Вузлики Гебердена є характерними кістковими потовщеннями на дистальних міжфалангових суглобах (ДМС) пальців рук, які є клінічною ознакою остеоартрозу (ОА). Вони були описані в 1802 році англійським лікарем Вільямом Геберденом і становлять одну з найпоширеніших проявів дегенеративних змін у суглобах рук. Ці вузлики частіше спостерігаються у жінок після менопаузи і можуть бути пов’язані з генетичними факторами, гормональними змінами та механічним стресом. За даними епідеміологічних досліджень, вузлики Гебердена зустрічаються у 20-30% осіб похилого віку з ОА, і їх наявність асоційована з прогресією захворювання та зниженням якості життя.

Походження та етіологія

Вузлики Гебердена є наслідком остеоартрозу дистальних міжфалангових суглобів і формуються через гіперплазію кісткової тканини в відповідь на дегенеративні зміни хряща. Етіологія мультифакторіальна: генетична схильність (мутації в генах, пов’язаних з колагеном), гормональні фактори (естроген-дефіцит у постменопаузі), механічні навантаження (повторювані рухи рук) та системні захворювання (наприклад, метаболічний синдром). Вони часто співіснують з вузликами Бушара на проксимальних міжфалангових суглобах, утворюючи так званий “вузликовий” фенотип ОА рук. Ризик розвитку підвищується з віком, і жінки страждають у 2-3 рази частіше за чоловіків. Нещодавні дослідження підкреслюють роль запальних медіаторів, таких як IL-1 та TNF-α, у ініціації процесу.

Структура та патогенез

Структурно вузлики Гебердена є твердими кістковими утвореннями (остеофітами) на дорсолатеральній поверхні ДМС, діаметром 2-10 мм, що розвиваються з маргінальних розростань кістки. Патогенез включає деградацію суглобового хряща через дисбаланс між синтезом та руйнуванням матриксу, активацію хондроцитів та ремоделювання субхондральної кістки. Початково вузлики можуть бути м’якими через синовіальну гіперплазію, але з часом твердішають. На молекулярному рівні задіяні шляхи Wnt та BMP, що стимулюють остеогенез. Ультразвукові та рентгенологічні дослідження показують, що вузлики часто супроводжуються ерозіями кістки та звуженням суглобової щілини.

Клінічні прояви

Клінічно вузлики Гебердена проявляються як безболісні або болісні потовщення на суглобах пальців, ближче до нігтів, що призводять до деформації та обмеження рухливості. Початкові симптоми включають біль, набряк та почервоніння під час “запальної” фази, яка триває місяці, після чого вузлики стають стабільними та безболісними. Пацієнти скаржаться на естетичні проблеми, труднощі з дрібною моторикою (наприклад, застібання ґудзиків) та рідко — на неврологічні симптоми через компресію. У тяжких випадках розвивається контрактура суглобів.

Діагностика

Діагностика базується на клінічному огляді: візуалізація та пальпація вузликів на ДМС. Рентгенографія підтверджує остеофіти, звуження щілини та склероз кістки. УЗД та МРТ корисні для оцінки м’яких тканин та ранньої діагностики. Диференціальна діагностика включає ревматоїдний артрит, подагру та псоріатичний артрит, де вузлики відсутні або мають інший характер. Лабораторні тести (СРБ, РФ) нормальні, на відміну від запальних артритів.

Лікування та профілактика

Лікування симптоматичне: НПЗЗ (ібупрофен) для болю, топічні препарати (капсаїцин), фізіотерапія та ортези для покращення функції. У тяжких випадках — інтраартикулярні ін’єкції стероїдів або хірургія (артропластика). Профілактика: контроль ваги, уникнення травм, регулярні вправи для рук та гормональна терапія у постменопаузі. Нові підходи включають інгібітори запалення та регенеративну медицину.

Висновок

Вузлики Гебердена є важливою клінічною ознакою остеоартрозу, що вимагає ранньої діагностики для запобігання ускладнень.