Артроз, також відомий як остеоартроз або остеоартрит, є найпоширенішим дегенеративним захворюванням суглобів, що характеризується прогресуючим руйнуванням суглобового хряща, змінами в субхондральній кістці, утворенням остеофітів та запаленням синовіальної оболонки. Це захворювання є провідною причиною інвалідності серед людей похилого віку, впливаючи на якість життя мільйонів осіб по всьому світу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, артроз вражає понад 500 мільйонів людей глобально, з тенденцією до зростання через старіння населення та фактори ризику, такі як ожиріння. Артроз не є просто “зносом” суглобів, а комплексним процесом, що включає біомеханічні, генетичні та запальні компоненти.

Етіологія та епідеміологія

Етіологія артрозу мультифакторіальна. Первинний артроз розвивається без очевидної причини, але пов’язаний з віком, генетикою та метаболічними факторами. Вторинний артроз виникає внаслідок травм, вроджених аномалій, інфекцій або системних захворювань, таких як ревматоїдний артрит чи ожиріння. Основні фактори ризику включають вік (понад 50 років), жіночу стать, ожиріння (збільшує навантаження на суглоби), попередні травми суглобів, генетичну схильність (мутації в генах колагену) та професійні навантаження. Епідеміологічно, артроз є найбільш поширеним типом артриту, вражаючи колінні, тазостегнові, хребетні та суглоби рук. У США та Європі він є причиною понад 30% візитів до ортопедів, з прогнозом зростання на 50% до 2040 року через демографічні зміни. Нещодавні дослідження підкреслюють роль метаболічного синдрому та хронічного низькорівневого запалення в етіології.

Патогенез

Патогенез артрозу включає деградацію хряща через дисбаланс між синтезом та руйнуванням позаклітинного матриксу. Хондроцити, основні клітини хряща, під впливом механічного стресу та запальних медіаторів (IL-1, TNF-α) продукують матрикс-деградуючі ферменти, такі як металопротеїнази (MMPs) та аггреканази. Це призводить до втрати протеогліканів, фібриляції хряща та утворення тріщин. Субхондральна кістка реагує склерозом та утворенням кіст, а синовіальна оболонка — гіперплазією та запаленням. Остеофіти формуються як спроба стабілізації суглоба. На молекулярному рівні задіяні шляхи Wnt, TGF-β та NF-κB, що регулюють апоптоз хондроцитів та ремоделювання тканини. Хронічне запалення посилюється адипокінами з жирової тканини, особливо при ожирінні.

Клінічні прояви

Клінічні прояви артрозу розвиваються поступово. Основний симптом — біль у суглобах, що посилюється при навантаженні та зменшується в спокої, часто з ранковою скутістю тривалістю менше 30 хвилин. Інші ознаки: крепітація (хруст), набряк, обмеження рухливості, деформації суглобів (наприклад, вузлики Гебердена в руках) та м’язова атрофія. У пізніх стадіях біль стає постійним, з нічними проявами, що порушує сон. Захворювання часто асиметричне, але може бути генералізованим. У колінному артрозі — варусна або вальгусна деформація; у тазостегновому — кульгання та обмеження ротації. Системні симптоми відсутні, на відміну від запальних артритів.

Діагностика

Діагностика артрозу переважно клінічна, базується на анамнезі, фізикальному огляді та підтверджується інструментальними методами. Рентгенографія виявляє звуження суглобової щілини, остеофіти, субхондральний склероз та кісти. Класифікація за Kellgren-Lawrence оцінює стадії від 0 (норма) до 4 (тяжкий артроз). МРТ корисна для ранньої діагностики, візуалізуючи хрящ та м’які тканини. Лабораторні тести (ШОЕ, СРБ) нормальні, але виключають інші артрити. УЗД оцінює синовіт та ефузію. Диференціальна діагностика включає ревматоїдний артрит, подагру та травми.

Лікування

Лікування артрозу спрямоване на зменшення болю, покращення функції та уповільнення прогресії. Немедикаментозні методи: зниження ваги, фізичні вправи (аеробіка, силові тренування), фізіотерапія та ортези. Фармакотерапія: парацетамол або НПЗЗ (ібупрофен) для болю; топічні препарати (капсаїцин); інтраартикулярні ін’єкції кортикостероїдів або гіалуронової кислоти. У тяжких випадках — хірургія: артроскопія, остеотомія або ендопротезування суглоба. Нові підходи включають регенеративну медицину (PRP, стовбурові клітини) та інгібітори MMPs, але вони на стадії досліджень.

Профілактика

Профілактика артрозу фокусується на модифікації факторів ризику: підтримка здорової ваги, регулярні вправи без перевантажень, уникнення травм та ергономіка праці. Ранній скринінг у ризикових групах (спортсмени, ожирілі) та освіта щодо здорового способу життя є ключовими. Вакцинація чи профілактика супутніх захворювань (діабет) також зменшує ризик.

Висновок

Артроз є серйозним викликом для сучасної медицини, що вимагає мультидисциплінарного підходу для управління. Раннє втручання та персоналізована терапія можуть значно покращити прогноз.