Синдром Альпорта — рідкісний генетичний розлад, що вражає базальні мембрани в нирках, вухах і очах. Це захворювання, яке вперше описав Артур Сесіл Альпорт у 1927 році, може починатися непомітно з мікроскопічної гематурії в дитинстві, але з часом призводить до серйозних ускладнень, таких як ниркова недостатність, втрата слуху та проблеми із зором. Рання діагностика через генетичне тестування може значно покращити якість життя пацієнтів, дозволяючи вчасно втрутитися.

Визначення та етіологія

Синдром Альпорта (АС) — це рідкісне генетичне захворювання, що характеризується прогресуючим ураженням нирок (гломерулонефритом), сенсорно-невральною втратою слуху та очними аномаліями. Воно виникає через мутації в генах, що кодують ланцюги колагену типу IV (COL4A3, COL4A4, COL4A5), який є ключовим компонентом базальних мембран у нирках, кохлеї (внутрішньому вусі) та очах. Колаген IV забезпечує структурну цілісність цих мембран, і його дефекти призводять до їхньої крихкості та дисфункції.

Етіологія переважно спадкова з трьома формами успадкування:

• X-зв’язана (найпоширеніша, 80–85% випадків): Мутація в гені COL4A5 на X-хромосомі. Чоловіки (гемізіготи) мають важчий перебіг, жінки (гетерозіготні носії) — м’якший, але можуть мати симптоми через X-інактивацію.
• Аутосомно-рецесивна (10–15%): Мутації в COL4A3 або COL4A4 на хромосомі 2; потребує двох дефектних алелів, тому вражає обидві статі однаково важко.
• Аутосомно-домінантна (рідкісна, 5%): Мутації в COL4A3/COL4A4; м’якший перебіг, часто з пізнім початком.

Частота — 1 на 50 000–100 000 народжень, з вищим ризиком у сімей з анамнезом. Не пов’язане з зовнішніми факторами, але рідко мутації de novo. Обстеження часто виявляє носіїв серед родичів.

Патогенез

Патогенез АС полягає в порушенні синтезу або складання колагену IV, що призводить до дефектів базальної мембрани. У нирках (гломерулярна базальна мембрана, ГБМ) це викликає її потоншення в дитинстві, а потім розщеплення, ламінування та потовщення з фокальним склерозом. Це порушує фільтрацію, викликаючи гематурію (проникнення еритроцитів у сечу), протеїнурію та прогресуючу втрату функції нирок через фіброз і атрофію клубочків. У вухах дефект мембрани в кохлеї призводить до сенсорно-невральної глухоти через пошкодження волоскових клітин. В очах — аномалії лентикулярної капсули (антеріорний лентикулонус) та сітківки (флекова ретинопатія, макулярні отвори). Імунні реакції відсутні, це чисто структурний дефект, але хронічне пошкодження активує фіброз (наприклад, через TGF-β). У X-зв’язаній формі чоловіки досягають термінальної ниркової недостатності (ТНК) швидше.

Клінічні прояви

АС проявляється варіабельно, залежно від форми успадкування та статі. Початок часто в дитинстві (3–10 років) з мікроскопічної гематурії, виявленої випадково. Класична тріада: ниркові, слухові та очні симптоми, але не завжди всі присутні.

• Ниркові (100%): Постійна мікроскопічна гематурія (еритроцити >5 у полі зору в ≥2 аналізах за 6–12 місяців), епізоди макрогематурії (після інфекцій). Протеїнурія з’являється пізніше (у підлітковому віці), прогресує до нефротичного синдрому. Гіпертензія та зниження клубочкової фільтрації (GFR) ведуть до хронічної ниркової хвороби (ХНК) стадії 5. У чоловіків з X-формою ТНК до 30–40 років; у жінок — після 60.
• Слухові (30–50%): Сенсорно-невральна глухота, симетрична, починається з високих частот (підлітковий вік), прогресує до повної втрати слуху до 30 років. Частіше у чоловіків.
• Очні (15–30%): Антеріорний лентикулонус (випинання кришталика), флекова ретинопатія, катаракта, кератоконус. Рідко впливає на зір значно.
• Інші: Рідко — лейоміоматоз (ураження гладких м’язів стравоходу, трахеї), аневризми аорти.

У дітей симптоми м’якіші, але в сімей з рецесивною формою — важкий перебіг у обох статей. Жінки-носії часто мають лише гематурію, але потребують моніторингу.

Діагностика

Діагностика базується на клініці, сімейному анамнезі та тестах.

• Лабораторні: Аналіз сечі (гематурія, протеїнурія), креатинін, GFR, альбумін. Виключити інші причини (інфекції, IgA-нефропатію).
• Інструментальні: Аудіометрія (глухота), офтальмоскопія (очні зміни). Біопсія нирок: електронна мікроскопія показує потоншення/розщеплення ГБМ (товщина <250 нм у дорослих).
• Генетичні: Тестування на мутації COL4A3–A5 — золотий стандарт, особливо для підтвердження та генетичного консультування. Шкірна біопсія для імунофлюоресценції (відсутність α5-ланцюга в X-формі).
• Критерії: Клінічні (гематурія + сімейний анамнез + глухота/очні зміни) або гістологічні/генетичні.

Диференціація з тонкомембранною нефропатією, синдромом Альпорта-подібними станами.

Лікування

Лікування симптоматичне та підтримуюче, оскільки специфічної терапії немає, але досліджуються генна терапія та інгібітори фіброзу. Мета — уповільнити прогрес ниркової недостатності.

• Консервативне: Інгібітори АПФ/АРБ (еналаприл, лозартан) для зменшення протеїнурії та гіпертензії, починаючи з раннього віку (навіть при нормальному тиску). Дієта: обмеження солі, білка; контроль ваги, уникнення нефротоксичних ліків (НПЗЗ).
• При ускладненнях: Слухові апарати або кохлеарні імпланти для глухоти. Офтальмологічне лікування (лінзи, хірургія кришталика). При ТНК — гемодіаліз, перитонеальний діаліз або трансплантація нирки (успішна, але рідко рецидив через анти-GBM антитіла в 3–5%).
• Перспективні: Бардазолон метил або інші антифібротичні агенти в клінічних випробуваннях. Генетичне консультування для сімей.

Раннє призначення АПФ-інгібіторів уповільнює прогрес на 5–10 років.

Прогноз

Прогноз залежить від форми: у X-зв’язаній у чоловіків ТНК до 30–40 років (виживаність з трансплантацією >80% на 5 років); у жінок — 70% доживають без ТНК до 70 років. Рецесивна форма — ТНК до 25 років. З лікуванням прогрес уповільнюється, але глухота/очні зміни незворотні. Регулярний моніторинг (щорічні аналізи сечі, GFR, аудіо/офтальмо) ключовий. У дітей рання діагностика покращує наслідки. Без лікування — швидкий прогрес до смерті від уремії.

Якщо у вас є симптоми або сімейний анамнез, зверніться до генетика чи нефролога для тестування — раннє втручання може змінити перебіг.