Пієлонефрит

Від | 29.10.2025

Пієлонефрит — це інфекційно-запальне захворювання нирок, що переважно вражає ниркову миску, чашечки та паренхіму (тканину нирки). Воно може бути гострим або хронічним і часто пов’язане з інфекціями сечовивідних шляхів (СНВШ).

Анатомія та патофізіологія

Пієлонефрит виникає, коли бактерії (рідше віруси, гриби чи паразити) інфікують ниркову миску, чашечки та/або паренхіму нирки. Найчастіше інфекція поширюється висхідним шляхом із нижніх сечовивідних шляхів (сечовий міхур, уретра), але може бути і гематогенним (через кров, наприклад, при сепсисі) або лімфогенним (рідко).

Основні анатомічні зони ураження:

  • Ниркова миска та чашечки: Первинне місце накопичення бактерій через застій сечі.
  • Мозкова речовина: Місце локалізації канальців нефронів, чутливих до запалення.
  • Коркова речовина: Втягується при прогресуванні, що призводить до ураження клубочків.

Патофізіологічні механізми:

  1. Інфекція: Найпоширеніший збудник — Escherichia coli (70–80% випадків). Інші: Klebsiella, Proteus, Enterococcus, Pseudomonas aeruginosa. У стаціонарних умовах часті резистентні штами.
  2. Обструкція або рефлюкс: Застій сечі через камені, аденому простати, стриктури сечоводу чи везикоуретеральний рефлюкс сприяє розмноженню бактерій.
  3. Запалення: Бактерії викликають локальне запалення, набряк і пошкодження тканин, що може призвести до мікроабсцесів або некрозу. Хронічний процес викликає фіброз і втрату нефронів.
  4. Системна реакція: Токсини бактерій (ендотоксини) викликають лихоманку, лейкоцитоз і системний запальний синдром.

Фактори ризику:

  • Жіноча стать (коротша уретра, близькість до анального отвору).
  • Сечокам’яна хвороба, гідронефроз, аденома простати.
  • Цукровий діабет (глюкозурія сприяє росту бактерій).
  • Вагітність (здавлення сечоводів маткою).
  • Імуносупресія (ВІЛ, хіміотерапія, трансплантація).
  • Катетеризація або інструментальні втручання.

Класифікація

  1. Гострий пієлонефрит:
  • Некомплікований: у здорових осіб без анатомічних аномалій.
  • Комплікований: за наявності обструкції, катетерів, імуносупресії чи вагітності.

2. Хронічний пієлонефрит:

  • Результат повторних інфекцій або невилікуваного гострого процесу.
  • Характеризується фіброзом, рубцюванням і втратою функції нирки.

Клінічна картина

Гострий пієлонефрит:

  • Локальні симптоми:
  • Біль у попереку (одно- або двобічний), часто тупий або колючий.
  • Позитивний симптом Пастернацького (біль при постукуванні по поперековій ділянці).
  • Гематурія чи помутніння сечі.
  • Системні симптоми:
  • Лихоманка (>38°C), озноб.
  • Нудота, блювання, слабкість.
  • Тахікардія, іноді гіпотензія (при сепсисі).
  • Симптоми СНВШ: Частота сечовипускання, печіння, нагальна потреба (у 50–70% випадків).

Хронічний пієлонефрит:

  • Часто асимптоматичний або з неспецифічними скаргами (втома, періодичний біль у попереку).
  • Рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів.
  • Гіпертензія (через активацію ренін-ангіотензинової системи).
  • Прогресуюча ниркова недостатність (підвищення креатиніну).

Ускладнення

  • Абсцес нирки або перінефральний абсцес.
  • Сепсис: Особливо при грамнегативних інфекціях.
  • Емфізематозний пієлонефрит: Рідкісна, тяжка форма з газоутворенням у тканині нирки (часто у діабетиків).
  • Хронічна ниркова недостатність: При тривалому хронічному процесі.
  • Некроз сосочків: Пошкодження ниркових пірамідок.
  • Гіпертензія: Вторинна, ренопаренхіматозна.

Діагностика

  1. Анамнез і фізикальне обстеження:
  • Визначення скарг, факторів ризику (обструкція, вагітність, діабет).
  • Пальпація поперекової ділянки, оцінка симптому Пастернацького.

2. Лабораторні тести:

  • Аналіз сечі: Піурія (>10 лейкоцитів у полі зору), бактеріурія, гематурія, білок (незначний).
  • Посів сечі: Визначає збудника та чутливість до антибіотиків (бактеріурія ≥10⁵ КУО/мл для некомплікованого, ≥10⁴ для комплікованого).
  • Загальний аналіз крові: Лейкоцитоз, зсув формули вліво, підвищення ШОЕ, С-реактивного білка.
  • Біохімія: Креатинін, сечовина для оцінки функції нирок.

3. Інструментальні методи:

  • УЗД нирок: Виявляє гідронефроз, абсцеси, камені.
  • КТ або МРТ: Для оцінки ускладнень (абсцес, емфізематозний пієлонефрит) або обструкції.
  • Екскреторна урографія: Рідше, для оцінки прохідності сечовивідних шляхів.
  • Сцинтиграфія (DMSA): Для оцінки функції нирок і рубцевих змін (особливо при хронічному пієлонефриті).

4. Диференційна діагностика:

  • Ниркова колька (камінь без інфекції).
  • Апендицит, холецистит (схожий біль).
  • Рак нирки або пухлини сечоводу.
  • Туберкульоз нирок (хронічний перебіг, стерильна піурія).

Лікування

Лікування залежить від тяжкості, типу (гострий/хронічний) та наявності ускладнень.

  1. Гострий пієлонефрит:
  • Антибіотикотерапія:
    • Некомплікований:
    • Перорально: фторхінолони (ципрофлоксацин 500 мг 2 р/д, левофлоксацин), цефалоспорини ІІ–ІІІ покоління (цефуроксим, цефіксим) — 7–14 днів.
    • Емпірична терапія до результатів посіву: амоксицилін/клавуланат, нітрофурантоїн (обмежено при пієлонефриті).
    • Комплікований:
    • Парентерально: цефалоспорини ІІІ покоління (цефтріаксон 1–2 г/добу), аміноглікозиди (гентаміцин), карбапенеми (при резистентних штамах) — 10–14 днів.
    • Після зниження температури — перехід на пероральні препарати.
    • Посів сечі для корекції терапії (результати через 48–72 год).
  • Симптоматична терапія:
    • Жарознижувальні (парацетамол, ібупрофен).
    • Достатня гідратація (2–3 л рідини на добу, якщо немає протипоказань).
  • Госпіталізація:
    • Показана при комплікованому пієлонефриті, сепсисі, вагітності, імуносупресії, неможливості перорального прийому ліків.

2. Хронічний пієлонефрит:

  • Довготривала антибіотикотерапія (місяці) за результатами посіву.
  • Усунення причин: хірургічна корекція обструкції (стентування, пієлопластика, ТУРП).
  • Профілактичні низькі дози антибіотиків (нітрофурантоїн, триметоприм) при рецидивах.

Ускладнення:

  • Дренування абсцесів (черезшкірне або хірургічне).
  • Нефректомія при незворотній втраті функції нирки та рецидивуючих інфекціях.

Супутнє лікування:

  • Корекція цукрового діабету, усунення рефлюксу чи обструкції.
  • Фітотерапія (канефрон, журавлинний екстракт) як допоміжний метод.

Профілактика

  • Достатнє споживання рідини (2–3 л/добу).
  • Регулярне сечовипускання, уникнення затримки сечі.
  • Гігієна зовнішніх статевих органів, особливо у жінок.
  • Своєчасне лікування циститу, простатиту, каменів.
  • Контроль хронічних захворювань (діабет, гіпертензія).
  • Регулярні обстеження при вроджених аномаліях чи аденомі простати.

Прогноз

  • Гострий пієлонефрит: При своєчасному лікуванні — повне одужання у 80–90% випадків. Рецидиви можливі при неусуненні причин (обструкція, рефлюкс).
  • Хронічний пієлонефрит: Прогресує до ниркової недостатності при повторних загостреннях. Рубцеві зміни незворотні.
  • Комплікований: Високий ризик сепсису (летальність 5–10% при несвоєчасному лікуванні).

Висновок

Пієлонефрит — серйозне захворювання, що вимагає швидкої діагностики (УЗД, посів сечі) та адекватної антибіотикотерапії. Усунення обструктивних факторів (камені, аденома простати) є ключовим для профілактики рецидивів і збереження функції нирок. Пацієнтам із факторами ризику рекомендовано регулярний урологічний моніторинг і контроль інфекцій сечовивідних шляхів для запобігання ускладненням.