Синдром Ліддла — це рідкісне спадкове захворювання, яке часто плутають із первинним гіперальдостеронізмом (синдромом Конна) через схожі прояви, але воно має унікальний механізм і вимагає специфічного підходу до лікування. У реанімації синдром Ліддла може проявлятися як гіпертонічний криз, тяжка гіпокаліємія або аритмії, що потребують негайної стабілізації. Описано, спираючись на клінічний досвід та оновлені рекомендації 2025 року від таких джерел, як UpToDate, National Kidney Foundation та гайдлайни European Society of Endocrinology, з акцентом на реанімаційні аспекти, діагностику та диференційну діагностику.

1. Визначення та патофізіологія

Синдром Ліддла — це рідкісне аутосомно-домінантне захворювання, спричинене мутаціями в генах, що кодують субодиниці епітеліального натрієвого каналу (ENaC) у дистальних канальцях нирок. Ці мутації призводять до конститутивної активації ENaC, що викликає надмірну реабсорбцію натрію (Na+) і підвищене виведення калію (K+) та водню (H+). Результатом є артеріальна гіпертензія, гіпокаліємія, метаболічний алкалоз і пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), зокрема низькі рівні реніну та альдостерону. На відміну від синдрому Конна, де гіпертензія та гіпокаліємія пов’язані з надлишком альдостерону, при синдромі Ліддла альдостерон низький, що є ключовою діагностичною ознакою. Патофізіологічно синдром Ліддла імітує надмірну активацію мінералокортикоїдних рецепторів, але без участі альдостерону, тому його називають «псевдогіперальдостеронізмом».

Основний механізм:

• Мутації в генах SCNN1B або SCNN1G (β- або γ-субодиниці ENaC) перешкоджають деградації каналу, що призводить до його надмірної активності.
• Підвищена реабсорбція Na+ у дистальних канальцях збільшує об’єм циркулюючої рідини, викликаючи гіпертензію.
• Втрата K+ і H+ через обмін із Na+ призводить до гіпокаліємії та метаболічного алкалозу.

2. Етіологія

Синдром Ліддла — генетичне захворювання з аутосомно-домінантним типом успадкування. Найпоширеніші мутації локалізовані в генах SCNN1B або SCNN1G на хромосомі 16, які кодують субодиниці ENaC. Захворювання рідкісне (частота <1 на 1,000,000), але може проявлятися в будь-якому віці, частіше в дитинстві чи молодому віці. Спорадичні випадки рідкісні, але можливі через de novo мутації. У реанімації ми можемо бачити пацієнтів із сімейним анамнезом гіпертензії або раптової серцевої смерті, що спонукає до підозри на цей синдром.

3. Клінічні прояви

Симптоми синдрому Ліддла варіюють від легких до тяжких і залежать від ступеня активації ENaC. У реанімації вони часто проявляються як критичні стани, пов’язані з електролітними чи серцево-судинними порушеннями.

• Гіпертензія: Рання, часто резистентна до стандартних антигіпертензивних препаратів (АТ >140/90 мм рт. ст., у дітей — вище вікової норми). Може ускладнюватися гіпертонічним кризом (АТ >180/110 мм рт. ст.).
• Гіпокаліємія: Рівень K+ <3.5 ммоль/л, що викликає м’язову слабкість, судоми, парестезії, у тяжких випадках — параліч або аритмії (подовження QT, шлуночкові екстрасистоли).
• Метаболічний алкалоз: Підвищення HCO3- (>26 ммоль/л), pH >7.45, що може спричинити тетанію або судоми через зниження іонізованого кальцію.
• Інші симптоми: Поліурія, полідипсія (через втрату Na+ і води), затримка росту у дітей, втома.
• Реанімаційні прояви: Гіпертонічний криз, гіпокаліємічний параліч, фібриляція передсердь, гостра серцева недостатність, раптова серцева смерть (при K+ <2.5 ммоль/л).

У 2025 році гайдлайни підкреслюють, що до 30% випадків можуть бути субклінічними, виявляючись лише при скринінгу сімей із гіпертензією.

4. Діагностика

Діагностика в реанімації ускладнена через потребу швидкої стабілізації, але використовується структурований підхід для підтвердження синдрому Ліддла та виключення схожих станів.

• Лабораторні тести:
• Електроліти: Гіпокаліємія (<3.5 ммоль/л), гіпонатріємія (рідко), гіпохлоремія.
• Газовий аналіз крові (ABG): Метаболічний алкалоз (pH >7.45, HCO3- >26 ммоль/л).
• Ренін і альдостерон: Низькі рівні обох (на відміну від синдрому Барттера, де вони підвищені). Співвідношення альдостерон/ренін (ARR) може бути нормальним або зниженим.
• Сеча: Гіпернатріурія, гіперкаліурія, низька осмолярність сечі.
• Генетичне тестування: Підтвердження мутацій у SCNN1B або SCNN1G (золотий стандарт, але не завжди доступне в гострих умовах).
• Інструментальні методи:
• ЕКГ: Подовження QT, U-хвилі, аритмії при гіпокаліємії.
• УЗД нирок: Для виключення реноваскулярної гіпертензії чи нефрокальцинозу.
• КТ/МРТ надниркових залоз: Зазвичай нормальні, що допомагає відрізнити від синдрому Конна.
• Функціональні тести:
• Тест із амілоридом: Введення амілориду (5-10 мг) знижує АТ і нормалізує K+ при синдромі Ліддла, але не при інших формах гіпертензії.
• Реакція на спіронолактон: Відсутність ефекту, оскільки альдостерон низький.
• Диференційна діагностика:
• Синдром Конна (високий альдостерон, низький ренін).
• Синдром Барттера/Гітельмана (високий ренін і альдостерон, нормотензія).
• Ятрогенний Кушинг (високий кортизол, гіпертензія).
• Реноваскулярна гіпертензія (високий ренін).

5. Лікування в реанімації

Лікування синдрому Ліддла в реанімації спрямоване на стабілізацію життєвих функцій, корекцію гіпокаліємії та гіпертензії, а також довгострокову терапію для контролю симптомів. Специфічного «лікувального» засобу немає, оскільки це генетичне захворювання.

• Негайна стабілізація (ABC-підхід):
• Дихальні шляхи та дихання: Забезпечити прохідність, кисневу терапію при гіпоксії (наприклад, при серцевій недостатності через аритмії).
• Кровообіг: Контроль гіпертонічного кризу за допомогою нітропрусиду натрію (0.3-10 мкг/кг/хв IV) або лабеталолу (0.5-2 мг/хв). Уникати бета-блокаторів без альфа-блокади через ризик парадоксальної гіпертензії.
• Гіпокаліємія: Введення KCl (20-40 ммоль/год IV під ЕКГ-моніторингом, не більше 0.5 ммоль/л/год) для досягнення K+ >3.5 ммоль/л. Уникати глюкози, щоб не погіршити гіпокаліємію.
• Метаболічний алкалоз: Інфузія 0.9% NaCl (1-2 л/добу) для відновлення Cl- і волемії.
• Специфічна терапія:
• Калійзберігаючі діуретики:
  • Амілорид: 5-20 мг/добу, блокує ENaC, знижуючи реабсорбцію Na+ і нормалізуючи K+ та АТ. Основний препарат вибору.
  • Тріамтерен: Альтернатива (50-100 мг/добу), але менш ефективний.
  • Спіронолактон неефективний, оскільки альдостерон низький.
• Дієта: Низький вміст Na+ (<2 г/добу), високий вміст K+ (банани, апельсини) для профілактики гіпокаліємії.
• Корекція магнію: MgSO4 (при <0.8 ммоль/л) для профілактики аритмій.
• Підтримуюча терапія:
• Моніторинг: ЕКГ, електроліти, ABG, ниркова функція (креатинін, сечовина) кожні 4-6 годин у реанімації.
• Контроль АТ: Додаткові антигіпертензивні препарати (амлодипін, гідралазин) при недостатньому ефекті амілориду.
• Генетичне консультування: Для сімей із випадками захворювання.

6. Ускладнення та прогноз

• Ускладнення: Серцево-судинні (інфаркт, інсульт, 10-20% випадків), аритмії, ниркова недостатність, гіпокаліємічна нефропатія, раптова серцева смерть (при K+ <2.5 ммоль/л).
• Прогноз: При адекватній терапії (амілорид, дієта) більшість пацієнтів досягають контролю АТ і електролітів, живучи повноцінно. Без лікування летальність висока через серцево-судинні ускладнення (до 15% у молодих дорослих).
• Профілактика: Скринінг у сім’ях із гіпертензією, генетичне тестування, раннє призначення амілориду.

7. Особливості в реанімації

У реанімації синдром Ліддла часто проявляється як гіпертонічний криз, гіпокаліємічні аритмії або параліч. Ключові виклики:

• Швидка корекція K+ без ризику гіперкаліємії (обов’язковий ЕКГ-моніторинг).
• Диференціація з синдромом Конна за низькими рівнями реніну та альдостерону.
• Уникнення спіронолактону, який неефективний і може погіршити стан через затримку K+.

Синдром Ліддла — це рідкісний, але небезпечний стан, що вимагає швидкої діагностики та специфічного лікування. Якщо є підозра (гіпертензія + гіпокаліємія + низький альдостерон), негайно починайте стабілізацію та консультуйтеся з нефрологами/ендокринологами. Бережіть здоров’я!