Пієлонефрит

Від | 29.10.2025

Пієлонефрит — це інфекційно-запальне захворювання нирок, що переважно вражає ниркову миску, чашечки та паренхіму (тканину нирки). Воно може бути гострим або хронічним і часто пов’язане з інфекціями сечовивідних шляхів (СНВШ).

Анатомія та патофізіологія

Пієлонефрит виникає, коли бактерії (рідше віруси, гриби чи паразити) інфікують ниркову миску, чашечки та/або паренхіму нирки. Найчастіше інфекція поширюється висхідним шляхом із нижніх сечовивідних шляхів (сечовий міхур, уретра), але може бути і гематогенним (через кров, наприклад, при сепсисі) або лімфогенним (рідко).

Основні анатомічні зони ураження:

  • Ниркова миска та чашечки: Первинне місце накопичення бактерій через застій сечі.
  • Мозкова речовина: Місце локалізації канальців нефронів, чутливих до запалення.
  • Коркова речовина: Втягується при прогресуванні, що призводить до ураження клубочків.

Патофізіологічні механізми:

  1. Інфекція: Найпоширеніший збудник — Escherichia coli (70–80% випадків). Інші: Klebsiella, Proteus, Enterococcus, Pseudomonas aeruginosa. У стаціонарних умовах часті резистентні штами.
  2. Обструкція або рефлюкс: Застій сечі через камені, аденому простати, стриктури сечоводу чи везикоуретеральний рефлюкс сприяє розмноженню бактерій.
  3. Запалення: Бактерії викликають локальне запалення, набряк і пошкодження тканин, що може призвести до мікроабсцесів або некрозу. Хронічний процес викликає фіброз і втрату нефронів.
  4. Системна реакція: Токсини бактерій (ендотоксини) викликають лихоманку, лейкоцитоз і системний запальний синдром.

Фактори ризику:

  • Жіноча стать (коротша уретра, близькість до анального отвору).
  • Сечокам’яна хвороба, гідронефроз, аденома простати.
  • Цукровий діабет (глюкозурія сприяє росту бактерій).
  • Вагітність (здавлення сечоводів маткою).
  • Імуносупресія (ВІЛ, хіміотерапія, трансплантація).
  • Катетеризація або інструментальні втручання.

Класифікація

  1. Гострий пієлонефрит:
  • Некомплікований: у здорових осіб без анатомічних аномалій.
  • Комплікований: за наявності обструкції, катетерів, імуносупресії чи вагітності.

2. Хронічний пієлонефрит:

    • Результат повторних інфекцій або невилікуваного гострого процесу.
    • Характеризується фіброзом, рубцюванням і втратою функції нирки.

    Клінічна картина

    Гострий пієлонефрит:

    • Локальні симптоми:
    • Біль у попереку (одно- або двобічний), часто тупий або колючий.
    • Позитивний симптом Пастернацького (біль при постукуванні по поперековій ділянці).
    • Гематурія чи помутніння сечі.
    • Системні симптоми:
    • Лихоманка (>38°C), озноб.
    • Нудота, блювання, слабкість.
    • Тахікардія, іноді гіпотензія (при сепсисі).
    • Симптоми СНВШ: Частота сечовипускання, печіння, нагальна потреба (у 50–70% випадків).

    Хронічний пієлонефрит:

    • Часто асимптоматичний або з неспецифічними скаргами (втома, періодичний біль у попереку).
    • Рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів.
    • Гіпертензія (через активацію ренін-ангіотензинової системи).
    • Прогресуюча ниркова недостатність (підвищення креатиніну).

    Ускладнення

    • Абсцес нирки або перінефральний абсцес.
    • Сепсис: Особливо при грамнегативних інфекціях.
    • Емфізематозний пієлонефрит: Рідкісна, тяжка форма з газоутворенням у тканині нирки (часто у діабетиків).
    • Хронічна ниркова недостатність: При тривалому хронічному процесі.
    • Некроз сосочків: Пошкодження ниркових пірамідок.
    • Гіпертензія: Вторинна, ренопаренхіматозна.

    Діагностика

    1. Анамнез і фізикальне обстеження:
    • Визначення скарг, факторів ризику (обструкція, вагітність, діабет).
    • Пальпація поперекової ділянки, оцінка симптому Пастернацького.

    2. Лабораторні тести:

      • Аналіз сечі: Піурія (>10 лейкоцитів у полі зору), бактеріурія, гематурія, білок (незначний).
      • Посів сечі: Визначає збудника та чутливість до антибіотиків (бактеріурія ≥10⁵ КУО/мл для некомплікованого, ≥10⁴ для комплікованого).
      • Загальний аналіз крові: Лейкоцитоз, зсув формули вліво, підвищення ШОЕ, С-реактивного білка.
      • Біохімія: Креатинін, сечовина для оцінки функції нирок.

      3. Інструментальні методи:

        • УЗД нирок: Виявляє гідронефроз, абсцеси, камені.
        • КТ або МРТ: Для оцінки ускладнень (абсцес, емфізематозний пієлонефрит) або обструкції.
        • Екскреторна урографія: Рідше, для оцінки прохідності сечовивідних шляхів.
        • Сцинтиграфія (DMSA): Для оцінки функції нирок і рубцевих змін (особливо при хронічному пієлонефриті).

        4. Диференційна діагностика:

          • Ниркова колька (камінь без інфекції).
          • Апендицит, холецистит (схожий біль).
          • Рак нирки або пухлини сечоводу.
          • Туберкульоз нирок (хронічний перебіг, стерильна піурія).

          Лікування

          Лікування залежить від тяжкості, типу (гострий/хронічний) та наявності ускладнень.

          1. Гострий пієлонефрит:
          • Антибіотикотерапія:
            • Некомплікований:
            • Перорально: фторхінолони (ципрофлоксацин 500 мг 2 р/д, левофлоксацин), цефалоспорини ІІ–ІІІ покоління (цефуроксим, цефіксим) — 7–14 днів.
            • Емпірична терапія до результатів посіву: амоксицилін/клавуланат, нітрофурантоїн (обмежено при пієлонефриті).
            • Комплікований:
            • Парентерально: цефалоспорини ІІІ покоління (цефтріаксон 1–2 г/добу), аміноглікозиди (гентаміцин), карбапенеми (при резистентних штамах) — 10–14 днів.
            • Після зниження температури — перехід на пероральні препарати.
            • Посів сечі для корекції терапії (результати через 48–72 год).
          • Симптоматична терапія:
            • Жарознижувальні (парацетамол, ібупрофен).
            • Достатня гідратація (2–3 л рідини на добу, якщо немає протипоказань).
          • Госпіталізація:
            • Показана при комплікованому пієлонефриті, сепсисі, вагітності, імуносупресії, неможливості перорального прийому ліків.

          2. Хронічний пієлонефрит:

              • Довготривала антибіотикотерапія (місяці) за результатами посіву.
              • Усунення причин: хірургічна корекція обструкції (стентування, пієлопластика, ТУРП).
              • Профілактичні низькі дози антибіотиків (нітрофурантоїн, триметоприм) при рецидивах.

              Ускладнення:

                • Дренування абсцесів (черезшкірне або хірургічне).
                • Нефректомія при незворотній втраті функції нирки та рецидивуючих інфекціях.

                Супутнє лікування:

                  • Корекція цукрового діабету, усунення рефлюксу чи обструкції.
                  • Фітотерапія (канефрон, журавлинний екстракт) як допоміжний метод.

                  Профілактика

                  • Достатнє споживання рідини (2–3 л/добу).
                  • Регулярне сечовипускання, уникнення затримки сечі.
                  • Гігієна зовнішніх статевих органів, особливо у жінок.
                  • Своєчасне лікування циститу, простатиту, каменів.
                  • Контроль хронічних захворювань (діабет, гіпертензія).
                  • Регулярні обстеження при вроджених аномаліях чи аденомі простати.

                  Прогноз

                  • Гострий пієлонефрит: При своєчасному лікуванні — повне одужання у 80–90% випадків. Рецидиви можливі при неусуненні причин (обструкція, рефлюкс).
                  • Хронічний пієлонефрит: Прогресує до ниркової недостатності при повторних загостреннях. Рубцеві зміни незворотні.
                  • Комплікований: Високий ризик сепсису (летальність 5–10% при несвоєчасному лікуванні).

                  Висновок

                  Пієлонефрит — серйозне захворювання, що вимагає швидкої діагностики (УЗД, посів сечі) та адекватної антибіотикотерапії. Усунення обструктивних факторів (камені, аденома простати) є ключовим для профілактики рецидивів і збереження функції нирок. Пацієнтам із факторами ризику рекомендовано регулярний урологічний моніторинг і контроль інфекцій сечовивідних шляхів для запобігання ускладненням.