Тест Брагарда (Bragard’s test або Bragard’s sign), який є важливим інструментом у клінічній діагностиці захворювань хребта, зокрема радикулопатій попереково-крижового відділу. Цей тест є модифікацією класичного тесту Ласега (straight leg raise test, SLR) і використовується для оцінки подразнення сідничного нерва (nervus ischiadicus) або корінців спинномозкових нервів, що часто пов’язано з грижами міжхребцевих дисків, стенозом хребтового каналу чи іншими патологіями. Він допомагає диференціювати справжній радикулярний біль від м’язово-скелетних чи інших неспецифічних болів.

Історичний контекст та призначення

Тест Брагарда був запропонований німецьким ортопедом Карлом Брагардом у першій половині XX століття як удосконалення тесту Ласега. Основна мета — підтвердити нейрогенне походження болю в нижніх кінцівках, особливо при підозрі на компресію корінців L4-S1. Він особливо корисний у випадках, коли стандартний SLR-тест дає неоднозначні результати, і допомагає відрізнити справжній Ласегів знак від псевдо-Ласега (наприклад, при м’язовому напруженні чи патології кульшового суглоба). Тест вказує на подразнення сідничного нерва або його корінців, що може бути симптомом люмбоішалгії, грижі диска чи радикуліту.

Показання для проведення тесту:

• Пацієнти з болем у попереку, що іррадіює в сідницю, стегно, гомілку чи стопу (симптоми ішіасу).
• Підозра на люмбосакральну радикулопатію, грижу міжхребцевого диска або компресію нервових корінців.
• Диференційна діагностика з іншими причинами болю, такими як міофасціальний синдром, артроз кульшового суглоба чи судинні патології.
• Оцінка ефективності лікування (наприклад, до та після терапії).

Протипоказання включають гострий біль, що унеможливлює рух, нестабільність хребта, недавні травми чи операції на хребті, а також стани, коли пасивні рухи можуть погіршити ситуацію (наприклад, остеопороз з ризиком перелому).

Процедура проведення тесту

Тест проводиться в положенні пацієнта лежачи на спині (супінація) на твердій поверхні, з розслабленими кінцівками. Важливо забезпечити комфорт пацієнта, щоб уникнути м’язового напруження, яке може спотворити результати. Потрібно пояснити процедуру пацієнту заздалегідь, щоб зменшити тривогу та отримати точні відповіді на больові відчуття.

1. Підготовка: Пацієнт лежить на спині з випрямленими ногами, руки вздовж тіла. Голова та плечі на подушці для комфорту, але без надмірного згинання шиї. Перевірте, чи немає асиметрії в довжині ніг чи сколіозу, що може вплинути на тест.
2. Виконання базового SLR-тесту: Почніть з підняття випрямленої ноги пацієнта за п’яту або гомілку, тримаючи коліно в повному розгинанні. Піднімайте ногу повільно (приблизно 1-2° на секунду) до появи болю або обмеження руху. Зазначте кут підйому (зазвичай 30-70° для позитивного SLR). Біль повинен іррадіювати нижче коліна, в зону іннервації сідничного нерва.
3. Модифікація Брагарда: Якщо під час SLR виникає біль, опустіть ногу на 5-10° нижче кута, де біль з’явився, щоб він тимчасово зник або зменшився. Потім, утримуючи ногу в цьому положенні (з випрямленим коліном), пасивно дорсіфлексуйте стопу (згинайте її вгору, до гомілки) на 10-20°. Це збільшує натяг сідничного нерва.
4. Спостереження: Запитуйте пацієнта про характер болю: чи посилюється він у попереку, сідниці, стегні чи гомілці? Чи є парестезії (оніміння, поколювання)? Тест повторюють на обох ногах для порівняння.
5. Завершення: Повільно опустіть ногу, щоб уникнути різкого болю. Тривалість тесту — 1-2 хвилини на сторону.

Існує модифікований тест Брагарда, де поєднуються флексія стегна, розгинання коліна та дорсіфлексія стопи одночасно, що підвищує чутливість до подразнення нерва. У деяких джерелах це описується як спосіб посилити провокацію симптомів.

Інтерпретація результатів

• Позитивний тест: Посилення або повернення болю під час дорсіфлексії стопи, особливо якщо він іррадіює нижче коліна. Це вказує на компресію або подразнення нервового корінця (часто L5-S1), підтверджуючи радикулопатію. Чутливість тесту становить близько 70-80%, специфічність — 50-70% (згідно з клінічними дослідженнями, наприклад, на пацієнтах з підтвердженою грижею диска за МРТ).
• Негативний тест: Відсутність посилення болю — ймовірно, біль не радикулярного походження, а м’язовий чи суглобовий.
• Диференціація: Якщо біль посилюється тільки в попереку без іррадіації, це може вказувати на патологію хребта без нервової компресії. Порівняйте з перехресним SLR (crossed SLR), де підйом здорової ноги провокує біль у хворій — це високо специфічно для грижі диска.

У клінічній практиці тест Брагарда комбінують з іншими: Ласега, slump-тестом, тестом Феморального нерва тощо, для комплексної оцінки.

Чутливість, специфічність та обмеження

Згідно з дослідженнями (наприклад, мета-аналізом нейродинамічних тестів), модифікований тест Брагарда має чутливість 91% і специфічність 26% у пацієнтів з люмбосакральною радикулопатією, підтвердженою МРТ. Однак стандартний тест менш чутливий через суб’єктивність оцінки болю.

Обмеження:

• Суб’єктивність: Залежить від опису пацієнтом болю, що може бути неточним при психосоматичних станах чи симуляції.
• Фальш-позитивні результати: У пацієнтів з гнучкими м’язами чи гіpermобільністю (наприклад, у спортсменів) або при патологіях, що імітують радикулопатію (васкулярні проблеми, пухлини).
• Фальш-негативні: У хронічних випадках з адаптацією нерва або при мінімальній компресії.
• Не є діагностичним сам по собі: Завжди поєднуйте з анамнезом, неврологічним оглядом (рефлекси, чутливість, сила м’язів) та інструментальними методами (МРТ, ЕМГ).
• Вік та коморбідності: У літніх пацієнтів з остеоартрозом тест може бути менш інформативним через обмежену мобільність.

Клінічне значення та рекомендації

Тест Брагарда є невід’ємною частиною огляду пацієнтів з болем у нижніх кінцівках, оскільки він простий, неінвазивний і не вимагає обладнання. Він допомагає в ранній діагностиці, що критично для запобігання хронізації болю чи неврологічного дефіциту. Якщо тест позитивний, рекомендовано негайне направлення на МРТ поперекового відділу та консультацію невролога чи нейрохірурга.