Ілеоцекальний сфінктер (клапан Тульпа, сфінктер Вароліуса, баугінева заслінка) — це фізіологічна структура, розташована на межі між клубовою кишкою (ileum) та сліпою кишкою (caecum). В місці розташування ілеоцекального сфінктера закінчується тонкий кишечник і починається товстий, а саме, його перша частина – сліпа кишка (caecum).
Він регулює проходження вмісту з тонкої кишки в товсту та запобігає зворотньому потоку.
Анатомічні та функціональні характеристики:
- Структура: Складений з круглих гладких м’язів, утворюючи потовщене кільце на межі між клубовою та сліпою кишкою.
- Функція:
- Контролює односпрямований потік харчової маси в товсту кишку.
- Запобігає зворотньому потоку бактерій з товстої кишки в тонку.
- Сприяє травленню, уповільнюючи транспортування вмісту, що дає більше часу для абсорбції.
Гістологія ілеоцекального сфінктера:
- Склад тканин:
- М’язова тканина: Ілеоцекальний сфінктер складається з трьох шарів гладких м’язів:
- Серозна оболонка: (tunica serosa) зовнішній шар, який покриває орган.
- Адвентиція: (adventitia) розташована зовні від серозної оболонки, зазвичай на рівні з’єднання з товстою кишкою.
- М’язовий шар: найбільш виражений, складається з внутрішнього та зовнішнього кругових і поздовжніх м’язових волокон. Ці м’язи виконують функцію стиснення та розслаблення сфінктера.
- М’язова тканина: Ілеоцекальний сфінктер складається з трьох шарів гладких м’язів:
- Склад слизової оболонки:
- Епітелій: в слизовій оболонці переважає одношаровий циліндричний епітелій, що забезпечує всмоктування води та електролітів.
- Лімфоїдні елементи: в слизовій оболонці присутні фолікули лімфатичної тканини, що є частиною системи захисту від бактерій і патогенів.
- Рецептори та нервові закінчення:
- Рецептори розтягнення: активуються при розтягненні ілеуму, що призводить до розслаблення сфінктера та пропуску вмісту до товстої кишки.
- Чутливі нервові закінчення: відправляють сигнали до центральної нервової системи для корекції функціонування сфінктера на основі механічних та хімічних стимулів.
Фізіологічні механізми регуляції:
- Нервова регуляція:
- Парасимпатична іннервація через блукаючий нерв (n. vagus) стимулює розслаблення сфінктера, що дозволяє вмісту проходити в товсту кишку.
- Симпатична іннервація через нерви, що походять з попереково-крижового відділу спинного мозку, знижує тонус сфінктера, обмежуючи пропускання вмісту в товсту кишку.
- Ентерична нервова система відіграє важливу роль у місцевій регуляції.
- Гормональна регуляція:
- Гастрин: стимулює секрецію шлункового соку, а також розслаблення ілеоцекального сфінктера.
- Холецистокінін (CCK): має ефект на моторику шлунка та кишечника, впливає на зачинення сфінктера.
- Секретин та глюкагон можуть впливати на зменшення активності сфінктера, забезпечуючи регулювання кислотно-лужного балансу.
- Механічні фактори:
- Ілеум (ileum) при розтягненні спричиняє релаксацію сфінктера, що дозволяє проходити харчовим масам.
- Цекум (caecum) при розтягненні стимулює закриття сфінктера, що є механізмом захисту від зворотного потоку кишкових бактерій.
Ці фізіологічні процеси разом забезпечують належну функцію ілеоцекального сфінктера, знижуючи ризик бактеріального росту та підтримуючи баланс між процесами всмоктування і секреції у шлунково-кишковому тракті.