Синдром Марфана — це спадкове захворювання сполучної тканини, яке характеризується системним ураженням скелетної, серцево-судинної, очної та інших систем організму.

1. Визначення та етиологія

Синдром Марфана — це аутосомно-домінантне спадкове захворювання сполучної тканини, спричинене мутаціями в гені FBN1 (15q21.1), який кодує білок фібрилін-1. Цей білок є ключовим компонентом позаклітинного матриксу, що забезпечує структурну підтримку еластичних волокон і регулює сигнальні шляхи, зокрема TGF-β (трансформуючий фактор росту бета). У 75% випадків захворювання успадковується від одного з батьків, а в 25% — виникає внаслідок de novo мутацій.

Фактори ризику:

• Сімейний анамнез синдрому Марфана.
• Генетична схильність до мутацій у FBN1.
• Відсутність інших специфічних факторів ризику, оскільки це генетичне захворювання.

2. Патогенез

Мутації в гені FBN1 призводять до дефектів у структурі або кількості фібриліну-1, що порушує формування мікрофібрил у позаклітинному матриксі. Це викликає:

• Зниження еластичності та міцності сполучної тканини (аорти, зв’язок, шкіри).
• Дисрегуляцію сигнального шляху TGF-β, що сприяє патологічному ремоделюванню тканин.
• Системні прояви в серцево-судинній системі (дилатація аорти, пролапс клапанів), скелетній системі (надмірна рухливість суглобів, деформації) та очах (дислокація кришталика).

3. Клінічна картина

Синдром Марфана характеризується поліморфізмом проявів, що охоплюють кілька систем організму. Основні клінічні ознаки відповідають критеріям Гентської нозології (Ghent criteria).

• Скелетна система:
• Високий зріст із диспропорційно довгими кінцівками (долихостеномелія).
• Арахнодактилія (довгі, тонкі пальці; ознаки «великого пальця» та «зап’ястя»).
• Сколіоз або кіфоз.
• Деформація грудної клітки: pectus excavatum (воронкоподібна) або pectus carinatum (кілеподібна).
• Надмірна рухливість суглобів або контрактури.
• Плоскостопість, високе піднебіння, скупченість зубів.
• Серцево-судинна система:
• Дилатація кореня аорти (найсерйозніше ускладнення, що загрожує розшаруванням або розривом).
• Пролапс мітрального клапана (з або без регургітації).
• Регургітація аортального клапана.
• Аритмії (рідше).
• Очна система:
• Ектопія (дислокація) кришталика (у 50–80% випадків, зазвичай вгору).
• Висока міопія.
• Відшарування сітківки.
• Глаукома або катаракта (рідше).
• Інші системи:
• Шкіра: розтяжки (striae atrophicae) без очевидної причини.
• Легені: спонтанний пневмоторакс, апікальні булли.
• Тверда мозкова оболонка: дуральна ектазія (розширення дурального мішка в попереково-крижовому відділі хребта).
• Загальні ознаки:
• Астенічна статура, низька маса тіла.
• Часто відсутність виражених системних симптомів (лихоманка, слабкість), якщо немає ускладнень.

4. Діагностика

Діагноз синдрому Марфана встановлюється на основі клінічних, інструментальних і генетичних даних за Гентськими критеріями (оновлені в 2010 році).

• Гентські критерії:
• Основні критерії:
  • Дилатація кореня аорти (Z-показник ≥2 у дорослих або дітей).
  • Ектопія кришталика.
  • Мутація в гені FBN1.
  • Системний бал (systemic score) ≥7 (розраховується за наявністю скелетних, шкірних, легеневих проявів).
• Комбінації для діагнозу:
  • Дилатація аорти + ектопія кришталика.
  • Дилатація аорти + мутація FBN1.
  • Ектопія кришталика + мутація FBN1.
  • Системний бал ≥7 + мутація FBN1 або дилатація аорти.
• При відсутності сімейного анамнезу діагноз вимагає комбінації двох основних критеріїв або одного основного + системного балу ≥7.
• Інструментальні методи:
• Ехокардіографія: оцінка діаметра кореня аорти, стану клапанів.
• МРТ/КТ: виявлення дуральної ектазії, оцінка аорти.
• Офтальмологічне обстеження: щілинна лампа для виявлення дислокації кришталика, перевірка гостроти зору.
• Рентгенографія: оцінка сколіозу, деформацій грудної клітки.
• Генетичне тестування:
• Секвенування гена FBN1 для виявлення патогенних мутацій.
• Диференціальна діагностика з іншими захворюваннями сполучної тканини (синдром Лойса-Дітца, Елерса-Данлоса, вроджена контрактурна арахнодактилія).
• Лабораторні дослідження:
• Зазвичай не специфічні, можуть використовуватися для виключення інших станів.

5. Диференціальна діагностика

• Синдром Лойса-Дітца (мутації в TGFBR1/2, частіше аневризми артерій).
• Синдром Елерса-Данлоса (гіпереластичність шкіри, слабкість судин).
• Гомоцистинурія (ектопія кришталика вниз, тромбоемболії, дефіцит цистатіонін-β-синтази).
• Вроджена контрактурна арахнодактилія (мутації в FBN2, контрактури суглобів).

6. Лікування

Лікування синдрому Марфана є багатопрофільним і спрямоване на профілактику ускладнень, покращення якості життя та подовження його тривалості.

• Медикаментозна терапія:
• Бета-блокатори (атенолол, пропранолол): знижують гемодинамічний стрес на аорту, уповільнюють прогресування дилатації.
• Інгібітори АПФ або антагоністи рецепторів ангіотензину II (лозартан): зменшують активність TGF-β, уповільнюють ремоделювання аорти.
• Контроль артеріального тиску: для профілактики розшарування аорти.
• Хірургічне лікування:
• Серцево-судинні операції:
  • Профілактична заміна кореня аорти (зазвичай при діаметрі >4.5–5.0 см або швидкому прогресуванні).
  • Операція Бенталла або Девіда (збереження аортального клапана).
  • Заміна мітрального клапана при тяжкій регургітації.
• Ортопедичні втручання:
  • Корекція сколіозу (брейсинг або хірургічна фіксація).
  • Хірургія грудної клітки при тяжких деформаціях.
• Офтальмологічні операції:
  • Видалення кришталика при значній дислокації.
  • Лікування відшарування сітківки.
• Спостереження:
• Регулярна ехокардіографія (щорічно або кожні 6 місяців при дилатації аорти).
• МРТ для моніторингу дуральної ектазії.
• Офтальмологічний огляд (щорічно).
• Рекомендації щодо способу життя:
• Уникнення важких фізичних навантажень (підняття ваги, контактні види спорту).
• Дозволені помірні аеробні навантаження (ходьба, плавання).
• Відмова від куріння та стимуляторів (кофеїн).

7. Ускладнення

• Розшарування або розрив аорти (основна причина смертності).
• Серцева недостатність через клапанні вади.
• Спонтанний пневмоторакс.
• Тяжкий сколіоз, що обмежує дихальну функцію.
• Відшарування сітківки, втрата зору.

8. Прогноз

• За відсутності ускладнень і при адекватному спостереженні тривалість життя наближається до середньої в популяції.
• Без лікування дилатація аорти може призвести до летальних ускладнень (розшарування аорти) у молодому віці.
• Регулярний моніторинг і профілактична хірургія значно покращують прогноз.

9. Профілактика

• Генетичне консультування:
• Оцінка ризику передачі захворювання потомству (50% при аутосомно-домінантному успадкуванні).
• Пренатальна діагностика при відомій мутації.
• Раннє виявлення:
• Скринінг членів сім’ї при підтвердженому діагнозі в одного з родичів.
• Генетичне тестування для ідентифікації носіїв мутації.
• Контроль факторів ризику:
• Уникнення травм грудної клітки.
• Контроль артеріального тиску.

10. Висновок

Синдром Марфана — це складне багатосистемне захворювання, яке вимагає міждисциплінарного підходу до діагностики та лікування. Своєчасне виявлення за Гентськими критеріями, регулярне спостереження та профілактичні заходи (медикаментозні та хірургічні) дозволяють значно знизити ризик серйозних ускладнень, таких як розшарування аорти. Генетичне консультування відіграє ключову роль у плануванні сім’ї та профілактиці. Завдяки сучасним методам діагностики та терапії більшість пацієнтів із синдромом Марфана можуть вести повноцінне життя за умови дотримання рекомендацій.