Добре, давайте подивимося.

Коли минулого разу в нас закінчився час, ми говорили про імунітет. І ми сказали, що імунітет забезпечується лімфоцитами. Саме лімфоцити – це ті клітини, які виробляють у нас імунітет. І, звісно ж, якщо шукати їх у нашому тілі, то вони виробляються в так званих лімфатичних вузликах.

Коли ми кажемо «лімфа-вузлик», то маємо на увазі скупчення клітин, скупчення лімфоцитів, так? В одному такому вузлику міститься десь від ста до трьохсот клітин. Тож це дає вам уявлення про його розміри. Одним із місць, де можна знайти ці лімфа-вузлики, звісно ж, є лімфовузол. Якщо взяти лімфовузол, найбільший із них має розмір із квасолину, і зробити його зріз у фронтальній площині цієї квасолини, можете уявити, що від полюса до полюса довжина буде трохи більше сантиметра. Якщо зробити тонкий зріз, пофарбувати його спеціальним барвником і покласти під мікроскоп, то при підсвітці ми побачимо такі темні ділянки. Це і є лімфа-вузлики, це група лімфоцитів. Якщо дивитися на лімфовузол у такому зрізі, ми побачимо ці округлі зони, більш-менш сферичної форми, які є лімфатичними вузликами. І завжди пам’ятайте, як вони влаштовані: це просто сферичний кластер, тобто скупчення клітин, підвішених у ретикулярній сполучній тканині, наче у воді, всередині лімфовузла.

Також ми говорили про інші локації лімфа-вузликів. Очевидно, найбільше їх сконцентровано в лімфовузлах – це перше місце, де їх варто шукати. Але ми також говорили про інші місця. І ми якраз обговорювали одне з таких місць наприкінці попередньої лекції, так? І це місце – мигдалини. Мигдалини, якщо пам’ятаєте, це кільце лімфоїдної тканини між ротовою порожниною і глоткою, тобто вона покриває ділянку між ротовою порожниною і глоткою. Язикова мигдалина розташована на основі язика, піднебінні мигдалини – на дугах по боках ротової порожнини, і потім ззаду, на стінці носової частини глотки, розташовані глоткові мигдалини, або ж аденоїди. Тобто, як бачите, усі ці ділянки разом формують кільце лімфоїдної тканини в горлі. Повторюся: лімфоцити необхідні для захисту, вони необхідні для імунного типу захисту. Ми з вами ще не обговорювали імунну частину захисту, але, безумовно, вона є найважливішим компонентом у механізмі захисної системи. І ми приступимо до неї за хвилину, добре?

Отже, ми також можемо виявити лімфа-вузлики в підслизовому шарі кишкового тракту і дихальних шляхів. Підслизовий, або субмукозний – ось, до речі, ще один термін, який ми чуємо вперше. Якщо подивитися на трубчасті органи, типу дихальних шляхів або шлунково-кишкового тракту, наприклад, тонкої кишки, то всі вони мають трубчасту форму, так? Або, наприклад, бронхіальне дерево, яке включає трахею, потім лівий і правий головні бронхи, потім часткові бронхи, сегментарні бронхи – тобто ми маємо трубчасту структуру, що гілкується у вигляді дерева, так? Якщо зробити поперечний зріз цих трубчастих структур, намалюємо чисто схематично, то ми побачимо досить товсту стінку і, власне, сам просвіт, отвір у центрі, так? І вистилає цю трубку слизова оболонка, а під слизовою оболонкою, само собою, прямо під шаром слизу, знаходяться ці структури. Тому, коли я кажу «підслизова кишечника» чи «кишкового тракту», я маю на увазі шар епітелію, що вистилає трубки, і в цьому шарі ми знову-таки виявимо гнізда лімфоцитів – ці лімфа-вузлики. Зрозуміло?

А як, на вашу думку, логічно було б розмістити частину вашого захисту саме там? Ну, подумайте самі: дихальні шляхи відкриті назовні, правда? Ми вдихаємо купу всякої всячини щохвилини. Тож неважко здогадатися, що там у нас буде бар’єр захисту. Або, наприклад, під час їжі ми також відправляємо всередину всякий ширвжиток. Він потрапляє в наш шлунково-кишковий тракт, де відбувається всмоктування поживних речовин, правда? Тому тут нам теж потрібен захист. Ще раз: ці лімфа-вузлики, ці гнізда лімфоцитів, будуть розташовані на вистилці внутрішньої частини трубчастих шляхів, трубчастих анатомічних структур, розумієте?

Ще одне місце, де знаходяться лімфоцити, – це вилочкова залоза, або тимус. Ось мені цікаво, чи чули ви хоч раз про неї? Давайте запишу, щоб вам було видно. І я завжди ловлю себе на тому, щоб випадково не переплутати зі стероїдною, тобто щитоподібною залозою, тому що «тимус» і «тиреоїд» схоже звучать, так? І зовні вони начебто схожі. Але це не так. Вилочкова залоза трохи більша і розташована між серцем і передньою грудною стінкою. Вона має рихлу форму, у неї наче пошарпаний вигляд. Якщо подивитися на цю залозу в живій людині, вона нагадуватиме губчасту масу рожеватої тканини. Рожева через рясне кровопостачання, але світлий відтінок додає сполучна тканина, яка склеює цю масу в одне ціле. Це рихла тканинна маса, що має щитоподібну форму – ширша зверху, вужча знизу. А ось якщо подивитися на новонароджене немовля, то його вилочкова залоза буде більшою за серце, тобто цей орган буде відносно великим. А якщо подивитися на вас, то вона буде значно меншою, але все ж помітною. А якщо взяти мене, то все, що ви знайдете, – це пучок сполучної тканини на тому місці, де раніше була вилочкова залоза. Тобто цей орган, по суті, потрібен лише на етапі ембріонального розвитку. Він є місцем дозрівання так званих Т-лімфоцитів, я розповім про них детальніше за пару хвилин.

Отже, певний вид лімфоцитів, Т-лімфоцити, дозріває у вилочковій залозі. І, до речі, причина, чому їх називають Т-лімфоцитами, пов’язана саме з цим органом – «Т» означає «тимус». Ці лімфоцити проходять інкубацію в цій вилочковій залозі, так. І після ембріонального розвитку ця залоза більше не потрібна. Ви можете подумки відмотати час назад до свого народження і уявити цей процес. Інший спосіб подумати про це – уявити, що у вас ніколи не було цієї залози, ну, скажімо, з тієї чи іншої причини вона не сформувалася під час ембріонального розвитку. Такі випадки бувають. І це означає, що у вас не буде Т-лімфоцитів, тобто ваша імунна система буде позбавлена цього виду лімфоцитів. Це спричинить вам серйозні проблеми, у вас не буде належного захисту. Але якщо взяти новонародженого і видалити вилочкову залозу, він навіть цього не помітить. Це буде те саме, що видалити мигдалини з купкою лімфа-вузликів. Іншими словами, цей орган вам потрібен виключно під час ембріонального розвитку, розумієте? Ось коротко про вилочкову залозу.

І ось ми з вами підібралися до останнього в списку, але не за значенням, місця розташування лімфа-вузликів – і це селезінка. Думаю, ви всі чули про неї, але ось мені цікаво, чи знаєте ви, для чого вона потрібна? Селезінка – це орган у людському тілі, десь десять-дванадцять сантиметрів у діаметрі, відносно овальний і десь близько одного сантиметра в товщину. Ну, тобто це такий плоский овальний орган, навіть радше куполоподібний і трохи вдавлений через притискання до інших органів. Якщо взяти її в руку, уявіть її довжину – десять-дванадцять сантиметрів і один сантиметр у товщину. Якщо взяти її, то за відчуттями вона нагадуватиме просочену губку.

Це буде губчаста м’яка тканина. І вона впирається в задню черевну стінку, зверху частково впирається в діафрагму, частково в задню черевну стінку, можете уявити. Якщо уявити її на мені, то вона буде десь у цій ділянці, ближче до нижніх лівих ребер, під ними, там, де діафрагма з’єднується із задньою черевною стінкою. І коли селезінка притискається до них, через свою м’яку губкоподібну структуру вона деформується і стає куполоподібною. Ну, як виходить, уявити її в задню увігнуту стінку? Тобто вона розташована під діафрагмою і під захистом ребер, тому що їй потрібен захист. І що характерно, до селезінки нічого не кріпиться. До неї підведено дві судини – селезінкова артерія і селезінкова вена. Коли ви вивчатимете її на секційному курсі, що буде досить скоро, ви ж ще не дійшли до цього, так? Коли вивчите селезінку на секційному курсі, ви побачите, що з одного боку її стискає шлунок, з іншого – товста кишка, з третього – нирка. І всі вони залишають вм’ятини на цьому м’якому органі. Тож у селезінці багато деформацій. І в площині координат вона розташована у верхньому лівому черевному квадранті, або черевній чверті. Не впевнений, чи знайомі ви з цим терміном, але якщо взяти черевну порожнину і розділити її по центру на чотири частини, то очевидно, що тут буде верхній лівий черевний квадрант, ось тут, де діафрагма впирається в задню черевну стінку. Ось це місце.

І коли я говорю про селезінку, згадую одну кумедну історію. Тоді я тільки починав викладати і вів лабораторні заняття з анатомії, я якраз був в аспірантурі. І ми тоді препарували щурів, вивчали селезінки. І чомусь мені запам’яталося, що цей орган досить значний за розмірами, але, тим не менш, на заняттях, коли я був студентом, я не чув, щоб про нього особливо згадували. Але якщо згадували, я, мабуть, спав на лекції. І ось я проходив свою аспірантуру, і мене завжди мучило питання про призначення селезінки. Я зустрічав людей із розірваними селезінками, розповім про це за секунду, але так і не розумів, для чого вона потрібна. І ось коли я почав вести цей курс уже пізніше в своїй кар’єрі, прийшов час розповідати студентам про селезінку. І знаєте, я реально нічого про неї не знав. Що ж робити?

Довелося заритися в книги і дослідження, щоб розібратися. Якщо, наприклад, ви пошукаєте в підручнику, скажімо, у книзі доктора Фокса, там селезінці присвячено не більше чверті сторінки на всю книгу. Там суцільна вода, начебто згадують про неї, але конкретно нічого не кажуть. І ось я перечитав усе, що міг знайти в різних книгах, але так і не зміг скласти чітку картину функції цього органу. Коли я все переглянув і зібрав усі думки докупи, пам’ятаю, як у мене промайнула ідея, що селезінка – це просто один великий лімфовузол на шляху циркулюючої крові. У нього та сама структура, що й у звичайного лімфовузла: ретикулярна сполучна тканина, лімфа-вузлики, так, усі ті самі компоненти. Тільки замість лімфи, що циркулює і проходить фільтрацію крізь ретикулярну сполучну тканину, через нього проходить кров. І тоді я подумав, що якщо це просто великий лімфовузол, через який замість лімфи тече кров, ну, так ось, як зараз пам’ятаю, як після цього проводив заняття і розповідав студентам свою гіпотезу, і причому завжди хвилювався з цього приводу. І що ж ви думаєте? Через деякий час, приблизно наступного року, виходить стаття в журналі «Нью-Інґланд Джорнал оф Медісін». До речі, «Нью-Інґланд Джорнал оф Медісін» вважається одним із найавторитетніших медичних журналів у світі. Я підписаний на нього і періодично читаю його статті. І час від часу там публікуються, як кажуть дослідники, оглядові статті. До речі, знаєте, що таке оглядова стаття?

Оглядова стаття – це коли видавці журналу кажуть: «За останні двадцять років у нас накопичилося багато дослідницьких робіт із цієї теми, і нам потрібно дати завдання проаналізувати всі ці дані за останні двадцять років і вмістити їх у короткий огляд, щоб читачам не довелося перечитувати всі ці статті і намагатися розібратися в усьому цьому самостійно». Тому нам потрібен досвідчений експерт у цій сфері, який зробить аналіз і напише статтю. До речі, вам, як студентам, це дуже корисно знати. Бо якщо вам доведеться писати диплом чи наукову роботу і ви натрапите на оглядову статтю з вашої теми – це ж джекпот, розумієте?

Тому що над цією роботою вже попрацював експерт, який перелопатив першоджерела за останні двадцять років чи щось таке, і виклав усе в компактній формі і зі всіма посиланнями. Ну, так ось, виходить ця стаття в «Нью-Інґланд Джорнал оф Медісін», і вона була про селезінку. І як ви думаєте, яке було перше речення в цій статті? Я не жартую. Яке, на вашу думку, там було перше слово? «Селезінка діє як великий лімфовузол на шляху циркулюючої крові». Я не міг у це повірити! Вони буквально процитували мої слова. Вау! Я тоді реально зняв тягар із плечей. У мене з’явилося натхнення, що я здатен до чогось додуматися самостійно. З тих пір я став занадто самовпевненим. Ну, та гаразд.

В загальному, ось що робить селезінка. Якщо запитають про функцію селезінки, то будете знати, що це великий лімфовузол на шляху кровотоку. Так само, як ви уявляєте лімфовузол як фізичний і фагоцитарний фільтр для лімфи, для тканинної рідини, так само уявляйте селезінку, тільки для крові. Коли в нас у крові з’являються рештки мертвих організмів, бактерії, клітини, шматки денатурованих білків, уявіть – старі, розпалі еритроцити, тепер увесь цей мотлох засмічує кровотік. Еритроцити довго не живуть. Життєвий цикл еритроцитів – сто двадцять днів. І після цього вони руйнуються і розпадаються. І тоді наша кров починає захаращуватися, правда? Поламані молекули гемоглобіну, шматки мембрани еритроцита і все таке. Від усього цього потрібно позбутися. Інакше воно почне накопичуватися. І тому ми проганяємо кров через селезінку. У ній є фільтр із ретикулярної сполучної тканини, який затримує всякий мотлох. А також у ній є купа макрофагів, які поїдають увесь цей мотлох і розщеплюють його на базові частинки, на молекули – тобто на амінокислоти, вуглеводи і тому подібне, видаляючи чужорідні частинки з нашої крові. Ідеальний план. Ось чим займається селезінка.

У медичній практиці частіше за все трапляються випадки з розривом селезінки внаслідок якоїсь аварії. Зазвичай буває так, що людина отримує сильний удар, і при зіткненні автомобіля удар припадає ось сюди, на ліву сторону. У результаті зіткнення ребра продавлюються, зокрема продавлюється дванадцяте ребро поруч із селезінкою, і розриває її.

Пам’ятайте, що селезінка за структурою як губка. Ви навряд чи тримали селезінку, тому навряд чи знаєте її на дотик, але ви точно тримали печінку. Знаєте, яка печінка на дотик? Якщо ні, тоді ви просто зобов’язані піти в продуктовий магазин, купити упаковку печінки, принести додому, щоб детально роздивитися і помацати. Звісно, це яловича печінка, але вона така ж, як і наша. Візьміть і перевірте її структуру. Ви відчуєте, що це губкоподібна, м’яка на дотик тканина. Я не жартую, сходіть у магазин, купіть печінку, принесіть додому, а потім візьміть нитку з голкою і проткніть печінку наскрізь туди і назад. Потім зав’яжіть вузол і спробуйте затягнути нитку сильніше. Я вам ось що скажу: щойно ви почнете тягнути, нитка просто прорве всю печінку наскрізь, наче масло. Ви не зможете просто так зашити печінку, тому що там немає до чого пришивати. У неї немає жорсткої капсули зовні чи ще чогось. Тому, коли ви почнете затягувати нитку, вона просто прорве тканину печінки наскрізь. Тож зашити її не вийде. Те саме і з селезінкою, правда? Тому, якщо людина розриває селезінку, ви не зможете її зашити, тому що, щойно ви почнете затягувати шов, нитка просто проріже наскрізь цю м’яку селезінкову тканину. І коли людина розриває селезінку, через яку щосили циркулює кров, у неї почнеться сильна внутрішня кровотеча в черевну порожнину. Тому в таких випадках просто перекривають селезінкову артерію і вену і видаляють селезінку. І з цього моменту людина живе без неї.

Але чи буде це серйозною проблемою? Як думаєте? Позаклітинна рідина все одно фільтруватиметься через інші лімфовузли, очищаючись від мотлоху. Можливо, в крові буде трохи більше зайвого мотлоху, але, по суті, нічого страшного. Особливо це ні на що не вплине. У такому разі решта лімфовузлів, решта лімфоїдної тканини просто візьме на себе це додаткове навантаження, і людина навряд чи помітить різницю. Може, якщо вона захворіє на щось чи пошкодить якісь тканини, тоді виникне проблема у плані повільнішого загоєння, так, чи нестачі певних специфічних функцій, про які зараз немає сенсу говорити. Але загалом нічого серйозного. Ви зможете цілком повноцінно жити без селезінки, так само, як і без видалених мигдалин, розумієте?

Отже, селезінка – це ще одне місце, де знаходяться лімфатичні вузлики. Відповідно, в селезінці будуть вироблятися лімфоцити, які дозріватимуть і випускатимуться в кровотік. Добре, тоді на цьому закінчимо наш огляд локацій лімфоцитів в організмі і огляд лімфоїдних тканин загалом. Є якісь питання з цієї теми? Чудово.

Тепер я хотів би поговорити про види лімфоцитів. По суті, є два основних типи: Т-клітини, тобто Т-лімфоцити, і Б-клітини, або Б-лімфоцити. Щоб вам було зрозуміліше, спочатку поговоримо про те, звідки вони беруться. І знову ж таки, вам зовсім не обов’язково знати всі деталі. Я почну з прикладу, і тоді ви все зрозумієте.

Отже, пам’ятаю, ми говорили з вами про ембріональний розвиток, так? Так ось, усі ми беремо початок із заплідненої яйцеклітини. І ось через деякий час ембріон уже складається з шістнадцяти, тридцяти двох клітин, щось таке. У нього вже можна розрізнити два типи клітин: зовнішній шар плоских клітин і внутрішній шар сферичних клітин. Це просто куля з двох видів клітин, так? Вони диференціювалися на два різних типи. І, звісно, у міру розвитку в ембріоні формується все більше і більше нових клітинних типів. Якщо подумати, то, по суті, ембріональний розвиток – це історія диференціації, це процес нашого ускладнення в усе те розмаїття клітин, яке становить наш дорослий організм. І десь на певному етапі цього розвитку формуються зародкові лімфоцити, тобто створюються примітивні, або ж ембріональні, лімфоцити.

Ці примітивні лімфоцити зароджуються в кістковому мозку, в ембріональному кістковому мозку. Тобто більше ніде в нашому тілі немає лімфоцитів, розумієте? Під час розвитку єдине місце, де в ембріона є лімфоцити, – це кістковомозкові канали в кістках. І потім ці примітивні лімфоцити, точніше, частина з них, вивільняється і потрапляє в кровотік. Тобто в міру збільшення диференціації ембріонального розвитку частина цих клітин потрапляє з кістковомозкових каналів у циркулюючу кров. Потім вони розносяться по судинах, і тепер у крові ембріона циркулюють лімфоцити, так?

Далі частина цих циркулюючих лімфоцитів потрапляє у вилочкову залозу. Добре, уявіть: ось ці лімфоцити пливуть за течією в кровоносній системі, і коли кровотік проходить через вилочкову залозу, там є капілярна мережа, усе таке, вони просочуються через ці капіляри і потрапляють у тканину вилочкової залози. Ці капіляри дуже пористі, що дозволяє лімфоцитам без проблем вибратися з них у вилочкову залозу. Там вони проводять деякий час, дозрівають, а потім повертаються в кровотік уже спеціалізованими Т-лімфоцитами. І вже звідти вони розселяються по лімфа-вузликах по всьому тілу. Так, ви зі мною?

Ще раз: у ембріона з’являються примітивні лімфоцити, які зароджуються в кістковомозкових каналах усередині кістки. Із кістковомозкових каналів кістки вони потрапляють у кровотік, а потім циркулюють по кровоносних судинах, і частина з них покидає кров, виходить із капілярів і осідає в тканинах вилочкової залози. Там вони залишаються деякий час, перебуваючи в цьому середовищі. Іншими словами, там вони проходять інкубаційний період, проходять інкубацію у вилочковій залозі. За цей час унікальне середовище вилочкової залози, певні фактори цього середовища, перемикають їхню ДНК і змінюють внутрішній механізм цих лімфоцитів, частково змінюючи самі клітини. Потім вони повертаються назад у кров, циркулюють по судинах і врешті-решт потрапляють у майбутні лімфоїдні тканини. Вони покидають кров і просочуються в лімфовузли, мигдалини, підслизову оболонку шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, селезінку. І там вони остаточно осідають у своїх затишних гніздах, які ми називаємо лімфа-вузликами. І приблизно в той же час інша частина лімфоцитів продовжує циркулювати по кровотоку, вони стають Б-лімфоцитами. Уловлюєте?

Ті, які не потрапили до вилочкової залози, вони також зазнають змін, але вони перетворюються на так звані Б-лімфоцити, які потім також заселяють майбутні лімфа-вузлики. Тож на майбутнє пам’ятайте: Б-лімфоцити – це лімфоцити, які залишаються в крові під час розвитку, так? І хоча їх назвали Б-лімфоцитами зовсім не через це, але принаймні це допоможе вам запам’ятати різницю. Це лімфоцити, які не пройшли інкубацію у вилочковій залозі. Ну, як, уловлюєте потихеньку?

Уявіть: якщо ембріон із самого початку не сформував лімфоцитів у кістковомозковому каналі, тоді в нього взагалі не буде жодних лімфоцитів, правда? Але якщо в нього просто не було вилочкової залози, то всі вони будуть Б-лімфоцитами без жодного Т-лімфоцита. У першому випадку лімфоцити взагалі відсутні, і такі люди, само собою, не виживають. У другому випадку є Б-лімфоцити, але немає Т-лімфоцитів, і такі люди виживуть, але будуть сприйнятливі до певних хвороб, якими здорові люди зазвичай не хворіють.

Тож, якщо подивитися на лімфа-вузлик, у цьому лімфа-вузлику всередині лімфовузлів буде купа лімфоцитів, частина з яких є Б-лімфоцитами, а частина – Т-лімфоцитами. І зрозумійте, що протягом усього вашого життя Т-лімфоцити будуть ділитися і виробляти нові лімфоцити, які відправляться в кровотік. А Б-лімфоцити, які дозрівали в крові, також будуть ділитися і до кінця вашого життя виробляти нові лімфоцити, відправляючи їх у кровотік. Таким чином, якщо перевірити кров, частина Т-лімфоцитів буде Т-лімфоцитами, а частина – Б-лімфоцитами. І за їхнім типом ми можемо відстежити, що клітини-попередники дозрівали або у вилочковій залозі, або в крові. Вийшла доволі довга історія, але, сподіваюся, вам це допомогло уловити суть, так? Усе зрозуміло?

Так, у них будуть різні функції, вони виконуватимуть різні завдання в механізмі захисної системи. Ось про це ми зараз і поговоримо. Є ще питання, перш ніж ми продовжимо?

Дивіться, якщо взяти краплю вашої крові, зробити мазок, я зможу розгледіти лімфоцити. Але чи зможу я відрізнити Т-лімфоцит від Б-лімфоцита? Ні, явно не за звичайною методикою. Мікроскопічно вони абсолютно однакові, як і за більшістю ознак. Вони лише трохи відрізняються за біохімічними ознаками. Ця різниця і наділяє їх різними функціями. Тобто я веду до того, що ці два види лімфоцитів відповідно створюють два типи імунітету. Тобто імунітет поділяється на дві частини. Тому, власне, розберемо кожну з них. Тож приступимо.

Отже, перший тип імунітету – це так званий гуморальний імунітет. І термін «гуморальний» стосується біологічної рідини, рідини вашого тіла. І варто повернутися далеко в минуле, майже до витоків анатомії та фізіології, до часів Стародавньої Греції. А це скільки? Про який період ідеться? Три-чотири-п’ять тисяч років тому, так?

Греки намагалися розібратися в будові тіла. Тоді в них уже були примітивні зачатки науки, а в деяких галузях навіть доволі просунуті. Але біологія не була однією з них. Так ось, вони намагалися зрозуміти, як працює наш організм, тому вони розтинали тіла і уважно вивчали вміст. І одним із центральних компонентів, принаймні, що їм одразу впадало в очі, були різні рідини нашого тіла. Кров, наприклад. Якщо людина порізалася, у неї текла кров. Тому вони дещо знали про кров. Сеча, однозначно. Жовч. Коли вони розтинали чийсь жовчний міхур, то виявляли цю дивну рідину, яка була жовчю. Так, дайте подумати: кров, сеча, жовч. Не знаю, які ще рідини вони вивчали, вірніше, знаю, але не можу зараз пригадати. Так ось, вони виділяли чотири рідини тіла, чотири гумори, як вони називали. І вони вважали, що наша фізіологія визначалася саме цими чотирма рідинами. Ну, і звісно ж, так воно і є, правда? Потрапивши в аварію чи отримавши поранення на війні, ви можете загинути від втрати крові. Цей гумор, ця рідина життєво важлива для вас. Або, наприклад, вони спостерігали за людьми з жовчними каменями, бачили їхні недуги, а потім при розтині знаходили в міхурі ці камені, які перекривали жовчну протоку і були причиною захворювання. Або траплялися люди з хворобою передміхурової залози, через яку блокувалося сечовипускання, і потім після розтину виявляли збільшену простату під сечовим міхуром. Таким чином, анатоми в давнину визначили, що ці рідини тіла були основою фізіології. І в якійсь мірі вони мають рацію, адже так? Властивості і склад цих рідин відіграють критичну роль у нашому здоров’ї і нормальній фізіології. Тож у давнину здоров’я ототожнювали з чотирма гуморами, чотирма рідинами нашого тіла.

Тому поняття «гуморальний імунітет» означає імунітет у біологічній, тобто позаклітинній рідині. І по суті він забезпечується антитілами – білками, які виділяються лімфоцитами у позаклітинну рідину, розумієте? Ця частина захисту працює в рідинному середовищі, клітини тут не беруть участі. Ось уявіть: у наших лімфа-вузликах знаходяться лімфоцити. Якщо взяти лімфовузол, у ньому ми виявимо лімфа-вузлики, а в них – лімфоцити, серед яких, звісно ж, є Б-лімфоцити. Повторюся: лімфа циркулює через цей лімфовузол і врешті-решт потрапляє в підключичну вену і виходить у кровотік. І в міру того, як лімфа протікає через безліч лімфовузлів, якщо Б-лімфоцити виділяють ці білки, ці антитіла, їх понесе течією лімфи прямісінько в кров, правда? Отже, якісь білки, основна частина, залишаються в крові, решта просочується в тканинну рідину. Таким чином, ці білки знаходяться в позаклітинній рідині, тобто в плазмі нашої крові і тканинній рідині, правда? Саме там ми виявляємо ці види білків, які називаються антитілами, які відповідають за певний тип захисту. Уловлюєте?

Якщо взяти зразок вашої крові, та по суті зразок будь-якої позаклітинної рідини, але для прикладу візьмемо кров, відокремити плазму від клітин, залишити лише плазму, а потім протестувати її різними методами, то я зможу виявити певні властивості імунітету. Я зможу зафіксувати результат дії цих антитіл. І для цього аналізу мені не потрібні клітини. Ну, точніше, спочатку мені потрібні клітини, щоб виробити самі антитіла, правда? Але для мого маленького експерименту в клітинах немає потреби. Мені потрібна тільки плазма, в якій плавають антитіла. Тому ми називаємо цей імунітет гуморальним імунітетом, який працює в наших внутрішніх соках, у нашій біологічній рідині.

Виділяють дві основні функції антитіл. Перша – це розпізнавання і зв’язування чужорідних частинок. Добре, в принципі, це нескладно уявити, адже антитіла – це білки. А що таке білок? Ну, це ланцюжок амінокислот. І, само собою, ланцюжки амінокислот складаються від взаємодії позитивних і негативних зарядів у їхній структурі, тим самим створюючи білки певної форми, так? І завдяки своїй унікальній формі вони поєднуються строго з певними молекулами. Тобто в мене може бути антитіло такої форми і чужорідна частинка такої форми, ну, зрозуміли, і вони ідеально з’єднаються разом. Ось антитіло, ось зв’язувана частинка, або антиген, і все разом ми називаємо це комплексом антиген-антитіло. Він активує певні захисні процеси в організмі.

Отже, давайте поговоримо детальніше про структуру антитіл. Ще раз: це білки, але білки певної конфігурації. Слідкуйте за мною. Ось одна ланцюжок амінокислот, ось ще одна ланцюжок амінокислот. Ці ланцюжки з’єднуються разом ось тут. Таким чином, отримуємо білок Y-подібної форми, добре? Усі антитіла виглядають ось так, вони схожі на заголовну букву «Y». Усі вони. Але на кінчику кожного виду антитіл відрізняються. Ці кінчики називаються ділянками розпізнавання або зв’язувальними ділянками. Саме ця ділянка антитіла розпізнає і взаємодіє з чужорідними частинками. Ну, як, ви зі мною поки? Чудово.

Тоді давайте ще раз поговоримо про кір. Гаразд, отже, кір – це хвороба, що виникає через вірус. Вірус – це лише капсула з білка, в якій міститься маленький шматочок генетичного матеріалу. Тобто зовні вірус – це суцільний білок, і не просто будь-який білок, а білок, специфічний для вірусу кору. Ви, напевно, бачили анімації вірусів по телевізору. Так ось, уявіть цю тривимірну капсулу з такими відростками, що стирчать, наче шипи, правда? І ці відростки, що стирчать, є білками специфічної форми. Якщо в ваш організм потрапив цей вірус, якщо вас імунізували шляхом введення цих білків або якщо ви самі перехворіли на цей вірус, якщо ви перехворіли на кір і ваша імунна система вже знайома з цими білками, то вона почне виробляти антитіла, які підходять до цих вірусних білків, правда? Як ключ підходить до замка. І тепер ми вміємо розпізнавати ці білки. Знову ж таки, якщо показати на малюнку, чисто схематично, то ось він, вірус, ось із нього стирчать білки або частини білків. Тепер ми виробляємо Y-подібне антитіло, чий ділянка розпізнавання буде комплементарною до форми вірусного білка, на кшталт системи «ключ-замок». І це антитіло щільно з’єднається з цим вірусним білком. Клас! І коли у нас формується комплекс антиген-антитіло, відбувається розпізнавання, тепер антитіла можуть розпізнавати цей чужорідний білок.

І у вас зараз має виникнути питання. Яке логічне питання у вас має виникнути? Антитіло прикріпилося туди, куди треба. І що з того? Але це активує певний механізм. Що, власне, підводить нас до другої функції антитіл – механізму видалення чужорідних частинок. Тобто якимось чином ми можемо позбутися вірусу кору або ж зробити його нешкідливим. Поки ясно? Слідкуйте за думкою.

Простежуючи ланцюжок дій антитіл: антитіла є білками, спеціально створеними для комплементарності до специфічних чужорідних частинок і для їхнього розпізнавання. Антитіло приклеюється до чужорідної частинки. І який від цього буде ефект? Іншими словами, при формуванні комплексу антиген-антитіло, яка нам від цього користь? Ну, їх кілька.

Перша – це так звана аглютинація. Ось вам ще один науковий термін: аглютинація – це означає утворення грудок, склеювання в грудки. Це призведе до склеювання вірусів та інших чужорідних частинок у грудки. Уявляєте? Ось чужорідна частинка, і ми приклеюємо до неї антитіла. Ці антитіла Y-подібні, так? І у них є два ділянки розпізнавання, або, по-іншому, два антигензв’язувальні ділянки. Тобто воно розпізнає один антиген, а потім інший і приклеюється до них. Потім до одного з антигенів клеїться ще одне антитіло, і його друга ділянка клеїться до нового антигену, і так далі по ланцюжку, утворюючи дедалі більшу грудку. Отже, уявіть: я порізав руку, туди потрапили чужорідні бактерії, і ми негайно починаємо доставляти до цього місця антитіла, так?

І ці антитіла склеять безліч бактерій в одну велику грудку. Що це дасть? Як це нам допоможе? Чому б склеювання купки бактерій в одну масу мені допомогло? Ну, по-перше, це запобіжить подальшому поширенню бактерій, правда? Якщо в цей час підоспіють макрофаги, замість того, щоб ганятися за кожною бактерією чи вірусом, чи ще за чимось поодинці, вони одразу отримають велику страву цілком. Адже так легше для макрофага, так? У такому разі він зможе проковтнути цю грудку бактерій чи інших частинок за один присід.

Повторюся: аглютинація запобігає поширенню і полегшує фагоцитоз. І це ж добре, згодні? А аглютинувати частинки, склеювати їх разом, досягти такого ефекту нам дозволяє ця сама Y-подібна форма антитіл із двома ділянками розпізнавання. І, як я вже сказав, усі антитіла мають таку форму.

Так, нам ще багато потрібно обговорити з цієї теми, тому, мабуть, тут зупинимося і продовжимо обговорення наступного разу. Не забувайте, що у вас тест у п’ятницю, тож готуйтеся, і побачимося тоді. До зустрічі!