Спинномозкові нерви

Від | 26.02.2025

Спинномозкові нерви — це ключова частина периферичної нервової системи людини, яка забезпечує зв’язок між центральною нервовою системою (головним і спинним мозком) та рештою тіла.

Загальна характеристика

У людини є 31 пара спинномозкових нервів, які утворюються з корінців спинного мозку й виходять через міжхребцеві отвори хребта. Вони поділяються за сегментами спинного мозку:

  • 8 пар шийних (C1–C8),
  • 12 пар грудних (T1–T12),
  • 5 пар поперекових (L1–L5),
  • 5 пар крижових (S1–S5),
  • 1 пара куприкових (Co1).

Кожен спинномозковий нерв є змішаним, тобто містить як чутливі (аферентні), так і рухові (еферентні) волокна, а також включає автономні (вегетативні) волокна, які регулюють функції внутрішніх органів.

Анатомія спинномозкового нерва

Кожен спинномозковий нерв утворюється шляхом злиття двох корінців, що відходять від спинного мозку:

  1. Задній (дорсальний) корінець — відповідає за передачу чутливої інформації (температура, біль, дотик, вібрація тощо). Він містить тіла чутливих нейронів, розташовані в спинномозковому ганглії (задньому корінцевому ганглії), який є потовщенням на цьому корінці.
  2. Передній (вентральний) корінець — несе рухові імпульси від спинного мозку до скелетних м’язів, а також включає вегетативні волокна для гладких м’язів і залоз.

Після злиття цих корінців утворюється спинномозковий нерв, який виходить із хребетного каналу через міжхребцевий отвір. Відразу після виходу він ділиться на кілька гілок:

  • Задня гілка (ramus posterior) — іннервує м’язи й шкіру спини.
  • Передня гілка (ramus anterior) — забезпечує іннервацію передньої та бічної частин тулуба, кінцівок. Ці гілки беруть участь у формуванні нервових сплетень (шийного, плечового, поперекового, крижового).
  • Менінгеальна гілка (ramus meningeus) — повертається в хребетний канал і іннервує оболонки спинного мозку.
  • Сполучна гілка (ramus communicans) — пов’язує нерв із симпатичним стовбуром і передає вегетативні сигнали.

Функціональні компоненти

Спинномозкові нерви виконують три основні функції:

  1. Соматична чутливість — передача сигналів від шкіри, м’язів і суглобів до спинного мозку.
  2. Соматична рухова активність — контроль рухів скелетних м’язів.
  3. Вегетативна регуляція — управління діяльністю внутрішніх органів, судин і залоз (залучені переважно нерви грудного, поперекового й крижового відділів).

Нервові сплетення

Передні гілки більшості спинномозкових нервів формують сплетення, які забезпечують складну іннервацію кінцівок і тулуба:

  • Шийне сплетення (C1–C4) — іннервує шию, частину плечей і діафрагму (через діафрагмальний нерв).
  • Плечове сплетення (C5–T1) — відповідає за верхні кінцівки (наприклад, променевий, серединний, ліктьовий нерви).
  • Поперекове сплетення (L1–L4) — іннервує нижню частину живота й частину нижніх кінцівок (наприклад, стегновий нерв).
  • Крижове сплетення (L4–S4) — забезпечує іннервацію тазу, сідниць і ніг (найвідоміший — сідничний нерв).

Грудні нерви (T2–T12) переважно не утворюють сплетень, а формують міжреберні нерви, які іннервують грудну стінку й частину живота.

Клінічне значення

Спинномозкові нерви відіграють ключову роль у діагностиці неврологічних порушень. Наприклад:

  • Радикулопатія (ураження корінця) — виникає при компресії нерва (наприклад, грижею диска), що проявляється болем, онімінням або слабкістю в зоні іннервації.
  • Дерматоми — ділянки шкіри, іннервовані конкретним спинномозковим нервом, допомагають локалізувати рівень ураження спинного мозку чи нерва.
  • Рефлекси — перевірка сухожилкових рефлексів (наприклад, колінного — L3–L4) вказує на стан рухових і чутливих шляхів.

Цікаві особливості

  • Перший шийний нерв (C1) часто не має чутливої гілки й відповідає лише за рухи.
  • Сідничний нерв (від крижового сплетення) є найдовшим і найтовстішим у тілі людини.
  • Ураження спинномозкових нервів може викликати як локальні (наприклад, біль у попереку), так і системні симптоми (наприклад, параліч при травмі спинного мозку).

Отже, спинномозкові нерви — це складна й високоорганізована система, яка забезпечує координацію рухів, чутливість і автономну регуляцію. Їхнє вивчення дозволяє не лише зрозуміти анатомію, а й ефективно діагностувати та лікувати численні захворювання.