Тести Рінне та Вебера є класичними клінічними методами оцінки слуху, які використовуються для диференціації кондуктивної та сенсоневральної втрати слуху. Розроблені німецькими отоларингологами Генріхом Рінне (1855) та Ернстом Вебером (1834), ці тести залишаються основними інструментами в отоларингології завдяки своїй простоті, доступності та високій діагностичній цінності. Вони виконуються за допомогою камертона (зазвичай з частотою 512 Гц) і дозволяють оцінити провідність звуку через повітря (повітряна провідність) та кістку (кісткова провідність). Ці тести широко застосовуються в первинній діагностиці при таких станах, як отит, отосклероз, травми вуха чи нейросенсорні розлади.
Принципи тестів
Тести Рінне та Вебера базуються на порівнянні повітряної та кісткової провідності звуку. Повітряна провідність (ПП) відображає передачу звуку через зовнішнє вухо, барабанну перетинку та слухові кісточки до внутрішнього вуха, тоді як кісткова провідність (КП) передає вібрації безпосередньо через кістки черепа до равлика внутрішнього вуха. У нормі ПП перевищує КП, оскільки повітряний шлях є більш ефективним. Порушення цього співвідношення вказує на тип втрати слуху:
- Кондуктивна втрата слуху: Порушення передачі звуку через зовнішнє або середнє вухо (наприклад, через сірчану пробку, отит чи отосклероз).
- Сенсоневральна втрата слуху: Ураження внутрішнього вуха, слухового нерва або слухових центрів мозку (наприклад, через вікові зміни, шумові травми чи
хворобу Меньєра). - Змішана втрата слуху: Комбінація кондуктивних і сенсоневральних порушень.
Техніка виконання тестів
Тест Рінне
Тест Рінне порівнює повітряну та кісткову провідність на кожному вусі окремо. Техніка виконання:
- Підготовка: Використовується камертон частотою 512 Гц (рідше 256 або 1024 Гц). Камертон активується легким ударом по твердій поверхні або долоні.
- Оцінка кісткової провідності: Основа активованого камертона прикладається до соскоподібного відростка за вухом. Пацієнта просять повідомити, коли звук зникає.
- Оцінка повітряної провідності: Камертон переміщають до зовнішнього слухового проходу (на відстані 1-2 см від вуха) і просять пацієнта оцінити, чи чути звук.
- Інтерпретація:
- Позитивний Рінне (норма): ПП > КП, тобто звук через повітря чути довше, ніж через кістку. Це вказує на нормальний слух або сенсоневральну втрату.
- Негативний Рінне: КП > ПП або ПП відсутня, що свідчить про кондуктивну втрату слуху (з дефіцитом ПП ≥15-20 дБ).
- Хибнонегативний Рінне: У разі тяжкої сенсоневральної втрати в одному вусі звук кісткової провідності може передаватися до протилежного вуха, імітуючи кондуктивну втрату.
Тест Вебера
Тест Вебера оцінює латералізацію звуку при кістковій провідності. Техніка виконання:
- Підготовка: Камертон (512 Гц) активується і прикладається до серединної лінії черепа (лоб, тім’я або підборіддя).
- Оцінка: Пацієнта просять вказати, в якому вусі звук чути гучніше або чи він однаковий з обох боків.
- Інтерпретація:
- Норма: Звук чути однаково з обох вух (немає латералізації).
- Кондуктивна втрата слуху: Звук латералізується у бік ураженого вуха, оскільки кісткова провідність компенсує порушення повітряної.
- Сенсоневральна втрата слуху: Звук латералізується у бік здорового вуха, оскільки уражене вухо втрачає здатність сприймати звук через кістку.
Комбінована інтерпретація
Комбінація результатів тестів Рінне та Вебера дозволяє диференціювати тип втрати слуху:
| Стан | Тест Рінне | Тест Вебера |
|---|---|---|
| Нормальний слух | Позитивний (ПП > КП) | Без латералізації |
| Кондуктивна втрата (одне вухо) | Негативний (КП > ПП) | Латералізація в уражене вухо |
| Сенсоневральна втрата (одне вухо) | Позитивний (ПП > КП) | Латералізація в здорове вухо |
| Змішана втрата слуху | Негативний або псевдонегативний | Зазвичай латералізація в уражене вухо |
Для підтвердження діагнозу тести комбінуються з аудиометрією, яка кількісно оцінює пороги слуху.
Клінічне застосування
Тести Рінне та Вебера використовуються в первинній діагностиці при:
- Кондуктивних порушеннях: Сірчана пробка, середній отит, отосклероз, перфорація барабанної перетинки.
- Сенсоневральних порушеннях: Пресбіакузис, акустична травма, хвороба Меньєра, невринома слухового нерва.
- Скринінгу слуху: У загальній практиці, педіатрії чи геріатрії.
Вони також застосовуються в оцінці ефективності терапії (наприклад, після видалення сірчаної пробки чи міринготомії) та у судово-медичних експертизах для виявлення симуляції глухоти.
Обмеження тестів
Тести Рінне та Вебера мають кілька обмежень:
- Суб’єктивність: Залежать від відповідей пацієнта, що може бути неточним у дітей, літніх людей чи при симуляції.
- Обмежена чутливість: Не виявляють легкі втрати слуху (<15 дБ) і не оцінюють частотний спектр.
- Хибнонегативний Рінне: У разі односторонньої тяжкої сенсоневральної втрати потрібна аудиометрія для уточнення.
- Технічні обмеження: Неправильна активація камертона чи його розміщення може спотворити результати.
Тести не замінюють інструментальні методи, такі як тональна аудиометрія чи тимпанометрія, але є ефективним скринінговим інструментом.
Клінічне значення та сучасні перспективи
Тести Рінне та Вебера залишаються незамінними в отоларингології через їх простоту та доступність, особливо в умовах обмежених ресурсів. Вони є частиною рекомендацій Американської академії отоларингології та Європейського товариства отоларингологів для первинної оцінки слуху. Сучасні дослідження пропонують інтеграцію тестів з портативними аудиометричними пристроями та штучним інтелектом для підвищення точності діагностики. Наприклад, автоматизовані алгоритми можуть аналізувати результати камертонних тестів у поєднанні з аудиограмами для швидкої диференціації типу втрати слуху.
Висновок
Тести Рінне та Вебера є фундаментальними інструментами для оцінки слуху, забезпечуючи швидку та надійну диференціацію кондуктивної та сенсоневральної втрати слуху. Незважаючи на обмеження, їх простота та клінічна ефективність роблять їх незамінними в первинній діагностиці.