’язки містять судини та дозволяють деяку рухливість органу під час дихання.

2. Макроскопічна структура

На розрізі селезінка демонструє чітке розділення на дві зони: білу пульпу (pulpa alba) та червону пульпу (pulpa rubra), оточені трабекулами — перетинками з сполучної тканини, що відходять від капсули та утворюють каркас органу.

• Біла пульпа: Складає близько 20–25% об’єму, виглядає як білі вузлики (folliculi lymphatici splenici) діаметром 0,3–1 мм, розкидані по червоній пульпі. Це лімфоїдна тканина, аналогічна лімфатичним вузлам, де відбуваються імунні реакції.
• Червона пульпа: Домінує (75–80%), має червоний колір через велику кількість крові. Складається з венозних синусів (sinus venosus) та пульпарних тяжів (cordae splenicae), що фільтрують кров.

Трабекули містять артерії, вени та нерви, забезпечуючи структурну підтримку. У патологічних станах, як спленомегалія (збільшення селезінки), ці структури гіпертрофуються, що видно на УЗД чи КТ.

3. Мікроскопічна (гістологічна) структура

З анатомічної перспективи, мікроструктура селезінки — це шедевр еволюції, поєднуючий судинну та лімфоїдну тканини. Капсула складається з фібробластів, колагену I типу та гладком’язових клітин (для скорочення органу). Трабекули подібні, але товщі.

• Біла пульпа: Центрована навколо центральних артерій (arteriae centrales). Складається з:
• Періартеріальної лімфоїдної оболонки (PALS): Т-зона, багата Т-лімфоцитами.
• Лімфатичних фолікулів: В-зона з гермінативними центрами (для проліферації В-лімфоцитів) та мантією (mantle zone). Між фолікулами — маргінальна зона (zona marginalis), де макрофаги захоплюють антигени.
• Червона пульпа:
• Пульпарні тяжі (Billroth’s cords): Мережа ретикулярних волокон з макрофагами, плазматичними клітинами та еритроцитами. Тут відбувається фагоцитоз старих еритроцитів.
• Венозні синуси: Ендотеліальні клітини з щілинами, через які проходять клітини крові (фільтрація). Кров тече відкритим шляхом (open circulation): з артеріол у тяжі, потім у синуси.

Гістологічно, селезінка не має аферентних лімфатичних судин (на відміну від лімфатичних вузлів), але має еферентні, що дренують лімфу до лімфатичних вузлів біля воріт.

4. Кровопостачання та лімфовідтік

Селезінка — високоваскуляризований орган, отримуючи близько 5% серцевого викиду (150–200 мл/хв).

• Артеріальне постачання: Від селезінкової артерії (arteria splenica), гілки черевного стовбура (truncus coeliacus). Артерія входить у ворота, розгалужується на трабекулярні артерії, потім на центральні артерії білої пульпи, пензликові артеріоли та капіляри червоної пульпи.
• Венозний відтік: Через селезінкову вену (vena splenica), яка зливається з верхньою брижовою веною, утворюючи воротну вену (vena portae). Це робить селезінку частиною портальної системи, чутливою до портальної гіпертензії (наприклад, при цирозі печінки).
• Лімфовідтік: Еферентні лімфатичні судини йдуть до pancreaticosplenic lymph nodes, потім до coeliac nodes. Афферентних судин немає, тому селезінка фільтрує кров, а не лімфу безпосередньо.

5. Іннервація

Іннервація селезінки симпатична (від coeliac plexus), з волокнами від спинномозкових сегментів T5–T9. Нерви входять через ворота, супроводжуючи судини, і регулюють вазоконстрикцію та скорочення капсули (наприклад, під час стресу, викликаючи спленоконтракцію для викиду запасів крові). Парасимпатична іннервація мінімальна або відсутня. Сучасні дослідження (наприклад, з нейровізуалізації) показують роль у імунній модуляції через “splenic nerve”.

6. Ембріологічне походження, варіації та клінічні аспекти

Селезінка розвивається з мезодерми дорсальної брижі на 5-му тижні ембріогенезу, як множинні зачатки, що зливаються. Аномалії: accessory spleen (додаткова селезінка, у 10–30% людей, часто біля хвоста підшлункової), wandering spleen (блукаюча селезінка через слабкі зв’язки).

Анатомічно, селезінка вразлива до травм (розрив — причина внутрішньої кровотечі), інфекцій (спленектомія підвищує ризик сепсису) та гіперплазії (у малярії чи лейкозах). У хірургії — спленектомія при травмах або ITP, з збереженням функції через аутотрансплантацію.

У висновку, селезінка — це анатомічний “мультитаскер”, що інтегрує судинну, лімфоїдну та фільтраційну функції в компактній структурі.