Синдром Гудпасчера (СГ) — рідкісний і потенційно летальний аутоімунний розлад, також відомим як анти-GBM захворювання (анти-гломерулярна базальна мембрана). Це стан, коли імунна система атакує базальну мембрану в нирках і легенях, призводячи до швидкопрогресуючого гломерулонефриту та альвеолярної геморагії. СГ починається раптово, часто після інфекції чи куріння, і може швидко призвести до ниркової недостатності чи дихальної недостатності, якщо не втрутитися негайно. Без лікування летальність сягає 90% протягом місяців, але з сучасними методами, такими як плазмаферез і імуносупресія, виживаність перевищує 80%.

Визначення та етіологія

Синдром Гудпасчера — це рідкісне аутоімунне захворювання, що характеризується виробленням антитіл до гломерулярної базальної мембрани (анти-GBM антитіл), що призводить до ураження нирок (швидкопрогресуючий гломерулонефрит) і легенів (дифузна альвеолярна геморагія). Воно було вперше описане Ернестом Гудпасчером у 1919 році як “пульмонально-нирковий синдром”. Захворювання рідкісне: поширеність 0,5–1 випадок на мільйон населення на рік, з бімодальним піком у 20–30 років (частіше у чоловіків) та після 60 років (рівномірно за статтю).

Етіологія — аутоімунна, з генетичною схильністю (асоціація з HLA-DR15 та DRB1*1501, що підвищує ризик у 8–10 разів) та зовнішніми тригерами. Тригери часто включають куріння (збільшує ризик легеневої геморагії у 5 разів через пошкодження альвеолярної мембрани), вдихання вуглеводневих розчинників (бензин, фарби), інфекції (грип, COVID-19) або ліки (наприклад, алемтузумаб). Рідко трапляється сімейна форма, але загалом не успадковується. Ризик вищий у курців, осіб з експозицією до хімікатів та європейців.

Патогенез

На молекулярному рівні СГ — це аутоімунна реакція II типу, де виробляються IgG-антитіла (рідше IgA чи IgM) до не-колагенового домену α3-ланцюга колагену IV (α3(IV)NC1), ключового компонента базальної мембрани в гломерулах нирок і альвеолах легенів. Ці антитіла фіксуються лінійно на мембрані, активують комплемент (C3, C5a), приваблюють нейтрофіли та макрофаги, викликаючи запалення, некроз і утворення “півмісяців” (екстракапілярна проліферація) у гломерулах. У нирках це призводить до швидкої втрати функції (зниження GFR на >50% за тижні), у легенях — до розриву капілярів і геморагії. У 20–30% випадків поєднується з ANCA-васкулітами (подвійна позитивність), що ускладнює перебіг. Патогенез посилюється молекулярною мімікрією (інфекції імітують антиген) та порушенням імунної толерантності. У курців геморагія частіша через оголення антигену в альвеолах.

Клінічні прояви

СГ проявляється раптово, часто з легеневими симптомами (у 60–70% випадків) або нирковими (у 80–90%). Класична тріада: гемоптизис (кашель з кров’ю), гематурія та анемія. Симптоми починаються неспецифічно: втома, лихоманка, втрата ваги, артралгії, але швидко прогресують.

• Легені (60–70%): Кашель з кров’ю (від рожевого мокротиння до масивної геморагії), задишка, хрипи, гіпоксія. Може призвести до дихальної недостатності. Куріння посилює.
• Нирки (80–100%): Макро- або мікроскопічна гематурія, протеїнурія (<3 г/добу), олігурія, підвищення креатиніну, гіпертензія. Швидкопрогресуючий гломерулонефрит веде до гострої ниркової недостатності (у 50–70% на момент діагностики).
• Загальні: Анемія (від крововтрати), втома, нудота, набряки. Рідко: шкірні висипи, неврологічні симптоми чи ураження інших органів (серце, ШКТ).
• Варіанти: Обмежене нирками (30%), обмежене легенями (рідко), або повний синдром. У дітей — рідко, з тяжчим перебігом.

Діагностика

Діагностика — це комбінація клініки, лабораторії та біопсії, оскільки раннє виявлення критичне.

• Лабораторні: Анти-GBM антитіла в крові (ELISA, чутливість 95–100%), аналіз сечі (еритроцити, циліндри), креатинін (підвищений), анемія, тромбоцитопенія. ANCA для диференціації (позитивні у 20–30%). Комплемент нормальний.
• Візуалізація: Рентген/КТ грудної клітки (дифузні інфільтрати, геморагія), УЗД нирок (нормальний розмір на початку).
• Біопсія: Ниркова — золотий стандарт: імунофлюоресценція показує лінійне відкладення IgG уздовж ГБМ, півмісяці в >50% гломерул. Легенева біопсія рідко потрібна.
• Диференціація: З васкулітами (гранульоматоз з поліангіїтом), lupus, інфекціями, отруєнням CO. Критерії: клініка + позитивні анти-GBM + біопсія.

Лікування

Лікування агресивне: мета — видалити антитіла та придушити імунітет. Комбінація плазмаферезу та імуносупресії рятує життя.

• Індукція ремісії: Плазмаферез (щоденно 7–14 сеансів, замінюючи 3–4 л плазми) для видалення антитіл. Глюкокортикоїди (метилпреднізолон 500–1000 мг/добу IV 3 дні, потім преднізолон 1 мг/кг перорально з таперінгом). Циклофосфамід (2 мг/кг/добу) або ритуксимаб (375 мг/м² щотижня 4 рази) для придушення B-клітин.
• Підтримуюче: Діаліз при нирковій недостатності (потрібен у 50–70%), вентиляція при геморагії, еритроцитарна маса при анемії. Уникати нефротоксичних ліків.
• Моніторинг: Титр анти-GBM (має знижуватися), функція нирок. Рецидиви рідкі (5–10%), але можливі при тригерах.
• Перспективні: Моноклональні антитіла (як ідебенон) в дослідженнях.

Прогноз

Прогноз залежить від швидкості діагностики та лікування: без терапії — смерть від ниркової чи дихальної недостатності за місяці (летальність 90%). З лікуванням — 1-річна виживаність 80–90%, 5-річна — 65–80%. Фактори гіршого прогнозу: креатинін >5 мг/дл на початку (шанс відновлення функції нирок <10%), масивна геморагія, вік >60 років. Близько 30–50% пацієнтів потребують хронічного діалізу або трансплантації нирки (рецидив рідкий після трансплантації, якщо титр антитіл низький). Легеневі симптоми часто регресують швидше, але ниркові ушкодження можуть бути незворотними. Ранній плазмаферез покращує шанси на незалежність від діалізу. Рекомендовано уникати куріння, моніторити функцію нирок і мати генетичне консультування для родин.

Якщо у вас є симптоми, такі як кров у сечі чи кашель з кров’ю, негайно зверніться до нефролога чи пульмонолога — вчасне лікування може врятувати життя та функцію органів.