Отже, подивимося.
Минулого разу ми закінчили на обговоренні сірої та білої речовини центральної нервової системи.
Так.

І, звісно, ми сказали, що сіра речовина центральної нервової системи,
яка знаходиться або в корі — у зовнішній частині головного мозку, або в ізольованих острівцях сірої речовини в центрі мозку,
це зони високої концентрації клітинних тіл нейронів, так?
Далі ми говорили про білу речовину
і про те, що біла речовина —
це місця, де майже немає клітинних тіл.
Через це там є пучки аксонів.
Ми також пояснили, що причина, чому біла речовина біла, або, якщо бути точнішим, кремового кольору,
полягає в тому, що кожен з аксонів обволікається шарами клітинної мембрани,
яка називається мієлін.
І цей мієлін формується клітинами, що називаються олігодендроцити.
Олігодендроцити є окремим видом клітин,
які, як я вже сказав, формують так званий мієліновий шар навколо аксонів.
І цей мієлін забезпечує певну ізоляцію,
що, своєю чергою, суттєво збільшує швидкість передачі нервового імпульсу.
Вірно?

Тобто швидкість нервових імпульсів або ж потенціалів дії.
І, на додаток, олігодендроцити також забезпечують підтримку та фіксацію аксонів.

Давайте ще раз розглянемо рисунок, щоб ви уявляли одну й ту саму картину.
Так ось, давайте поглянемо на центральну нервову систему — це рисунок 7.5 у книзі доктора Фокса.
Тут жовтим кольором зображені нейрони, зокрема клітинні тіла нейронів.
Ми бачимо, що від них відгалужуються кущисті дендрити, які є рецептивною поверхнею нейронів.
Далі кожне клітинне тіло випускає довгий аксон.
Так, і між аксонами розташувалися клітинні тіла цих олігодендроцитів, які у різні боки відсилають свої відростки,
свої подовження, протягують їх, так?
Притягують у бік аксонів і щільно їх обвивають.
Між обвитими ділянками аксона є невеликі проміжки,
але загалом практично вся поверхня аксона покрита цією ізоляцією.
Знову ж таки, олігодендроцити слугують чимось на зразок розпірки між аксонами, обволікаючи їх своїми відростками шар за шаром.
І повторюся: по суті, це ніщо інше, як намотані шар за шаром клітинні мембрани.
У минулі часи не знали, що це таке.
Знали тільки, що це був жировий матеріал, маслянистий матеріал, але не могли точно визначити його структуру.
Так.

Тому його назвали мієліном.
Але насправді це шар за шаром клітинні мембрани олігодендроцитів.
Гаразд.

Ось основна ідея.
Тепер, якщо подивитися на периферичну нервову систему,
то аксон тягнеться — я намалюю ілюстрацію, отримаєте її за хвилину — тягнеться до сенсорних рецепторів,
чутливих рецепторів, іншими словами, до м’язів і залоз.
Тобто суть у тому, що клітинні тіла нейронів розташовані в центральній нервовій системі,
у сірій речовині центральної нервової системи,
і ці клітинні тіла протягують свої довгі відростки-аксони за межі центральної нервової системи.
Так?

Потім ці відростки стануть або чутливими нервами,
що ведуть до сенсорних рецепторів, або руховими нервами,
що йдуть до м’язів чи залоз.
Тобто ці аксони, ці відростки нервових клітин можуть бути лише двох типів:
або вони передають інформацію в центр — у такому разі це чутливі аксони,
або передають інформацію з центру —
у такому разі це руховий аксон.
Так ось, коли аксон виходить за межі центральної нервової системи,
тобто виходить із центральної нервової системи,
очевидно, стаючи частиною периферичної нервової системи,
то мієлін — ця багатошарова ізолююча оболонка клітинної мембрани —
формується вже іншим типом клітин.
І ці клітини називаються клітини Шванна, або шваннівськими клітинами.
Отже, вловлюєте ідею?

Скажімо, якщо поглянути на ділянку спинного мозку.
Ось наш спинний мозок.
Ось сіра речовина в центрі.
І ось тут, у цій сірій речовині, знаходяться клітинні тіла нейронів.
І ці клітинні тіла простягають свої аксони в різні місця вашого тіла, так?

Тепер у центральній нервовій системі, в даному випадку в спинному мозку, навколо аксона буде утворена мієлінова оболонка.
І ця оболонка буде сформована олігодендроцитами.
Поки що все слизьке (нечітке).

Але як тільки аксон покидає межі центральної нервової системи і входить у периферичну нервову систему, навколо нього також буде намотана оболонка мієліну.
Але тепер ця оболонка буде сформована шваннівськими клітинами.

Тобто це абсолютно інший тип клітин, розумієте?
Мієлінова ізоляція у центральній нервовій системі
утворюється олігодендроцитами.
А мієлінова ізоляція у периферичній нервовій системі —
тобто як тільки аксон виходить за межі ЦНС,
як тільки ми опиняємося у межах периферичної нервової системи,
мієлін буде формуватися шваннівськими клітинами.

Тепер давайте розглянемо ще кілька деталей.
По-перше, сама ця клітина не схожа на олігодендроцити.
Вона не скріплює пучки аксонів.
Іншими словами, у неї немає відростків,
які тягнуться до різних аксонів і обволікають їх.
У цьому випадку вся клітина цілком обмотує аксон, наче млинець. Уявіть собі.
Її єдина функція — забезпечити ізоляцію.

І знову ж таки, цей результат досягається шляхом намотування навколо аксона.
Наглядну ілюстрацію доктор Фокс дає на рисунку 7.6.
Ось жовтим кольором зображений аксон периферичної нервової системи.
А ось тут ми бачимо цю клітину кремового відтінку, щось схоже на язик.
І ця клітина обмотується навколо аксона.

У результаті ми отримаємо…
Я буквально днями детально описував цей процес і говорив, що якщо уявити, як клітини можуть так намотуватися, то завжди згадується палка для швабри. Пам’ятаєте?
А потім ми беремо літровий пластиковий мішок “зіп-лок”, наливаємо в нього склянку води і запечатуємо пластиковою застібкою.
А потім щільно кріпимо цей мішок до палки і починаємо обертати навколо цієї палки шар за шаром.

І, звісно, в результаті ми отримаємо шар за шаром, шар за шаром щільно притиснутої тонкої плівки, так?
Поки, нарешті, вся вода не буде видавлена у зовнішній шар.
Саме в цьому зовнішньому шарі і буде зосереджене майже все вміст клітини.

Ось що собою являють шваннівські клітини.
Вони формують багатошарову обгортку навколо аксона.
Якщо ми подивимося на клітину у розрізі, то побачимо ось такий рулетик, як на рисунку в нижньому куті.
Ось тут ми бачимо жовтий аксон у центрі.
Навколо нього щільно намотані шари клітинної мембрани, що створюють цю жирову ізоляцію, цей прошарок масла, ліпідний бішар, так?

І врешті-решт, вся цитоплазма шваннівської клітини з ядром, мітохондріями та іншими компонентами — все це буде видавлено назовні, тобто у зовнішній шар цієї ізоляції.

До речі, один цікавий момент.
Для вас це не суттєво, але, можливо, допоможе краще зрозуміти суть усіх цих термінів.

Так ось, у минулому, коли вчені розглядали нерви периферичної нервової системи
і бачили цю оболонку навколо них, мікроскопи не дозволяли розрізняти всі деталі.
Вони не могли розрізнити шари мембрани.
Мембрана, ліпідний бішар або масляна плівка була занадто тонкою для роздільної здатності
світлового мікроскопа.

Тому вчені не бачили, що навколо аксона намотана клітинна мембрана.
Вони вирішили, що це просто один суцільний жировий шар, так, і назвали його мієліном.
Як показано на рисунку.

Згодом вони помітили цей зовнішній товстий шар із ядром та органелами і подумали,
що це окрема клітина, а зверху — жировий прошарок.
І вони назвали цю клітину неврилемою.

Таким чином, вони дійшли висновку, що навколо аксона було два компоненти: мієлін, тобто масляний шар, і клітина неврилема.

Ну, звісно, сьогодні ми точно знаємо, що насправді це одна клітина.
Ця клітина щільно намотана на аксон.
Це так, просто для довідки.

Тепер давайте розглянемо більш реалістичну ілюстрацію.
На рисунку 7.7 доктор Фокс показує електронну мікрофотографію цієї самої оболонки.

І ось у центрі ми бачимо аксон.
Навколо нього тонким шаром намотана клітинна мембрана, яка на знімку виглядає як чорна лінія.
Видно, що чорні лінії ніби злилися разом, утворюючи мієліновий шар.

По суті, майже те саме вчені бачили у світловий мікроскоп у минулому, тільки з гіршим розділенням.
Вони просто бачили товстий шар речовини, яка фарбується тим самим барвником, що й масло.

Звідси і назва — мієлін.

Далі зовнішній шар виглядає як цитоплазма окремої клітини.
Ну, звісно, це клітинне тіло шваннівської клітини.

Якщо збільшити, якщо я збільшу цей фрагмент чорних ліній, ось подивіться, цей темний шар,
і досить чітко можна розрізнити лінії меж клітинної мембрани.

І, відповідно, доктор Фокс демонструє цей фрагмент у більшому збільшенні, і на ньому ми бачимо всі деталі.
Їх чітко видно.

Так що, сподіваюся, тепер ви розумієте, як це влаштовано, вірно?
Це шваннівська клітина, і це частина периферичної нервової системи.
Запам’ятайте:

Щоб краще уявити вигляд аксона периферичної нервової системи збоку, то ось тут розташовані нейрони і клітинне тіло, далі — аксон, і по всій його довжині одна за одною намотані ці маленькі шваннівські клітини, створюючи ізолюючий шар.

Я не хочу витрачати час на всі деталі, бо це не надто важливо, але якщо намалювати, то отримаємо приблизно таку картину: шваннівська клітина обгорнута навколо аксона, далі йде порожній проміжок незакритого аксона, а потім знову буде наступна намотана шваннівська клітина.

У цій ситуації при передачі нервового імпульсу, при проходженні потенціалу дії, відбувається наступний процес.
До речі, що таке потенціал дії?
Сподіваюся, ви пам’ятаєте.
Фактично це і є нервовий імпульс.

Що ж насправді відбувається на поверхні мембрани при збудженні потенціалу дії, або ж нервового імпульсу?
Коротко кажучи, відбувається приплив натрію і відтік калію, вірно?
Натрій дифундує за своїм градієнтом концентрації, тому що ми відкриваємо потенціал-залежні натрієві канали, що призводить до втрати мембранного потенціалу, і в результаті калій дифундує назовні, відновлюючи заряд, тобто відбувається реполяризація.

Тобто відбудеться все те, про що ми недавно говорили.
Весь цей потік іонів — натрію всередину і калію назовні — спричинить тимчасову деполяризацію.
Це і є наш потенціал дії.

Тепер через певні властивості, які надає мієлінова оболонка навколо аксона, відбувається наступне: цей маленький проміжок між оболонками деполяризується, іншими словами, там буде приплив натрію і відтік калію, а от покритий оболонкою сегмент ні.
Імпульс одразу перестрибує на наступну відкриту ділянку.

Отже, натрій надходить усередину, калій виходить назовні, і виходить так, що потенціал дії — реальний рух іонів — стрибає від одного оголеного сегмента аксона до наступного.
Саме тому сигнал проходить набагато швидше.

Розумієте?
Йому не потрібно долати всю довжину аксона, як ми обговорювали раніше.
Відбувається деполяризація цього маленького сегмента, потім ось цього, тобто сигнал перестрибує.

І знову ж таки, хоч вам це знати не обов’язково, але я все ж таки скажу: цей процес називається сальтаторним проведенням.
«Сальтаторний» означає стрибкоподібний (слово «сальто» вам знайоме).
Відбуваються стрибки від одного оголеного сегмента до іншого.
Ці сегменти називаються вузлами, або перехватами Ранв’є.

Отже, суть у тому, що потенціал дії стрибає від вузла до вузла, що, безсумнівно, робить його набагато швидшим.
І чим ширша мієлінова оболонка, тим довшим буде стрибок і тим швидше рухатиметься сигнал.

Гаразд.
Тобто провідність нервового імпульсу прискорюється.
І, як я вже не раз казав, головна причина, через яку вам усе це потрібно знати, — це наявність демієлінізуючих захворювань, при яких відбувається руйнування мієлінової оболонки.

Частина цих захворювань уражає центральну нервову систему, частина — периферичну.
А чи можете сказати, чому?
Чому таке розділення?
Чому деякі патології впливають на провідність нервових імпульсів тільки в центральній нервовій системі, а інші — тільки в периферичній?

Тому що ізоляцію центральної та периферичної нервових систем забезпечують різні типи клітин, вірно?
У центральній нервовій системі це олігодендроцити.
У периферичній нервовій системі — це шваннівські клітини.

Уявіть, що у людини виникло аутоімунне захворювання.
Що це означає?
Аутоімунні захворювання — це коли ваша імунна система атакує ваші власні тканини замість сторонніх агентів.

Тому, якщо у вас є аутоімунне захворювання, яке вражає олігодендроцити, то, відповідно,
у вас відбуватиметься демієлінізація центральної нервової системи.
А якщо при аутоімунному захворюванні ваші імунні клітини атакують шваннівські клітини, то буде уражена периферична нервова система.

Ось чому існують дві категорії демієлінізуючих захворювань.
Розумієте?

І щоб у цьому розібратися, щоб зрозуміти природу всіх цих захворювань, вам потрібно чітко розуміти принцип будови мієлінових оболонок.

Гаразд.

Є питання?
Бачите в усьому цьому хоч якийсь сенс?

Слухай,
він питає, чи є різниця між олігодендроцитами та шваннівськими клітинами.
Ну звісно!

Як я вже казав, олігодендроцити та шваннівські клітини — це два абсолютно різні типи клітин.
Вони походять з різних місць у процесі ембріонального розвитку.

Як я вже зазначав, олігодендроцити мають відростки, які обгортають одразу кілька аксонів у центральній нервовій системі, через що вони фіксують їх поруч один з одним.

З іншого боку, шваннівські клітини — це окремі маленькі клітини, у яких немає відростків, і які власним тілом обгортаються навколо аксонів периферичної нервової системи.

Тобто вони просто намотані на аксон.
Отже, це абсолютно різні клітини.

Але і ті, й інші формують мієлін, усе правильно.
Тому що мієлін — це лише оболонка, утворена мембраною, вірно?
Тому він виглядає і діє однаково як у центральній, так і в периферичній нервовій системі.

Отже, якщо поглянути на пучки аксонів у центральній нервовій системі, то аксони з мієліновим покриттям будуть більш-менш упаковані разом, формуючи білу речовину.

Тепер спробуйте це добре уявити.
Як ви пам’ятаєте, ми уявляли, що вся аудиторія заповнена величезними нейронами, і ми гуляємо по їхній поверхні.

Як і минулого разу, тут, у кутку, є скупчення нейронних клітинних тіл.
Само собою, якщо відійти подалі й подивитися на них здалеку, вся ця коричнювата маса називатиметься сірою речовиною, так?

Далі від цих клітинних тіл відходять аксони, що проходять через усю кімнату.
Замисліться над цим.

Знову ж таки, це нескладно уявити.
Хоча я й не говорив про це прямо, але ви, в принципі, можете здогадатися, що скупчення нейронних клітинних тіл виконують окремі функції.

Певні ділянки сірої речовини вашого головного мозку відповідають за конкретні завдання.

Якщо звернути увагу на смугу кори мозку ось тут, збоку кожної півкулі, цей відділ називається руховою зоною кори мозку.

Звідти відходять аксони, що контролюють скелетні м’язи.

Тому нескладно уявити, що всі ці клітинні тіла нейронів спрямовують свої аксони більш-менш до одних і тих самих ділянок.

Аксони не прокладаються абияк, розумієте?
Вони функціонально специфічні — усі вони будуть спрямовані до скелетних м’язів.

Тому, швидше за все, вони пролягають тим самим маршрутом, зрештою досягаючи скелетних м’язів.

Само собою, у певний момент вони почнуть розгалужуватися, але в основному, принаймні на початку, вони йдуть щільними пучками в одному напрямку.

Ще один приклад, який спадає на думку — це клітини сітківки ваших очей, які передають візуальну інформацію до потиличної кори мозку, вірно?

Ви одразу можете уявити, що аксони зорового нерва будуть зібрані у пучки, які, подібно до кабелів, тягнуться від ваших очних яблук до потиличної кори.

Якщо поглянути на ці аксони, то можна побачити білу речовину.

Знову подумайте про це.
Ось біла речовина, утворена цими аксонами.

Ці аксони зазвичай зібрані у пучки, і ці пучки спрямовані в певну сторону.

Якщо подивитися на них під збільшенням, то можна побачити безліч аксонів, що прямують звідси туди,
а потім у цьому місці ми побачимо групу аксонів, ніби запакованих разом і спрямованих в один бік.

І, звісно, якщо відійти досить далеко, усі ці щільні пучки тонких «кабелів» виглядатимуть як суцільна кремова маса, тобто біла речовина.

Якщо знову збільшити,
то знову побачимо пучки аксонів.

Гаразд.

Отже, ці аксони щільно упаковані, формуючи білу речовину.
Їхній шлях від одного місця до іншого називається провідними шляхами центральної нервової системи, або, як їх ще називають, нервовими шляхами чи нервовими трактами.

Отже, нейроанатом зможе подивитися на білу речовину під збільшенням і розрізнити окремі пучки аксонів, що йдуть від місця до місця.

Це і буде називатися нервовими шляхами, і кожен шлях матиме свою назву.

Як правило, нервний тракт називають, виходячи з того, куди він спрямований.

Наприклад, як ви можете здогадатися, існує зоровий тракт, так? Пучки нервів, що йдуть від ваших очних яблук до потиличної кори.

Ще один приклад – спинномозочковий тракт, що веде від мозочка до спинного мозку.

Усі ці пучки, ці дроти з аксонів, що ведуть до різних частин тіла, мають певну назву.

І, звичайно ж, біла речовина – це ніщо інше, як щільно упаковані групи аксонних кабелів.

Отже, біла речовина складається з безлічі таких трактів, таких шляхів, розумієте?

Під словом “тракт” ми маємо на увазі пучки аксонів центральної нервової системи.

Зрозуміло? Може, у когось виникли питання?

Усім усе зрозуміло?

Поки що?

Далі давайте простежимо вздовж цього тракту до моменту його виходу з центральної нервової системи.

Так.

Ось він іде від головного мозку або від спинного мозку у вигляді цілої групи аксонних пучків, що тягнеться кожен до свого місця.

І знову ж таки, вся група аксонних кабелів, по суті, буде йти в одному напрямку.

Отже, уявіть собі спинний мозок і пучок аксонів, що йде від верхньої частини спинного мозку ось сюди, до моєї руки, наприклад.

А потім він почне розгалужуватися до кожного м’яза всередині руки.

І коли пучок аксонів стає частиною периферичної нервової системи, ми називаємо його нервом.

Отже, мабуть, я це запишу.

Пучки аксонів периферичної нервової системи називаються нервами.
А пучки аксонів центральної нервової системи називаються трактами.

Щойно вони виходять із ЦНС і потрапляють у ПНС, вони вже називаються нервами.

І як виглядають ці нерви?

Ну, якщо препарувати м’язову тканину десь тут, то ми виявимо такі білуваті блискучі шнури.

Це і є нерви.

Нерви, як правило, білого або, точніше, кремового кольору.

Зазвичай вони блищать через сполучну тканину, яка скріплює аксони разом.

Отже, уявіть собі: якщо я візьму скальпель, підійду до вас, розріжу нерв, то все, що я побачу, – це пучки аксонів, кожен з яких оточений мієліновою ізоляцією зі шваннівських клітин.

Саме це і надає аксонам характерного кремового відтінку.

Кожен пучок буде загорнутий в оболонку зі сполучної тканини, з білих колагенових гелів і волокон.

Отже, ця зовнішня оболонка разом з одним або декількома пучками аксонів є нервом.

Отже, нерви – це пучки аксонів периферичної нервової системи.

Зрозуміло?

Тепер подивимося, що у нас далі.

Давайте поговоримо трохи про опорні клітини центральної нервової системи.

Отже, опорні або підтримувальні клітини ЦНС.

Перше, на що я хочу звернути вашу увагу, і, здається, я вже говорив про це раніше, але зараз скажу офіційно: у центральній нервовій системі немає сполучної тканини.

Немає ані грама жорсткої та міцної сполучної тканини, яка скріплює все у вашому тілі.

Головний мозок складається з нейронів, із мережі нейронів, густо з’єднаних між собою, а також зі спеціальних опорних клітин, які є тільки в центральній нервовій системі.

Отже, існують такі види опорних клітин ЦНС:

Перше – це, звичайно, олігодендроцити, або, здається, я вже говорив, але хочу впевнитися – їх також називають олігодендрогліями.

Так.

Але перед тим як продовжити, буде не зайвим згадати, що ці опорні клітини ЦНС загалом називаються гліальними клітинами, або просто глією.

Так?

Тобто ми зараз обговорюємо типи гліальних клітин.

Гаразд.

Що стосується олігодендроцитів, або олігодендроглії, першого типу таких клітин, то з ними ви вже знайомі.

Вони слугують опорою для аксонів ЦНС, а також формують їх мієлінову оболонку.

Другий тип гліальних клітин, про який ми ще не говорили, називається астроцитом.

Назва вам нічого не нагадує?

“Астро” – що мається на увазі?

Астрономія, мабуть? Астрофізика? Чи ще щось, де йдеться про зірки?

Коли вперше побачили цю клітину й розглянули її структуру, то назвали її так через схожість із зіркою.

Тобто цю клітину візуалізували як відносно круглу в центрі, з відростками, що відходять у різні боки, подібно до променів, так?

Отже, астроцити – це маленькі зірки з безліччю променів.

Доктор Фокс на малюнку 7.5 якраз демонструє нам, як виглядають астроцити – зеленуватим із синюватим світлом.

Отже, ми бачимо сферичне витягнуте клітинне тіло і купу маленьких тонких відростків, що виходять із нього, так?

А тепер важливість цієї клітини полягає в тому, що вона забезпечує так званий гематоенцефалічний бар’єр.

Що мається на увазі?

Наш рисунок тут не зовсім точний.

Це означає, що ці відростки астроцита обволікають кровоносні судини.

Вони утворюють покриття навколо них – практично щільне, майже повністю герметичне покриття.

Викривлення цієї деталі мені не подобається в даному рисунку. Ось подивіться: голубуваті відростки навколо червоної трубки, навколо передбачуваної кровоносної судини.

Але в реальності ці відростки повністю обволікають всю кровоносну судину. Отже, запишу:
Відростки астроцитів повністю покривають кровоносні судини в мозку.

І таким чином вони контролюють обмін між тканинною рідиною та плазмою. Розумієте суть?

Уявіть собі кровоносну судину з плазмою всередині, або, якщо в загальному, з кров’ю. А поза судиною знаходиться тканинна (інтерстиціальна) рідина або позаклітинна рідина мозку.

Тобто я хочу сказати, що ці астроцити обгортають свої відростки навколо кровоносної судини та контролюють, що може пройти через її стінки. Так, вони регулюють, що може проникнути між тканинною рідиною мозку та кровоносною судиною.

І знадобилося багато часу, перш ніж це зрозуміли. Саме тому ця оболонка навколо судини отримала назву гематоенцефалічний бар’єр.

Це відкриття зробили насамперед завдяки експериментальним даним. Наприклад, було відомо, що якщо у людини з’являється певний вид бактеріальної інфекції, то певний клас антибіотиків буде ефективним проти цієї інфекції.

Подумайте добре. Припустимо, ви порізалися, так? Якісь бактерії потрапляють усередину через поріз. Внаслідок цього рана інфікується. Бактерії проникають у вашу кровоносну систему, і вам призначають антибіотики.

Як вони працюють? Ви ковтаєте таблетку антибіотика, і він потрапляє у вашу травну систему. У травній системі молекули антибіотика всмоктуються в тканинну рідину, а потім потрапляють у кров.

Далі антибіотик циркулює у вас у крові, досягає судин поряд із раною, проникає в прилеглі тканини, тобто в тканинну рідину біля судин. Так?

І ось у нас є патогенний вид бактерій. Людина приймає антибіотик, антибіотик знищує бактерію, очищає тканини від інфекції.

Але якщо така сама інфекція виникне в мозку, антибіотик не буде ефективним. Він не подіє.

І згодом учені з’ясували, що головна причина, чому антибіотик не допомагав, полягала саме в тому, що він не міг подолати цей гематоенцефалічний бар’єр.

Він не зміг пройти через ізоляцію, створену цими клітинами — астроцитами.

Отже, думаю, ви розумієте, що знання про гематоенцефалічний бар’єр, або хоча б загальне уявлення про його будову, дуже корисне.

Гаразд, це був другий тип гліальних клітин. Другий тип опорних клітин центральної нервової системи.

Далі, третій тип клітин — це так звана мікроглія.

Ви одразу розумієте, що мова йде про гліальні клітини, про опорні клітини дуже малого розміру. Маленькі клітини центральної нервової системи.

Ці клітини не округлі. Доктор Фокс дає нам ілюстрацію цих клітин, схожих на веретено, з дрібними тонкими вигнутими відростками. Ось подивіться, тут ще одна, бачите?

По суті, всі ці клітини є фагоцитами центральної нервової системи.

І знову ми стикаємося із знайомим поняттям: фагоцити, фагоцитарні клітини — клітини, що поглинають частинки та перетравлюють їх.

А що це за частинки?

Ну, наприклад, старі або мертві клітини. Тобто в міру того, як ви старієте, всередині відбуваються зміни, деякі нейрони відмирають, і від них потрібно позбавлятися.

Або, наприклад, якщо у центральну нервову систему проникли непрохані гості, такі як бактерії, віруси та інші патогени. Їх потрібно усунути.

Вірно.

Або білки, звичайні білки у позаклітинній рідині, які денатуруються і розпадаються.

Нам потрібен інструмент, здатний прибрати весь цей сміття.

І, звичайно, як ви пам’ятаєте, в інших частинах тіла ці функції виконують макрофаги та нейтрофіли, так?

У мозку у нас є мікроглія.

У нас є ці спеціальні фагоцити центральної нервової системи.

Отже, ось три типи гліальних клітин:

• Олігодендроцити
• Астроцити
• Мікроглія

Тепер ще один важливий факт. Саме з гліальних клітин формуються пухлини мозку.

Тому, якщо ви чуєте, що у когось виявили пухлину головного мозку, то нейрони тут ні до чого.

Адже після ембріонального розвитку нейрони більше не можуть ділитися, розумієте?

Варто запам’ятати це важливе правило:

Наскільки нам відомо, здатність нейронів до поділу вимикається безповоротно.

Отже, після ембріонального розвитку, після того як ви сформували весь набір нейронів, ці нейрони залишаться частиною вашої нервової системи до кінця життя.

Абсолютно всі ваші нейрони сформовані під час ембріонального розвитку.

І як би ви не намагалися, нових нейронів у вас не з’явиться.

Тому дуже важливо це пам’ятати.

Наприклад, якщо у людини стався інсульт.

Ви знаєте, що таке інсульт?

Він трапляється, коли з тієї чи іншої причини частина мозку не отримує достатньо крові, внаслідок чого тканини відмирають.

Якщо у когось стався інсульт, будьте впевнені, що причина саме в цьому:

Якась ділянка мозку відчуває дефіцит кровопостачання, і тому тканини, які живляться від заблокованої кровоносної судини, відмирають.

Усі ці нейрони безповоротно втрачені.

І ви розумієте, що внаслідок цього людина втратить певні функції.

Адже окремі нейрони, окремі ділянки мозку забезпечують виконання певних функцій.

Тому, якщо інсульт стався у потиличній корі, у потиличній частці мозку, людина може втратити зір на одне око, так?

Або якщо пошкоджена ділянка, що відповідає за руховий контроль, можна втратити здатність керувати певними м’язами, певною частиною тіла.

Так можна втратити або порушити багато різних функцій.

І головна проблема в тому, що тканину вже не відновити, оскільки нейрони не здатні ділитися та замінити відмерлі або зруйновані внаслідок інсульту нейрони.

Я лише навів інсульт як приклад.

Є ще багато різних ушкоджень, після яких зруйновані нейрони не зможуть відновитися, а нові не з’являться.

Тому що живі нейрони не здатні ділитися.

Отже, повертаючись до теми раку, головна суть у тому, що процес поділу в нейронах настільки придушений, що ми не можемо його простимулювати та запустити неконтрольований поділ, який би призвів до утворення пухлини.

Мені здається, що я видав вам занадто багато інформації для швидкого сприйняття.

Але дивіться: коли ми говоримо про пухлини, я маю на увазі злоякісні пухлини, хоча насправді це може бути будь-яка пухлина.

Пухлина виникає внаслідок неконтрольованого зростання аномальної тканини.

Все починається з однієї клітини, розумієте?

Вона починає ділитися, ділитися і ще раз ділитися, і врешті-решт утворюється масивний згусток аномальної тканини.

Іншими словами, пухлина.

Звичайно, злоякісні пухлини більш інвазивні, ніж доброякісні.

Що означає інвазивні?

Це означає, що вони більш агресивні, більш проникаючі.

Але на цьому їх відмінності не закінчуються. Є ще деякі моменти, але загалом це основна різниця.

Обидва типи пухлин є новоутвореннями, тобто новими тканинами, новими тканинними утвореннями.

Але з нейронів пухлини ніколи не з’являються.

Тому якщо у когось є пухлина в центральній нервовій системі, пухлина мозку, то ця пухлина утворена саме з гліальних клітин.

І відповідно пухлина називається за типом гліальних клітин, з яких вона утворена.

Наприклад, якщо у когось пухлина з олігодендроцитів, то вона називається олігодендрогліома.

Якщо утворилася пухлина з астроцитів, така пухлина називається астроцитома.

Або іноді пухлину називають просто гліомою.

Це загальна назва пухлин, сформованих із гліальних клітин центральної нервової системи.

Саме такі назви ви зустрінете, коли зіткнетеся з пухлинами мозку.

Зрозуміло, що одні пухлини більш інвазивні, ніж інші.

Одні ростуть повільніше, інші — швидше.

Але суть у тому, що пухлини мозку утворюються виключно з гліальних клітин і називаються відповідно до типу цих клітин.

Я не розчув, що ви хотіли запитати.

Чи є клітини мікроглії стаціонарними чи мобільними?

Вірно! Вони можуть переміщуватися, так само, як фагоцити в периферичній нервовій системі.

Вони здатні до руху амебоїдними рухами.

Може, у вас ще є запитання?

Наступне, про що я хотів би поговорити щодо нервової системи, — це розвиток центральної нервової системи.

Розвиток ЦНС — досить складний процес, тому ми не будемо занурюватися в деталі, але важливо мати загальне уявлення про те, як вона формується.

На ранніх стадіях ембріонального розвитку, коли ембріон лише починає формуватися, важко уявити, як з цього маленького утворення може виникнути складна структура нервової системи.

Спочатку ембріон виглядає як диск, що складається з трьох шарів клітин. Його можна уявити як видовжену монету. Тильна сторона цього диска в подальшому стане шкірою, а також, що найцікавіше, саме з неї формується нервова система.

Далі відбувається наступне: нервова система, включаючи головний і спинний мозок, спочатку має форму трубки — порожнистої трубки, заповненої рідиною. Ця трубка розташована в задній (дорсальній) частині тіла.

У процесі розвитку клітини диска починають утворювати впадину (інвагінацію), яка поступово заглиблюється. Це можна уявити як провисле покривало, у центрі якого утворюється западина. Зрештою краї цієї западини змикаються, і формується окрема трубка, яка відокремлюється від поверхневого шару клітин.

Цікаво, що спочатку ця трубка відкрита з обох кінців, але поступово її кінці закриваються.

Існують вроджені порушення розвитку цієї трубки. Якщо її задній кінець не закривається, розвивається вада, відома як розщеплення хребта (spina bifida). Це досить поширена аномалія, яка може мати різний ступінь тяжкості.

Якщо ж трубка не закривається на передньому кінці, то головний мозок не формується взагалі. Такий стан називається аненцефалією, і він є несумісним із життям.

Отже, така ситуація.

Коли уявляєте головний і спинний мозок, просто уявляйте їх як закриту з обох кінців трубку, заповнену рідиною.

Як я вже казав, спинний мозок у цілому зберігає свою видовжену форму, з крихітним каналом, що проходить по центру, — дуже маленьким каналом, заповненим рідиною.

Частина трубки, що формує головний мозок, вигинається і складається. Тобто мозок залишається частиною тієї ж трубки, але при його згортанні й складенні його контури ускладнюються.

Зрозуміло, що тоді важче знайти початок і кінець цієї трубки. Але загальна ідея саме така.

Отже, якщо уявляти головний і спинний мозок, якщо уявляти всю центральну нервову систему у вигляді трубки й зробити її поперечний розріз, то можна побачити нерви, що проводять аксони.

Основна їхня концентрація буде на вентральному боці.

“Вентральний” означає спрямований у бік живота, іншими словами, черевний.

“Дорсальний” означає спрямований у бік спини, тобто спинний.

Отже, на вентральному боці знаходяться рухові нейрони, що відправляють аксони до м’язів і залоз.

Як ми вже згадували, головна функція нервової системи полягає в керуванні м’язами і залозами, правильно?

Усе, що ми робимо, зводиться до руху та виділення.

Центральна нервова система спрямовує рухові нерви до м’язів, контролюючи їхнє скорочення і рух різними способами, а також до залоз, які виробляють різні секрети й виділення.

На цьому час вичерпано.

Гаразд, продовжимо наступного разу. До зустрічі!