Уремія

Від | 16.08.2025

Уремія це не просто “отруєння сечею”, як іноді спрощено говорять, а складний синдром, що є кульмінацією хронічної ниркової недостатності. Уремія — це системне захворювання, яке впливає на весь організм, і її розуміння вимагає інтеграції знань з фізіології, патології та клінічної практики. Використані сучасні дані (станом на 2025 рік), включаючи рекомендації KDIGO (Kidney Disease: Improving Global Outcomes) та інші авторитетні джерела. Уремія — це не ізольована патологія, а наслідок прогресуючого ушкодження нирок, і її перебіг залежить від багатьох факторів, таких як вік пацієнта, супутні захворювання та своєчасність втручання.

1. Визначення та класифікація уремії

Уремія (від грец. οὐρία — сеча та αἷμα — кров) — це клінічний синдром, що розвивається при важкій нирковій недостатності, характеризується накопиченням у крові азотистих продуктів обміну (сечовини, креатиніну, сечової кислоти та інших токсинів), електролітними порушеннями та системними проявами. Це кінцева стадія хронічної хвороби нирок (ХХН), коли швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) падає нижче 15 мл/хв/1,73 м² (стадія G5 за класифікацією KDIGO).

Класифікація уремії:

  • За перебігом:
  • Гостра уремія: Розвивається швидко при гострій нирковій недостатності (ГНН), наприклад, після шоку чи отруєння.
  • Хронічна уремія: Прогресує повільно при ХХН, часто роками.
  • За ступенем тяжкості:
  • Легка: Азотемія без виражених симптомів (ШКФ 15–30 мл/хв).
  • Помірна: З появою клінічних проявів (ШКФ 5–15 мл/хв).
  • Тяжка: З уремічною енцефалопатією чи комою (ШКФ <5 мл/хв).
  • За етіологією: Залежить від причини ниркової недостатності (див. нижче).

Важливо відрізняти уремію від азотемії — простого підвищення рівня сечовини та креатиніну без клінічних симптомів. Уремія — це азотемія плюс симптоми.

2. Етиологія:

Уремія є наслідком будь-якого захворювання, що призводить до незворотного ушкодження нирок. Основні причини:

  • Пренефротичні (преренальні): Гіповолемія, серцева недостатність, шок — зменшення перфузії нирок.
  • Ниркові (ренальні): Найпоширеніші.
  • Діабетична нефропатія (близько 40% випадків у розвинених країнах).
  • Гіпертонічний нефросклероз.
  • Гломерулонефрити (IgA-нефропатія, мембранозний гломерулонефрит).
  • Полікістоз нирок, інтерстиціальний нефрит.
  • Отруєння нефротоксинами (наприклад, НПЗЗ, аміноглікозиди, контрастні речовини).
  • Постнефротичні (постренальні): Обструкція сечовивідних шляхів (каміння, пухлини, гіперплазія простати).

Ризик-фактори: Цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, генетична схильність (наприклад, мутації в генах APOL1 у афроамериканців). У 2025 році глобальна епідеміологія показує зростання випадків через старіння населення та пандемію діабету.

3. Патогенез:

Патогенез уремії — це каскад порушень, спричинених втратою ниркових функцій: фільтрації, реабсорбції, секреції та ендокринної ролі. Ключові елементи:

  • Накопичення уремічних токсинів: Понад 100 речовин, включаючи сечовину (викликає нудоту), креатинін, індолсульфат (з кишечнику), паратгормон (вторинний гіперпаратиреоз). Ці токсини пошкоджують клітини, викликають оксидативний стрес та запалення.
  • Електролітні та кислотно-лужні порушення: Гіперкаліємія (ризик аритмій), гіпонатріємія, метаболічний ацидоз (зниження бікарбонату).
  • Гормональні зміни: Зниження еритропоетину (анемія), активного вітаміну D (остеодистрофія), реніну (гіпертензія).
  • Системні ефекти:
  • Кардіоваскулярні: Пришвидшений атеросклероз, перикардит.
  • Неврологічні: Уремічна енцефалопатія через проникнення токсинів у мозок.
  • Імунні: Імуносупресія, схильність до інфекцій.
  • Гастроінтестинальні: Анорексія, виразки через гастрин.

На молекулярному рівні: Активація NF-κB (запалення), апоптоз нефронів, фіброз (TGF-β). У хронічних випадках — прогресуюча втрата нефронів за принципом “гіперфільтрації” (залишкові нефрони перевантажуються).

Фази: Початкова азотемія → компенсація → декомпенсація з множинною органною недостатністю.

4. Клінічні прояви:

Клініка уремії поліморфна, часто маскується під інші захворювання. Симптоми з’являються, коли ШКФ <15–20 мл/хв.

  • Загальні: Втома, слабкість, анорексія, втрата ваги (через токсини та ацидоз).
  • Гастроінтестинальні: Нудота, блювота, металевий присмак у роті, діарея (уремічний гастроентероколіт).
  • Дерматологічні: Свербіж (через фосфати), блідість шкіри (анемія), уремічний “іній” (кристали сечовини на шкірі).
  • Неврологічні: Головний біль, сплутаність свідомості, судоми, кома (енцефалопатія); периферична нейропатія (“панчохи-рукавички”).
  • Кардіоваскулярні: Гіпертензія, набряки, перикардит (тертя перикарду), серцева недостатність.
  • Гематологічні: Анемія (нормохромна, нормоцитарна), кровотечі (порушення агрегації тромбоцитів).
  • Кістково-м’язеві: Остеодистрофія (біль у кістках, переломи), міопатія.
  • Респіраторні: Задишка (анемія, ацидоз, плеврит).

У гострій уремії — олігурія, у хронічній — поліурія на ранніх стадіях, потім анурія. Ускладнення: Інфекції, тромбози, малігнізація.

5. Діагностика:

  • Лабораторні тести:
  • Біохімічні: Підвищення сечовини (>20 ммоль/л), креатиніну (>500 мкмоль/л), розрахунок ШКФ за формулою CKD-EPI.
  • Електроліти: Гіперкаліємія (>5,5 ммоль/л), гіпоальбумінемія.
  • Гематологічні: Анемія (Hb <100 г/л), тромбоцитопенія.
  • Маркери: Паратгормон, вітамін D, феритин.
  • Інструментальні:
  • УЗД нирок: Зменшення розмірів, ехогенність.
  • КТ/МРТ: Для виявлення обструкції чи пухлин.
  • Біопсія нирки: Для уточнення етіології (наприклад, гломерулонефрит).
  • ЕКГ: Пік T-хвилі при гіперкаліємії.

Диференційна діагностика: З сепсисом, печінковою недостатністю, ендокринними захворюваннями. Використовуйте шкалу RIFLE/AKIN для стадіювання.

6. Лікування:

Лікування уремії — мультидисциплінарне: консервативне, замісне ниркове та трансплантація.

  • Консервативне:
  • Дієта: Низькобілкова (0,6–0,8 г/кг/добу), обмеження фосфатів, калію.
  • Медикаментозне: Інгібітори АПФ/АРБ для гіпертензії, еритропоетин для анемії, кальціміметики для гіперпаратиреозу, бікарбонат для ацидозу.
  • Корекція ускладнень: Діуретики для набряків, кальцій для гіпокальціємії.
  • Замісна ниркова терапія (ЗНТ):
  • Гемодіаліз: 3–4 рази на тиждень, ефективний для видалення токсинів.
  • Перитонеальний діаліз: Домашній, менш інвазивний.
  • Гемофільтрація: Для гострих випадків.
  • Трансплантація нирки: Золотий стандарт для хронічної уремії, з 5-річною виживаністю >80% (дані 2025 року). Імуносупресія (такролімус, мікофенолат).

У гострих випадках: Інтенсивна терапія.

7. Профілактика та висновки

Профілактика уремії — це раннє виявлення та лікування ХХН: скринінг ШКФ у групах ризику, контроль глікемії та АТ, уникнення нефротоксинів. Вакцинація проти гепатиту B, здорове харчування.