Шизофренія є одним із найскладніших і найменш зрозумілих психіатричних розладів, що характеризується порушеннями мислення, сприйняття, емоцій і поведінки, які суттєво впливають на якість життя та соціальне функціонування. Описано визначення, історію, етіологію, епідеміологію, клінічні прояви, діагностику, лікування, профілактику та ускладнення шизофренії, спираючись на сучасні наукові дані станом на 1 вересня 2025 року. Мета — надати читачам всебічне розуміння для сприяння ранній діагностиці, ефективному управлінню та зменшенню стигми, пов’язаної з цим захворюванням.

Визначення та Історія

Шизофренія — це хронічний психічний розлад, що характеризується порушеннями у сприйнятті реальності, дезорганізацією мислення, мовлення та поведінки, а також зниженням емоційної виразності та мотивації. Термін походить від грецьких слів “schizo” (розщеплення) та “phren” (розум), що відображає історичне уявлення про “розщеплення” психічних функцій, а не множинність особистостей, як часто помилково вважають.

Шизофренію як окрему нозологічну одиницю вперше систематизував Еміль Крепелін наприкінці XIX століття, назвавши її “dementia praecox” (передчасна деменція), щоб підкреслити ранній початок і прогресивний перебіг. У 1911 році Євген Блейлер увів термін “шизофренія”, виділивши основні симптоми: асоціативні порушення, афективне сплощення, амбівалентність і аутизм (так звані “чотири А”). У XX столітті DSM і ICD уточнили діагностичні критерії, а сучасні дослідження виявили нейробіологічні основи, включаючи дофамінові та глутаматні дисфункції. Попри прогрес, шизофренія залишається предметом дебатів щодо її природи та меж із іншими розладами.

Етіологія та Причини

Шизофренія має мультифакторну етіологію, що включає генетичні, нейробіологічні та екологічні фактори:

• Генетичні: Ризик зростає при сімейному анамнезі (10% у родичів першого ступеня, 50% у однояйцевих близнюків). Виявлено численні гени ризику (наприклад, DISC1, NRG1, COMT), але жоден не є визначальним. Полігенний ризик включає сотні варіантів із малими ефектами.
• Нейробіологічні: Дисбаланс нейротрансмітерів (надлишок дофаміну в мезолімбічному шляху, дефіцит у префронтальній корі, порушення глутамату та ГАМК). Структурні зміни: розширення шлуночків мозку, зменшення об’єму сірої речовини в префронтальній і скроневій корі. Порушення нейропластичності та нейрогенезу.
• Екологічні: Пренатальні фактори (інфекції, недоїдання, стрес матері), ускладнення пологів, вживання психоактивних речовин (канабіс, амфетаміни), урбанізація, соціальна ізоляція, дитячі травми.
• Фактори ризику: Ранній вік (15-35 років), чоловіча стать (вищий ризик і тяжчий перебіг), міграція, низький соціоекономічний статус.

Модель “стресу-вразливості” пояснює, як генетична схильність взаємодіє з екологічними тригерами, викликаючи психотичні епізоди.

Епідеміологія

Шизофренія вражає приблизно 0,3-0,7% населення світу, з річною інцидентністю 15 на 100 000 осіб. За даними ВООЗ на 2025 рік, близько 24 мільйонів людей живуть із шизофренією глобально. Ризик протягом життя становить близько 1%. Захворювання частіше дебютує в чоловіків у віці 20-25 років, у жінок — 25-35 років, хоча пізній дебют (після 40) можливий, особливо у жінок. Чоловіки мають вищий ризик (співвідношення 1,4:1). Урбанізовані регіони та країни з високим рівнем міграції показують підвищену інцидентність. В Україні та Європі поширеність стабільна, але діагностика може бути ускладнена через стигму та обмежений доступ до психіатричної допомоги.

Клінічні Прояви

Шизофренія проявляється широким спектром симптомів, які поділяються на три категорії:

• Позитивні (психотичні): Галюцинації (найчастіше слухові, наприклад, голоси, що коментують чи наказують), марення (переслідування, величі, референтності), дезорганізоване мислення (нелогічна мова, “розрив асоціацій”), дезорганізована поведінка.
• Негативні: Афективне сплощення (зменшення емоційної виразності), анегедонія (втрата задоволення), алогія (збіднення мови), апатія, соціальна ізоляція. Негативні симптоми часто стійкіші та складніші для лікування.
• Когнітивні: Порушення пам’яті, уваги, виконавчих функцій, швидкості обробки інформації. Ці симптоми з’являються ще до психотичних епізодів і значно впливають на функціонування.

Фази перебігу:

• Продромальна: Неспецифічні симптоми (тривога, депресія, ізоляція) за місяці чи роки до першого епізоду.
• Гостра: Яскраві психотичні симптоми.
• Резидуальна: Переважання негативних і когнітивних симптомів між епізодами.

Типи шизофренії (за ICD-11): параноїдна (домінують марення), гебефренічна (дезорганізація), кататонічна (рухові порушення), недиференційована, проста (переважно негативні симптоми).

Діагностика

Діагностика базується на клінічних критеріях DSM-5 або ICD-11:

• Критерії DSM-5: Наявність щонайменше двох симптомів (марення, галюцинації, дезорганізована мова, дезорганізована/кататонічна поведінка, негативні симптоми) протягом щонайменше 1 місяця, з порушенням функціонування протягом 6 місяців. Один із симптомів має бути галюцинацією, маренням або дезорганізацією.
• Інструменти: Шкала PANSS (Positive and Negative Syndrome Scale), SCID (Structured Clinical Interview for DSM), BPRS (Brief Psychiatric Rating Scale).
• Діагностичні методи:
• Клінічний огляд: Анамнез, оцінка психічного статусу.
• Нейровізуалізація (МРТ, КТ): Для виключення органічних причин (пухлини, епілепсія).
• Лабораторні тести: Аналізи на речовини, інфекції, метаболічні порушення.
• Нейропсихологічне тестування: Для оцінки когнітивних дефіцитів.
• Диференціальна діагностика: Шизоафективний розлад, біполярний розлад із психозом, делірій, деменція, психоз, спричинений речовинами, епілепсія скроневої частки.

Виклики: Стигма, пізнє звернення, хибна діагностика через культурні особливості.

Лікування

Лікування шизофренії є комплексним і спрямоване на зменшення симптомів, запобігання рецидивам і покращення якості життя:

• Фармакологічне:
• Антипсихотики першого покоління (типові): Галоперидол, хлорпромазин. Ефективні для позитивних симптомів, але мають побічні ефекти (екстрапірамідні розлади).
• Антипсихотики другого покоління (атипові): Рисперидон, оланзапін, кветіапін, арипіпразол. Менше побічних ефектів, впливають на негативні симптоми. Клозапін — для резистентних випадків (до 30% хворих).
• Депо-препарати: Для забезпечення комплаєнсу (рисперидон, паліперидон у вигляді ін’єкцій).
• Нефармакологічне:
• Психотерапія: Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) для зменшення галюцинацій і марення, сімейна терапія, соціальні тренінги.
• Реабілітація: Професійна підтримка, навчання навичкам, соціальна інтеграція.
• Електросудомна терапія (ЕСТ): Для кататонії чи резистентної депресії.
• Перспективи (2025): Нові препарати (наприклад, TAAR1-агоністи), нейромодуляція (транскраніальна магнітна стимуляція), персоналізована медицина на основі генетичних профілів.

Профілактика

Первинна профілактика складна через генетичну основу, але можливі заходи:

• Раннє втручання: Виявлення продромальних симптомів у молодих людей через спеціалізовані програми (наприклад, раннього психозу).
• Зменшення ризиків: Уникнення вживання канабісу, особливо в підлітковому віці, управління стресом, раннє лікування інфекцій.
• Соціальна підтримка: Зменшення ізоляції, покращення доступу до психіатричної допомоги.

Вторинна профілактика: підтримуюча терапія антипсихотиками для запобігання рецидивам (знижує ризик на 60-70%).

Ускладнення

Шизофренія асоційована з: підвищеним ризиком суїциду (5-10% хворих), супутніми розладами (депресія, тривожність, залежність), соціальною ізоляцією, безробіттям, бездомністю. Соматичні ускладнення: серцево-судинні хвороби, діабет через антипсихотики, зниження тривалості життя на 15-20 років. Пневмонія є частою причиною смерті через малорухливість і супутні інфекції.

Висновок

Шизофренія залишається серйозним викликом для медицини, але раннє виявлення, сучасні антипсихотики та психосоціальна підтримка значно покращують прогноз. Дослідження 2025 року обіцяють нові методи, зокрема генетично орієнтовані терапії. Якщо ви або ваші близькі помітили тривожні ознаки, негайно зверніться до психіатра.