Хвороба Ленегра (Lenègre’s disease), також відома як синдром Лев-Ленегра або прогресивний дефект серцевої провідності (Progressive Cardiac Conduction Defect, PCCD). Цей стан є рідкісним ідіопатичним розладом, що характеризується прогресивним фіброзом системи провідності серця, і часто призводить до імплантації пейсмейкера. Хвороба була вперше описана французьким кардіологом Жаном Ленегром у 1964 році, а згодом доповнена роботами Моріса Лева, що призвело до комбінованого епоніму.

Визначення

Хвороба Ленегра — це придбаний або спадковий дефект серцевої провідності, що проявляється прогресивним фіброзом лівої та правої ніжок пучка Гіса, що призводить до порушення проведення електричних імпульсів від передсердь до шлуночків. Це може еволюціонувати в повний атріовентрикулярний (АВ) блок, брадикардію або навіть раптову серцеву смерть. Синдром відрізняється від подібних станів, таких як хвороба Лева, яка частіше асоційована з кальцифікацією в старшому віці та проксимальними ураженнями, тоді як Ленегра впливає на дистальні частини пучка в молодшому віці. PCCD є ширшим терміном, що охоплює обидві форми, і вважається одним з найпоширеніших причин імплантації пейсмейкерів у дорослих.

Етиологія

Етиологія хвороби Ленегра є мультифакторною, з сильним генетичним компонентом. Найпоширеніша причина — мутації в гені SCN5A (на хромосомі 3p21), що кодує альфа-субодиницю натрієвого каналу NaV1.5, призводячи до втрати функції та зменшення натрієвого струму (INa). Ці мутації є аутосомно-домінантними з неповною пенетрантністю та варіабельною експресивністю. Інші гени включають TRPM4 (хромосома 19q13.33), що кодує кальцій-активований неселективний катіонний канал, асоційований з типом IB прогресивного сімейного серцевого блоку. Конгенітальні форми можуть бути пов’язані з аутоімунними факторами, такими як передача антитіл SSA/Ro та SSB/La від матері з системним червоним вовчаком під час вагітності. Придбані форми асоційовані з віком, гіпертензією, атеросклерозом, ішемічною хворобою серця або ідіопатичним склеродегенеративним процесом. Рідше — інфекції (міокардит) або токсини.

Патогенез

Патогенез базується на прогресивному фіброзі та склерозі системи провідності, зокрема пучка Гіса та його ніжок. У хворобі Ленегра фіброз переважно вражає дистальні частини лівої та правої ніжок, тоді як у хворобі Лева — проксимальні ділянки з кальцифікацією центрального фіброзного тіла та лівої частини кардіального скелету. Мутації SCN5A зменшують щільність натрієвого струму, уповільнюють швидкість проведення та посилюють фіброз через підвищений оборот колагену в міокарді. Це призводить до розширення QRS-комплексу, подовження PR-інтервалу та блокади пучка. Фіброз може поширюватися на вузол Гіса-Пуркіньє, викликаючи повний АВ-блок. У мишачих моделях з гетерозиготною мутацією SCN5A спостерігається вікове фіброзування, подібне до людського. Асоційовані стани включають синдром Бругада та LQT3 через спільні мутації SCN5A.

Клінічні прояви

Хвороба Ленегра може бути асимптоматичною у ранніх стадіях (до 72% випадків), але прогресує до симптомів, пов’язаних з брадикардією: запаморочення, синкопе (Адамс-Стокс атаки), задишка, втома, серцева недостатність або раптова серцева смерть. Симптоми часто починаються в дорослому віці, з повільним прогресом до повного АВ-блоку. Фізикальний огляд може виявити брадикардію, розщеплення тонів серця або ознаки серцевої недостатності. Ускладнення включають шлуночкові аритмії або емболії.

Діагностика

Діагностика ґрунтується на клініці та інструментальних методах. ЕКГ є ключовим: подовження PR (>200 мс), розширення QRS (>120 мс), блокади ніжок пучка (RBBB або LBBB), прогрес до повного АВ-блоку. Серійні ЕКГ допомагають відстежувати еволюцію. Електрофізіологічне дослідження оцінює проведення, ехокардіографія виключає структурні вади. Генетичний тест на мутації SCN5A/TRPM4 рекомендується при сімейному анамнезі. Диференціальна діагностика: ішемічний блок, міокардит, саркоїдоз, амілоїдоз.

Лікування

Специфічного лікування немає; терапія симптоматична та профілактична. Імплантація пейсмейкера є стандартом для пацієнтів з симптомами або повним блоком, значно покращуючи прогноз. Асимптоматичні випадки вимагають моніторингу. Уникайте препаратів, що уповільнюють проведення (бета-блокатори). Генетичне консультування для родин. Дослідження фокусуються на генній терапії, але клінічні випробування обмежені.

Прогноз

Прогноз залежить від стадії: без лікування — високий ризик раптової смерті (до 20% у структурно нормальних серцях). З пейсмейкером — сприятливий, з низькою смертністю. Прогресія швидша у Ленегра, ніж у Лева. Сімейні форми вимагають скринінгу родичів.

У висновку, хвороба Ленегра — це серйозний, але керований стан, що вимагає ранньої діагностики та інтервенції.