Іпохондрія

Від | 13.07.2026

Іпохондрія (у сучасних класифікаціях — переважно розлад тривоги за здоров’я або, залежно від діагностичної системи, іпохондричний розлад) — це психічний розлад, що характеризується стійкою занепокоєністю або переконаністю пацієнта в наявності у нього одного чи кількох тяжких, прогресуючих або невиліковних соматичних захворювань.

Цей стан ґрунтується на хибній інтерпретації нормальних тілесних відчуттів (наприклад, серцебиття, буркотіння в животі, незначних змін кольору шкіри) або звичайних фізіологічних проявів як симптомів тяжкої чи смертельної хвороби.


1. Нозологічний статус та класифікація

У медичній практиці підходи до класифікації іпохондрії еволюціонували.

МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду). Кодується як F45.2 (Іпохондричний розлад) у групі соматоформних розладів. Для встановлення діагнозу необхідна стійка переконаність у наявності серйозного фізичного захворювання протягом щонайменше шести місяців, незважаючи на результати медичних обстежень, які не підтверджують таку патологію.

МКХ-11. Іпохондрія (Hypochondriasis) віднесена до групи обсесивно-компульсивних або пов’язаних із ними розладів. Така класифікація відображає нав’язливий характер думок про можливу хворобу та пов’язану з ними компульсивну поведінку (постійні перевірки, пошук запевнень тощо).

DSM-5 (Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів). Колишнє поняття «іпохондрія» було розділене на два окремі діагнози:

  1. Розлад соматичних симптомів (Somatic Symptom Disorder) — якщо у пацієнта дійсно є фізичні симптоми, але його реакція на них є непропорційною та дезадаптивною.
  2. Розлад тривоги за здоров’я (Illness Anxiety Disorder) — якщо соматичні симптоми відсутні або виражені мінімально, а на перший план виходить стійкий страх захворіти або переконаність у наявності тяжкої хвороби.

2. Клінічна картина та симптоматика

Клінічне ядро іпохондрії складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: когнітивного, емоційного та поведінкового.

Когнітивний компонент. Надцінні або нав’язливі думки про хворобу (рак, ВІЛ-інфекцію, БАС, інсульт, інфаркт). Пацієнт фіксується на роботі власного організму, ретельно аналізує частоту пульсу, дихання, характер випорожнень. Звичайні фізіологічні коливання сприймаються як ознаки тяжкого захворювання.

Емоційний компонент. Стійкий високий рівень тривоги, страх смерті (танатофобія), відчуття безпорадності, дратівливість, вторинна депресія через переконаність у відсутності «ефективної допомоги».

Поведінковий компонент. Найчастіше проявляється однією з двох протилежних стратегій.

  • Поведінка пошуку запевнень (гіперкомпенсація). Постійні звернення до лікарів різних спеціальностей, вимоги повторних високотехнологічних обстежень (МРТ, КТ, визначення онкомаркерів), частий самоконтроль показників (артеріального тиску, сатурації, пульсу), багатогодинний пошук симптомів в Інтернеті (кіберіпохондрія).
  • Уникання. Повна або часткова відмова від звернення до лікарів чи медичних закладів через панічний страх почути тяжкий або смертельний діагноз.

3. Етіологія та патогенез

Іпохондрія є мультифакторним розладом.

Нейробіологічні фактори. Підвищена інтероцептивна чутливість (гіперчутливість до внутрішніх сигналів організму), порушення функціонування серотонінергічної та норадренергічної нейромедіаторних систем, а також зміни активності структур головного мозку, відповідальних за оцінку загрози (мигдалеподібне тіло) та інтеграцію тілесних відчуттів (острівцева кора).

Психологічні фактори. Особистісні особливості (тривожність, недовірливість, перфекціонізм), а також когнітивні викривлення, зокрема катастрофізація (трактування головного болю як пухлини мозку) та дихотомічне («чорно-біле») мислення.

Психосоціальні фактори. Перенесені тяжкі соматичні захворювання в дитинстві, смерть або тривала хвороба близьких родичів, а також сімейні моделі поведінки, за яких хвороба використовувалася як спосіб отримання турботи чи уникнення відповідальності.


4. Диференційна діагностика

Іпохондрію необхідно диференціювати від інших станів, щоб уникнути діагностичних помилок.

  1. Реальна соматична патологія. Насамперед виключають дебют розсіяного склерозу, системного червоного вовчака, ендокринних захворювань (гіпертиреоз, феохромоцитома), онкологічних процесів та інших органічних патологій.
  2. Генералізований тривожний розлад (ГТР). При ГТР тривога охоплює різні сфери життя (роботу, сім’ю, фінанси тощо), тоді як при іпохондрії вона переважно зосереджена на стані здоров’я.
  3. Депресивні розлади. Іпохондричні переживання можуть виникати на тлі депресії. Якщо вони істотно слабшають або зникають разом із покращенням афективного стану, їх розглядають як вторинний прояв депресивного розладу.
  4. Шизофренія та біполярний афективний розлад із психотичними симптомами. При психотичних розладах іпохондричні ідеї можуть набувати характеру марення (наприклад, пацієнт стверджує, що його органи згнили, кров перестала рухатися або всередині тіла живуть паразити). Такі переконання є некоригованими та нерідко супроводжуються сенестопатіями — незвичними, важко описуваними, часто болісними тілесними відчуттями, що не мають відповідного соматичного підґрунтя. При класичній іпохондрії пацієнт зазвичай оперує реальними медичними діагнозами й допускає можливість обговорення своїх припущень.

5. Стратегія лікування

Лікування іпохондрії є тривалим і потребує мультидисциплінарного підходу із залученням психіатра, психотерапевта та лікаря загальної практики або лікаря-інтерніста.

Психотерапія (золотий стандарт)

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є методом першої лінії. Вона спрямована на виявлення та корекцію хибних переконань щодо здоров’я, зменшення катастрофізації тілесних відчуттів, а також поступове скорочення перевіркової поведінки (частого вимірювання пульсу, артеріального тиску, пошуку симптомів в Інтернеті тощо).

Фармакотерапія

Фармакотерапія показана при середньотяжкому або тяжкому перебігу захворювання, а також за наявності супутніх психічних розладів.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Сертралін, флуоксетин, пароксетин та інші препарати цієї групи є основними засобами медикаментозної терапії. Вони сприяють зменшенню тривоги та нав’язливих переживань.

Атипові антипсихотики. Кветіапін, арипіпразол та деякі інші препарати можуть застосовуватися лише в окремих випадках як засоби додаткової терапії, переважно при резистентному перебігу або за наявності супутніх психічних розладів. Їх використання не належить до стандартного лікування неускладненої іпохондрії.

Тактика лікаря

Основою ведення пацієнта є встановлення довірливих терапевтичних взаємин. Не слід знецінювати його переживання або говорити, що «це лише у вас у голові». Медичні обстеження повинні бути клінічно обґрунтованими. Призначення численних аналізів і досліджень виключно для тимчасового заспокоєння пацієнта може короткочасно знизити тривогу, але в довгостроковій перспективі часто підтримує та посилює розлад.