Синдром Леннокса-Гасто (СЛГ)

Від | 10.07.2025
0 Коментарів

Синдром Леннокса-Гасто (СЛГ) є тяжкою епілептичною енцефалопатією дитячого віку, що характеризується комбінацією поліморфних епілептичних нападів, специфічними змінами на електроенцефалограмі (ЕЕГ) та прогресуючою когнітивною дисфункцією.

1. Етіологія

Синдром Леннокса-Гасто є гетерогенним за походженням і може бути спричинений різними факторами. Умовно причини поділяються на:

  • Структурні/метаболічні (60–70% випадків):
  • Перинатальні ураження мозку (гіпоксія, ішемія, крововиливи).
  • Вроджені вади розвитку кори (кортикальні дисплазії, гетеротопії, лисенцефалія).
  • Нейроінфекції (менінгіт, енцефаліт).
  • Черепно-мозкові травми.
  • Метаболічні захворювання (мітохондріальні розлади, дефіцит піридоксину).
  • Нейродегенеративні захворювання (наприклад, хвороба Тея-Сакса).
  • Генетичні (20–30%):
  • Мутації в генах, таких як SCN1A, TSC1/TSC2 (асоційовані з туберозним склерозом), CDKL5, STXBP1, CHD2.
  • Хромосомні аномалії (наприклад, делеція 1p36, трисомія 21).
  • У багатьох випадках генетична причина залишається неідентифікованою.
  • Криптогенні (невідомої етіології): У 10–20% випадків причина не встановлюється.
  • Попередні епілептичні синдроми: СЛГ може розвиватися як еволюція інших епілепсій, зокрема синдрому Веста (інфантильні спазми), у 20–30% випадків.

2. Патогенез

Патофізіологія СЛГ залишається не повністю зрозумілою, але ключові механізми включають:

  • Дисфункція нейронних мереж: Порушення балансу між збуджувальними та гальмівними нейронними шляхами, зокрема через дефекти ГАМК-ергічних або глутаматергічних систем.
  • Кірково-підкіркові взаємодії: Аномальна активація таламокортикальних петель призводить до генералізованих спайк-хвильових розрядів на ЕЕГ.
  • Нейрозапалення: Хронічні судоми та структурні ураження мозку сприяють вторинному запаленню, що погіршує когнітивні функції.
  • Прогресуюче пошкодження: Часті судоми та епілептична активність призводять до нейрональної втрати, гліозу та порушення синаптичної пластичності, що обумовлює когнітивний регрес.

3. Клінічна картина

СЛГ характеризується тріадою: поліморфні епілептичні напади, специфічні зміни на ЕЕГ і когнітивна/поведінкова дисфункція.

3.1. Типи нападів

СЛГ асоціюється з кількома типами нападів, які зазвичай з’являються у віці 1–8 років (пік дебюту — 3–5 років):

  • Тонічні напади (найхарактерніші): Раптове підвищення м’язового тонусу, що триває від кількох секунд до хвилини. Часто виникають уві сні, можуть бути аксіальними (ураження тулуба) або генералізованими.
  • Атонічні напади: Раптова втрата м’язового тонусу, що призводить до падінь (“drop attacks”).
  • Атипові абсанси: Епізоди “відключення” свідомості з поступовим початком і закінченням, часто супроводжуються міоклоніями або тонічними компонентами.
  • Міоклонічні напади: Короткі м’язові посмикування, які можуть бути локальними або генералізованими.
  • Тоніко-клонічні напади: Генералізовані судоми з втратою свідомості.
  • Фокальні напади: Можуть передувати генералізованим нападам у випадках вторинної генералізації.

Епілептичний статус (зокрема тонічний або атиповий абсансний) є частим ускладненням і може тривати години або дні.

3.2. Когнітивні та поведінкові порушення

  • Затримка розвитку: У 80–90% дітей спостерігається інтелектуальна недостатність, що прогресує з віком (IQ часто нижче 50).
  • Поведінкові проблеми: Гіперактивність, аутистичні риси, агресивність, порушення соціальної взаємодії.
  • Регрес: Діти, які мали нормальний розвиток до початку СЛГ, часто втрачають набуті навички (мовні, моторні).

3.3. Інші неврологічні прояви

  • Атаксія, тремор, гіпотонія або спастичність.
  • Порушення сну, які погіршують перебіг судом.

4. Діагностика

Діагноз СЛГ ґрунтується на клінічній тріаді, підтвердженій інструментальними та лабораторними даними.

4.1. Клінічні критерії

  • Початок у ранньому дитинстві (1–8 років).
  • Поліморфні напади (тонічні, атонічні, атипові абсанси).
  • Когнітивна регресія або затримка розвитку.
  • Резистентність до стандартної протисудомної терапії.

4.2. ЕЕГ

ЕЕГ є ключовим для діагностики СЛГ і демонструє:

  • Повільні спайк-хвильові комплекси (1,5–2,5 Гц), характерні для СЛГ, що відрізняються від швидших комплексів (3 Гц) при типових абсансах.
  • Пароксизми швидких ритмів (10–20 Гц) під час тонічних нападів, особливо уві сні.
  • Дифузне уповільнення фонової активності, що відображає енцефалопатію.
  • Постійна епілептична активність може зберігатися навіть у міжнападний період.

4.3. Інструментальні методи

  • МРТ мозку: Використовується для виявлення структурних аномалій (кортикальні дисплазії, гліоз, атрофія). У криптогенних випадках МРТ може бути нормальною.
  • Метаболічні тести: Для виключення мітохондріальних або інших метаболічних розладів (аналізи крові, сечі, спинномозкова пункція).
  • Генетичне тестування: Панельне секвенування для виявлення мутацій у генах SCN1A, CDKL5, TSC1/2 тощо.

4.4. Лабораторні дослідження

Лабораторні тести проводяться для виключення метаболічних причин (рівень глюкози, лактату, аміаку, амінокислот).

5. Диференційна діагностика

СЛГ необхідно відрізняти від інших епілептичних синдромів і станів:

  • Синдром Драве:
  • Раніший початок (6–12 місяців).
  • Температурна чутливість судом, переважання геміклонічних нападів.
  • Відсутність повільних спайк-хвиль на ЕЕГ.
  • Синдром Веста:
  • Початок у віці 3–9 місяців.
  • Інфантильні спазми, гіпсаритмія на ЕЕГ.
  • Може еволюціонувати в СЛГ.
  • Міоклонічна-астатична епілепсія (синдром Дузі):
  • Пізніший початок, менш тяжка когнітивна дисфункція.
  • Швидші спайк-хвилі (3–4 Гц) на ЕЕГ.
  • Мітохондріальні енцефалопатії:
  • Супроводжуються системними проявами (міопатія, лактат-ацидоз).
  • Прогресуючі міоклонічні епілепсії:
  • Наприклад, хвороба Унферріхта-Лундборга, асоціюється з прогресуючою міоклонією, але без тонічних нападів.

6. Лікування

Лікування СЛГ є складним через резистентність до протисудомних препаратів. Терапія спрямована на зменшення частоти нападів, покращення якості життя та підтримку когнітивних функцій.

6.1. Протисудомна терапія

  • Препарати першого вибору:
  • Вальпроат: Ефективний для контролю тонічних, атонічних і атипових абсансів.
  • Ламотриджин: Зменшує частоту тонічних і генералізованих нападів, але може посилювати міоклонії.
  • Клобазам: Бензодіазепін, ефективний для короткострокового контролю.
  • Препарати другого вибору:
  • Руфінамід: Затверджений для СЛГ, особливо ефективний при тонічних і атонічних нападах.
  • Топірамат: Для поліморфних нападів.
  • Леветирацетам: Може допомогти при міоклонічних нападах.
  • Каннабіноїди (епідіолекс): Похідний канабідіолу, затверджений для СЛГ, знижує частоту судом.
  • Препарати, яких слід уникати:
  • Карбамазепін, окскарбазепін і фенітоїн можуть погіршувати атипові абсанси та міоклонічні напади.

6.2. Лікування епілептичного статусу

  • Гостра терапія: Бензодіазепіни (мідазолам, лоразепам, діазепам) для купірування тривалих нападів.
  • Профілактика: Сім’ям надають ректальний діазепам або назальний мідазолам для використання вдома.

6.3. Некоалізаційні методи

  • Кетогенна дієта: Ефективна у 50–60% пацієнтів, особливо при резистентних судомах.
  • Стимуляція блукаючого нерва (VNS): Зменшує частоту нападів у 30–50% випадків.
  • Калозотомія: Хірургічне роз’єднання мозолистого тіла розглядається при тяжких атонічних нападах (“drop attacks”).
  • Резективна нейрохірургія: Рідко застосовується через дифузний характер епілептичної активності.

6.4. Супутня терапія

  • Реабілітація: Фізіотерапія, логопедія, нейропсихологічна корекція.
  • Психологічна підтримка: Для дітей із поведінковими розладами та їхніх сімей.
  • Лікування супутніх станів: Корекція порушень сну, ортопедичних проблем (сколіоз).

7. Прогноз

Прогноз СЛГ є несприятливим:

  • Судоми: У 80–90% випадків судоми залишаються резистентними до терапії.
  • Когнітивні порушення: Тяжка інтелектуальна недостатність розвивається у більшості пацієнтів, часто з прогресуючим регресом.
  • Соціальна адаптація: Більшість пацієнтів потребують постійного догляду в дорослому віці.
  • Смертність: Ризик передчасної смерті (10–20%) пов’язаний із епілептичним статусом, SUDEP (раптова смерть при епілепсії) або супутніми інфекціями.

8. Сучасні напрямки досліджень

  • Генна терапія: Дослідження корекції мутацій у генах SCN1A, CDKL5 за допомогою CRISPR або аденовірусних векторів.
  • Нові протисудомні препарати: Фенфлурамін та інші модулятори серотонінових шляхів показують обнадійливі результати.
  • Нейропротекція: Стратегії для запобігання когнітивному регресу.
  • Біомаркери: Пошук предикторів резистентності до терапії.

Висновок

Синдром Леннокса-Гасто є однією з найтяжчих форм епілептичних енцефалопатій, що супроводжується резистентними судомами, вираженим когнітивним дефіцитом і значним зниженням якості життя. Діагностика базується на клінічній тріаді та ЕЕГ-даних, а лікування потребує комплексного підходу, включаючи медикаментозну терапію, дієтичні та хірургічні методи. Рання діагностика, мультидисциплінарний підхід і підтримка сімей є ключовими для оптимізації результатів.

Переглядів: 5